1 2 3 4

Рефреном дискусій виявилася думка про те, що повноцінна інтеграція аграрної галузі в Європу неможлива без урегулювання земельного питання. Але для цього потрібно, щоб на землі міцно стояв справжній господар. Не доведене до кінця паювання землі призвело до того, що селяни стали лише номінальними власниками земельних наділів. З такими квазівласниками не хочуть мати справу ні українські, ні зарубіжні інвестори. За цих умов багато селян залишає землю, повновладними господарями якої вони так і не стали, і виїжджають на заробітки за кордон.

Проте до «хороших» законів аграріям не звикати — біда в тому, що закладені в них добрі наміри дуже часто залишаються нереалізованими. Адже сам закон повинен передбачати такий механізм. Якщо цього немає, то це декларативний закон, для реалізації якого ще потрібно приймати низку законів. Це стосується більшості законів щодо села.Так вийшло з Земельним кодексом, що потребує прийняття 30-ти додаткових законів. Через це довгий час його реалізація «пробуксовуватиме». Внаслідок того, що «аграрні» закони не доходять до всіх 29,6 тисяч сільських населених пунктів, в Україні нічого не зроблено в плані створення економічних правил гри на селі.

Чимало претензій висловили експерти і до виконання одного з ключових законів — про пріоритетний соціально-економічний розвиток села. Там багато хороших положень на підтримку села, але передбачені пільги не було закладено до податкового законодавства, і природно, що вони не знайшли відображення в бюджеті. У цьому законі задекларовано поняття «мінімальна ціна» і «максимальна ціна» на сільгосппродукцію, але запропонована схема ціноутворення на практиці ніде не застосовується. З правовим нігілізмом тісно переплітається й невисока ефективність використання розробок вітчизняної аграрної науки. За даними, цілісну систему аграрної реформи, запропоновану вченими ще 1994 року, реалізовано лише на 30%!

Для бюджетної політики в аграрній сфері, як і раніше характерні старі підходи, які не узгоджуються з рекомендаціями ЄС. Він вважає, що складна процедура розподілу бюджетних коштів не вписується також і в доктрину СОТ, яка передбачає диференціацію державних дотацій селу за так званими скриньками. До того ж, рівень такої підтримки явно недостатній. Згідно з дослідженням, проведеним Програмою підвищення рівня життя сільського населення України, частка підтримки аграріїв з основної — «зеленої скриньки» — в структурі держбюджетів минулих років не перевищувала 25%. У структурі ж «зеленої скриньки» заходи, спрямовані на розвиток сільської місцевості, становили менше 4%. Зовсім не виділяються кошти на розвиток ринкової інфраструктури на селі. За межами державної опіки залишаються особисті селянські господарства, що суперечить принципу створення рівноправних умов для всіх суб’єктів господарювання.

Важливою частиною формування інфраструктури вчені називають інформованість селян про основи ринкової економіки. Великі виробники поінформовані повністю, середні — частково, дрібні — майже не поінформовані. Тим часом, успіх реформ значною мірою залежить від того, наскільки вірні рішення приймають суб’єкти господарювання на селі, чи мають вони необхідні знання та інформацію. Заповнити наявні пробіли покликані дорадчі служби на селі, запровадження яких в Україні закріплене законодавчо. Однак створення національної мережі дорадчих служб вже два роки відкладається, оскільки в бюджеті не знаходиться коштів.

Нинішню ситуацію в парламенті в зв’язку з прийняттям законопроектів, необхідних для вступу до СОТ, оцінюється як «непросту» і «дуже заполітизовану», що пов’язано з виборами, які минули. Однак труднощі в законотворчості створюють не лише парламентарії. Уряд не забезпечує якісного супроводу законопроектів щодо СОТ у Верховній Раді. Окрім того, в уряду досі немає чіткої позиції щодо «ціни питання»: що набуде і що втратить Україна при тих чи інших варіантах входження до СОТ. Це якраз і недивно, бо, як зазначали фахівці-аграрії, в країні, де третина населення зайнята в сільському господарстві, відсутня стратегія розвитку аграрного сектора на перспективу. А без цього активність влади в аграрній сфері, як і раніше, перебуватиме в залежності від наближення виборів чи крайнього терміну для того, щоб потрапити до СОТ.

Список використаної літератури

Артикульний Л.О. Розвиток аграрної реформи в Україні // Економіка АПК. – 1998. – № 7. – С. 3-7.

Гайдуцький П.І. Аграрна реформа: необхідність прискорення: [Заст. глави Адмін. Президента України в підтримку Указу Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки] // Уряд. кур'єр. – 1999. – 14 груд. – С. 4.

Гладій М.В. Основні концептуальні положення аграрної політики в Україні: [Віце-прем'єр-міністр України, голова АПУ про стратег. напрямки здійснення аграр. політики].// Економіка АПК. – 1999. – № 9. – С. 3-7.

Аграрне законодавство України. Вип. 1. // Бюл. законодавства і юридич. практики України. –1999. – № 5. – 304 с.

1 2 3 4