| Назва: | Правові системи сучасності |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 23,5 KB |
| Скачувань: | 35 |
Позитивне мусульманське право значною мірою носить казуальний характер і являє собою сукупність рішень найбільших правознавців по конкретних (дійсних чи гіпотетичних) справах.
До початку ХХ століття, мабуть, лише в країнах Аравійського півострова і Перської затоки мусульманське право зберегло свої позиції і діяло універсально у своєму традиційному виді. Інші країни до середини ХХ століття відмовилися від фікха як основної правової форми, і, наприклад, правові системи найбільш розвинутих арабських країн з деякими відхиленнями стали будуватися по двох основних зразках: романо-германському - Єгипет, Сирія, Ліван, країни Магриба, і англо-саксонському - Ірак, Судан.
В даний час в жодній із країн мусульманського світу мусульманське право не є єдиним діючим правом. Але в той же час у жодній з цих країн воно не втратило цілком своїх позицій як систему діючих правових норм. Вийняток складає, мабуть, лише Туреччина, де в 20-і роки після офіційного скасування халіфату мусульманське право у всіх галузях було замінено законодавством буржуазного типу, складеним на основі запозичення західноєвропейських моделей.
Мусульманське право поступове втрачає самостійне значення на рівні системи права в цілому. Однак мусульманська правова доктрина нерідко все-таки продовжує виступати як форма права, що підтверджується й законодавством мусульманських країн.
3.3. Родина африканського права
Населення Африки в плині багатьох століть жило по нормах звичаю. Кожний вважав себе зобов'язаним жити так, як жили його предки. Найчастіше було достатньо страху надприродних сил, щоб змусити поважати традиційний спосіб життя. Кожна громада мала свої власні вдачу і традиції. Розходження між звичаями одного району чи однієї етнічної групи були незначними, а іноді носили просто незначний характер. У той же час були значні розходження в інших сферах життя племен: одні народності мали монархічний режим, інші демократичний; в одних панував матріархат в інших патріархат. Визнаючи крайній достаток звичаїв на континенті всі дослідники визнають, що є щось загальне, що відрізняє африканське право від європейського.
Африканська правова родина охоплює правові процеси на величезному континенті. Історичні племена і народності цього континенту керувалися такими «вічними» джерелами регулювання життя, як прихильність спільності людей (роду, племені, родині) і шанування предків. Нерозчленованість - соціальна і психологічна - обумовила акцент на обов'язках людей, причому скоріше моральних, чим юридичних. Суб'єктивні права залишалися невідомими африканському мисленню. А звідси нерозвиненість аж до XX століття юридичної науки, юридичних професій і установ.
Ідея права проклала собі шлях в Африці, як і в Європі: християнізація і ісламізація позбавили звичаї їхньої надприродної і магічної підстави, вони відкрили шлях до їхнього занепаду.
В XIX столітті вся Африка підпала під панування європейців. Країни Африки, що входили в Британську імперію, вважають себе зараз країнами загального права, а країни, що входили у Французьку імперію - примикають до системи романо-германського права.
У даному випадку мало місце подвійний розвиток. З одного боку, відбулася рецепція сучасного права, що торкнулася насамперед тих сфер, де особливо відчувався перехід до нової цивілізації і де, отже, традиційні звичаї були практично марними. З іншого боку, можна відзначити перетворення звичайного права навіть і там, де воно давало повну регламентацію. Це відбувалося або тому, що держава-колонізатор не розглядала його як досить цивілізоване, або тому, що звичайне право було змушене пристосуватися до змін в інших областях.
З часу здобуття африканськими державами незалежності в середині XX століття їхніми національними керівниками спрямовувалися зусилля на зближення давніх традицій, виражених у звичаях, із сучасними принципами, які необхідні країнам, що знаходяться на шляху економічного і політичного розвитку. Разом з незалежністю взяло гору нове відношення до традиційного права. У традиційному способі життя не все необхідно відкидати. Зокрема, солідарність між членами групи є тим позитивним елементом, який варто зберегти. Тому, хоча країни Африки якоюсь мірою і запозичують західні ідеї, вони значною мірою залишаються вірні поглядам, у яких право розуміється зовсім інакше і не покликане виконувати ті ж функції, що в західних країнах.
Сучасний етап розвитку африканської правової родини як і колись характеризується «правовою багатошаровістью», але більш чітко стала виявлятися тенденція до оригінальних юридичних конструкцій і способів правової регламентації. Сильніше позначається і вплив норм африканських міждержавних об'єднань і інститутів, а також загальних норм міжнародного права. Загальною тенденцією багатьох африканських країн є поступове формування загальтериторіального права.
ВИСНОВОК
До початку ХХ століття, мабуть, лише в країнах Аравійського півострова і Перської затоки мусульманське право зберегло свої позиції і діяло універсально у своєму традиційному виді. Інші країни до середини ХХ століття відмовилися від фікха як основної правової форми, і, наприклад, правові системи найбільш розвинутих арабських країн з деякими відхиленнями стали будуватися по двох основних зразках: романо-германському - Єгипет, Сирія, Ліван, країни Магриба, і англо-саксонському - Ірак, Судан.
В даний час в жодній із країн мусульманського світу мусульманське право не є єдиним діючим правом. Але в той же час у жодній з цих країн воно не втратило цілком своїх позицій як систему діючих правових норм. Вийняток складає, мабуть, лише Туреччина, де в 20-і роки після офіційного скасування халіфату мусульманське право у всіх галузях було замінено законодавством буржуазного типу, складеним на основі запозичення західноєвропейських моделей.
Мусульманське право поступове втрачає самостійне значення на рівні системи права в цілому. Однак мусульманська правова доктрина нерідко все-таки продовжує виступати як форма права, що підтверджується й законодавством мусульманських країн.
3.3. Родина африканського права
Населення Африки в плині багатьох століть жило по нормах звичаю. Кожний вважав себе зобов'язаним жити так, як жили його предки. Найчастіше було достатньо страху надприродних сил, щоб змусити поважати традиційний спосіб життя. Кожна громада мала свої власні вдачу і традиції. Розходження між звичаями одного району чи однієї етнічної групи були незначними, а іноді носили просто незначний характер. У той же час були значні розходження в інших сферах життя племен: одні народності мали монархічний режим, інші демократичний; в одних панував матріархат в інших патріархат. Визнаючи крайній достаток звичаїв на континенті всі дослідники визнають, що є щось загальне, що відрізняє африканське право від європейського.
Африканська правова родина охоплює правові процеси на величезному континенті. Історичні племена і народності цього континенту керувалися такими «вічними» джерелами регулювання життя, як прихильність спільності людей (роду, племені, родині) і шанування предків. Нерозчленованість - соціальна і психологічна - обумовила акцент на обов'язках людей, причому скоріше моральних, чим юридичних. Суб'єктивні права залишалися невідомими африканському мисленню. А звідси нерозвиненість аж до XX століття юридичної науки, юридичних професій і установ.
Ідея права проклала собі шлях в Африці, як і в Європі: християнізація і ісламізація позбавили звичаї їхньої надприродної і магічної підстави, вони відкрили шлях до їхнього занепаду.
В XIX столітті вся Африка підпала під панування європейців. Країни Африки, що входили в Британську імперію, вважають себе зараз країнами загального права, а країни, що входили у Французьку імперію - примикають до системи романо-германського права.
У даному випадку мало місце подвійний розвиток. З одного боку, відбулася рецепція сучасного права, що торкнулася насамперед тих сфер, де особливо відчувався перехід до нової цивілізації і де, отже, традиційні звичаї були практично марними. З іншого боку, можна відзначити перетворення звичайного права навіть і там, де воно давало повну регламентацію. Це відбувалося або тому, що держава-колонізатор не розглядала його як досить цивілізоване, або тому, що звичайне право було змушене пристосуватися до змін в інших областях.
З часу здобуття африканськими державами незалежності в середині XX століття їхніми національними керівниками спрямовувалися зусилля на зближення давніх традицій, виражених у звичаях, із сучасними принципами, які необхідні країнам, що знаходяться на шляху економічного і політичного розвитку. Разом з незалежністю взяло гору нове відношення до традиційного права. У традиційному способі життя не все необхідно відкидати. Зокрема, солідарність між членами групи є тим позитивним елементом, який варто зберегти. Тому, хоча країни Африки якоюсь мірою і запозичують західні ідеї, вони значною мірою залишаються вірні поглядам, у яких право розуміється зовсім інакше і не покликане виконувати ті ж функції, що в західних країнах.
Сучасний етап розвитку африканської правової родини як і колись характеризується «правовою багатошаровістью», але більш чітко стала виявлятися тенденція до оригінальних юридичних конструкцій і способів правової регламентації. Сильніше позначається і вплив норм африканських міждержавних об'єднань і інститутів, а також загальних норм міжнародного права. Загальною тенденцією багатьох африканських країн є поступове формування загальтериторіального права.
ВИСНОВОК
Новости загрузка новостей...