| Назва: | Повноваження Верховної Ради |
| Розмiр: | 22,49 KB |
| Надіслав(ла): | Тарас Дмитрів |
| Опис: | 23 k |
| Скачувань: | 3235 |
1. Стан парла Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України
ментаризму
Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законо¬давчої влади, легіслатурами (від латинського Lex — за¬кон). Водночас у їх діяльності значне місце посідають й інші, окрім законодавчої, функції, зокрема представ¬ницька, установча, парламентського контролю, бюджет-но-фінансова, міжнародних зв'язків тощо.
Парламенти як інститути державної влади за фор¬мою є всенародними зборами (конгресами, асамблеями) або зборами представників народу (депутатів). Це своє¬рідні постійно діючі форуми, зібрання, на яких обгово¬рюються і вирішуються найважливіші суспільні та дер¬жавні справи- Вони мають різні назви — Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), Конг¬рес (США), стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Ге¬неральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мек¬сика), кнесет (Ізраїль), Національні збори (Єгипет), Все-китайські збори народних представників тощо, — але для усіх них властиві загальні принципи парламента¬ризму.
Сучасний парламентаризм характеризується наявніс¬тю кількох усталених видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками. Зокрема, за своїм ста¬тусом розрізняють парламенти президентських парла¬ментських, і змішаних (напівпрезидентських, парламент¬сько-президентських) республік та монархій.
Статус парламентів країн з президентською формою правління визначається жорстоким розподілом влад в організації державної влади; це характерно для США та ряду країн Латинської Америки (Бразилія, Венесуела, Мексика та ін.). У цих країнах не існує інститутів розгарантією проти диктатури. Організація влади на заса¬дах парламентаризму дає можливість залучити до участі в управлінні державою найбільш підготовлених дгія цього представників народу. Парламенти діють від імені народу, виражають його волю й інтереси.
На відміну від органів виконавчої і судової влади, органи законодавчої влади приймають свої рішення відкрито, публічно. Парламенти теж допускають помил¬ки. Але безсумнівним є те, що без парламентів, без пар¬ламентаризму — демократія неможлива. Тому питання нині полягає не у доцільності парламентаризму як тако¬го, а у його вдосконаленні.
Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут ма¬ють також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму.
2. Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України
Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархіч¬ної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації дер¬жавної влади — принцип поділу її на законодавчу, вико¬навчу і судову.
Органи державної влади України стали рівноправ¬ними і незалежними один від одного.
Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, пред ставню »ького, ко¬легіального, виборного, однопалатного, постійно діючо¬го органу законодавчої влади України.
Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдиюгість, виключ¬ність, універсальність в системі органів державної вла¬ди, що зумовлено насамперед унітарним характером на¬шої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.
Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в період між сесіями Верхов¬ної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законо¬давчих актів,
Верховна Рада є загальнонаціональним представ¬ницьким органом державної влади, оскільки вона пред¬ставляє увесь український народ — громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".
Колегіальний характер Верховної Ради як парламен¬ту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депу¬татів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови об¬рання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосу¬вання (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Вер¬ховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).
ментаризму
Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законо¬давчої влади, легіслатурами (від латинського Lex — за¬кон). Водночас у їх діяльності значне місце посідають й інші, окрім законодавчої, функції, зокрема представ¬ницька, установча, парламентського контролю, бюджет-но-фінансова, міжнародних зв'язків тощо.
Парламенти як інститути державної влади за фор¬мою є всенародними зборами (конгресами, асамблеями) або зборами представників народу (депутатів). Це своє¬рідні постійно діючі форуми, зібрання, на яких обгово¬рюються і вирішуються найважливіші суспільні та дер¬жавні справи- Вони мають різні назви — Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), Конг¬рес (США), стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Ге¬неральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мек¬сика), кнесет (Ізраїль), Національні збори (Єгипет), Все-китайські збори народних представників тощо, — але для усіх них властиві загальні принципи парламента¬ризму.
Сучасний парламентаризм характеризується наявніс¬тю кількох усталених видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками. Зокрема, за своїм ста¬тусом розрізняють парламенти президентських парла¬ментських, і змішаних (напівпрезидентських, парламент¬сько-президентських) республік та монархій.
Статус парламентів країн з президентською формою правління визначається жорстоким розподілом влад в організації державної влади; це характерно для США та ряду країн Латинської Америки (Бразилія, Венесуела, Мексика та ін.). У цих країнах не існує інститутів розгарантією проти диктатури. Організація влади на заса¬дах парламентаризму дає можливість залучити до участі в управлінні державою найбільш підготовлених дгія цього представників народу. Парламенти діють від імені народу, виражають його волю й інтереси.
На відміну від органів виконавчої і судової влади, органи законодавчої влади приймають свої рішення відкрито, публічно. Парламенти теж допускають помил¬ки. Але безсумнівним є те, що без парламентів, без пар¬ламентаризму — демократія неможлива. Тому питання нині полягає не у доцільності парламентаризму як тако¬го, а у його вдосконаленні.
Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут ма¬ють також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму.
2. Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України
Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархіч¬ної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації дер¬жавної влади — принцип поділу її на законодавчу, вико¬навчу і судову.
Органи державної влади України стали рівноправ¬ними і незалежними один від одного.
Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, пред ставню »ького, ко¬легіального, виборного, однопалатного, постійно діючо¬го органу законодавчої влади України.
Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдиюгість, виключ¬ність, універсальність в системі органів державної вла¬ди, що зумовлено насамперед унітарним характером на¬шої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.
Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в період між сесіями Верхов¬ної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законо¬давчих актів,
Верховна Рада є загальнонаціональним представ¬ницьким органом державної влади, оскільки вона пред¬ставляє увесь український народ — громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".
Колегіальний характер Верховної Ради як парламен¬ту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депу¬татів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови об¬рання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосу¬вання (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Вер¬ховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).
Новости загрузка новостей...