| Назва: | Акти цивільного стану. Фізична особа як підприємець |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 8,68 KB |
| Скачувань: | 27 |
Фізичним особам, які бажають займатися підприємницькою ді¬яльністю і досягли 16 років, спочатку необхідно отримати письмо¬ву згоду на реєстрацію як підприємця від батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. За наявності вказа¬ної згоди така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ч. 3 ст.35).
Крім того, в Інших випадках надання повної дієздатності (еман¬сипації) особам, які не досягли 18 років, вони набувають її у пов¬ному обсязі (в тому числі і бізнесдієздатність). Отже, якщо згідно з ч.2 ст.34 ЦК особа уклала шлюб до досягнення 18 років, вона виз¬нається повністю дієздатною І може самостійно займатися підпри¬ємницькою діяльністю.
У ст.ст.35, 50 ЦК не йдеться про значення членства у виробни¬чому кооперативі для набуття бізнесдієздатності. Однак, очевидно, таке членство особи, яка досягла 16 років, за аналогією з трудовим договором може бути підставою надання повної цивільної дієздат¬ності
Деякі категорії громадян обмежені у бізнесдієздатності. На¬приклад, обмежене право на зайняття підприємницькою діяльніс¬тю депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо.
Наявності бізнесдієздатності як такої недостатньо для набуття статусу підприємця. Необхідною умовою для здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація фізичної особи як під¬приємця, яка проводиться органами юстиції.
Підставою відмови у реєстрації може бути недієздатність особи, висловлений намір займатися забороненою законом діяльністю то¬що. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з реєстра¬цією можуть бути оскаржені до суду.
Фізична особа, яка займається підприємницькою діяльністю, втрачає це право з моменту припинення дії державної реєстрації, її анулювання тощо.
Якщо фізична особа почала підприємницьку діяльність без дер¬жавної реєстрації, уклавши відповідні договори, ця особа не має права оспорювати їх на тій підставі, що вона не є підприємцем (ч З ст.50 ЦК). Суд при вирішенні спору може застосувати до цих до¬говорів правила про зобов'язання, пов'язані з підприємницькою ді¬яльністю.
Як встановлює ст.51 ЦК, до підприємницької діяльності фізич¬них осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не перед¬бачено законом або не випливає із суті відносин.
Звідси випливає ряд висновків.
По-перше, правосуб'єктність індивідуального підприємця прак¬тично прирівнюється до правосуб'єктності юридичних осіб - ко¬мерційних організацій.
По-друге, до підприємницької діяльності фізичної особи засто¬совуються норми загального цивільного (ЦК) та спеціального (ГК) законодавства. Однак положення останнього не можуть застосову¬ватися до тих випадків підприємницької діяльності, які достатньо повно і конкретно врегульовані ЦК. Наприклад, правила купівлі-продажу та інших договорів досить повно викладені у гл.54 ЦК, а тому відповідні зобов'язання підприємців можуть регулюватися ГК у тій частині, що не врегульована нормами ЦК.
По-третє, нормативно-правові акти, що регулюють підприєм¬ницьку діяльність юридичних осіб, не застосовуються у випадках, коли це випливає із самої суті відносин. Наприклад, не застосову¬ються норми про цивільну дієздатність юридичної особи (ст.92), філії та представництва (ст.95 ЦК) тощо.
Цивільно-правова відповідальність фізичної особи-підприємця у ст.52 ЦК розглядається як покладення на таку особу обов'язку відповідати за зобов'язаннями, пов'язаними з її діяльністю. При цьому ст.52 визначає обсяг такої відповідальності, вказуючи, що фізична особа-підприємець відповідає у цих випадках усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звер¬нено стягнення, але не визначає її підстави, умови тощо. Тому при з'ясуванні підстав та умов відповідальності фізичної особи-підпри¬ємця слід звертатися до норм гл.51 ЦК.
Для визначення обсягу відшкодування існує два критерії: а) вар¬тість усього майна підприємця; б) вартість майна підприємця, на яке згідно Із законом не може бути звернено стягнення.
У першу чергу, стягнення за виконавчими документами зверта¬ється на кошти боржника у вітчизняній та іноземній валюті та на інші цінності, у тому числі ті, що знаходяться у банках та Інших кредитних установах. Кошти, виявлені у боржника, вилучаються судовими виконавцями, на кошти й інші цінності, які знаходяться на рахунках чи на зберіганні в банківських установах та Інших кре¬дитних організаціях, накладається арешт. За відсутності у боржни¬ка коштів, достатніх для задоволення вимог кредиторів, стягнення звертається на інше майно, що належить боржнику, за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнен¬ня. Боржник вправі вказати ті види майна чи предмети, на які вар¬то звернути стягнення в першу чергу.
Крім того, в Інших випадках надання повної дієздатності (еман¬сипації) особам, які не досягли 18 років, вони набувають її у пов¬ному обсязі (в тому числі і бізнесдієздатність). Отже, якщо згідно з ч.2 ст.34 ЦК особа уклала шлюб до досягнення 18 років, вона виз¬нається повністю дієздатною І може самостійно займатися підпри¬ємницькою діяльністю.
У ст.ст.35, 50 ЦК не йдеться про значення членства у виробни¬чому кооперативі для набуття бізнесдієздатності. Однак, очевидно, таке членство особи, яка досягла 16 років, за аналогією з трудовим договором може бути підставою надання повної цивільної дієздат¬ності
Деякі категорії громадян обмежені у бізнесдієздатності. На¬приклад, обмежене право на зайняття підприємницькою діяльніс¬тю депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо.
Наявності бізнесдієздатності як такої недостатньо для набуття статусу підприємця. Необхідною умовою для здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація фізичної особи як під¬приємця, яка проводиться органами юстиції.
Підставою відмови у реєстрації може бути недієздатність особи, висловлений намір займатися забороненою законом діяльністю то¬що. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з реєстра¬цією можуть бути оскаржені до суду.
Фізична особа, яка займається підприємницькою діяльністю, втрачає це право з моменту припинення дії державної реєстрації, її анулювання тощо.
Якщо фізична особа почала підприємницьку діяльність без дер¬жавної реєстрації, уклавши відповідні договори, ця особа не має права оспорювати їх на тій підставі, що вона не є підприємцем (ч З ст.50 ЦК). Суд при вирішенні спору може застосувати до цих до¬говорів правила про зобов'язання, пов'язані з підприємницькою ді¬яльністю.
Як встановлює ст.51 ЦК, до підприємницької діяльності фізич¬них осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не перед¬бачено законом або не випливає із суті відносин.
Звідси випливає ряд висновків.
По-перше, правосуб'єктність індивідуального підприємця прак¬тично прирівнюється до правосуб'єктності юридичних осіб - ко¬мерційних організацій.
По-друге, до підприємницької діяльності фізичної особи засто¬совуються норми загального цивільного (ЦК) та спеціального (ГК) законодавства. Однак положення останнього не можуть застосову¬ватися до тих випадків підприємницької діяльності, які достатньо повно і конкретно врегульовані ЦК. Наприклад, правила купівлі-продажу та інших договорів досить повно викладені у гл.54 ЦК, а тому відповідні зобов'язання підприємців можуть регулюватися ГК у тій частині, що не врегульована нормами ЦК.
По-третє, нормативно-правові акти, що регулюють підприєм¬ницьку діяльність юридичних осіб, не застосовуються у випадках, коли це випливає із самої суті відносин. Наприклад, не застосову¬ються норми про цивільну дієздатність юридичної особи (ст.92), філії та представництва (ст.95 ЦК) тощо.
Цивільно-правова відповідальність фізичної особи-підприємця у ст.52 ЦК розглядається як покладення на таку особу обов'язку відповідати за зобов'язаннями, пов'язаними з її діяльністю. При цьому ст.52 визначає обсяг такої відповідальності, вказуючи, що фізична особа-підприємець відповідає у цих випадках усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звер¬нено стягнення, але не визначає її підстави, умови тощо. Тому при з'ясуванні підстав та умов відповідальності фізичної особи-підпри¬ємця слід звертатися до норм гл.51 ЦК.
Для визначення обсягу відшкодування існує два критерії: а) вар¬тість усього майна підприємця; б) вартість майна підприємця, на яке згідно Із законом не може бути звернено стягнення.
У першу чергу, стягнення за виконавчими документами зверта¬ється на кошти боржника у вітчизняній та іноземній валюті та на інші цінності, у тому числі ті, що знаходяться у банках та Інших кредитних установах. Кошти, виявлені у боржника, вилучаються судовими виконавцями, на кошти й інші цінності, які знаходяться на рахунках чи на зберіганні в банківських установах та Інших кре¬дитних організаціях, накладається арешт. За відсутності у боржни¬ка коштів, достатніх для задоволення вимог кредиторів, стягнення звертається на інше майно, що належить боржнику, за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнен¬ня. Боржник вправі вказати ті види майна чи предмети, на які вар¬то звернути стягнення в першу чергу.
Новости загрузка новостей...