1 2 3 4

Occupatio rei nullius(захоплення нічийних земель) - власником визнавався той, хто першим почав обробляти цю землю.

Thesaurus(скарб) - скарб також вважався нічиїм, оскільки не був відомий його власник, і переходив у власність того, хто його знаходив. Однак, якщо скарб було знайдено на землі іншого володільця, то половина належала власнику земельного наділу, а половина - тому, хто знайшов. Якщо скарб було знайдено з допомогою чаклунства, то він переходив у прибуток держави.

Specificatio(переробка речей) - якщо нову річ можна знову перетворити в матеріал, з якого її зроблено, то власником буде власник матеріалу, якщо ж ні - право власності на неї належатиме її творцеві - майстру.

Usucapio(набуття права власності за давністю володіння) - три роки для рухомого майна і десять - для нерухомого. Для набуття права власності за давністю мали бути додержані такі умови: а)наявність правової основи володіння; б)добросовісність володільця, котрий не знав про відсутність у нього права; в)безперервність володіння протягом встановленого строку; г)сплив встановленого строку.

Accessio(приєднання речей) - при цьому власність на приєднану річ переходила до власника основної речі, який зобов'язаний був відшкодувати власнику приєднаної речі її подвійну вартість.

Змішування речей - це таке їх з'єднання, за якого неможливо встановити, яка з речей поглинула іншу.

Основними способами похідного набуття були:

1)договір між відчужувачем і набувачем речі;

2)перехід майна у спадщину.

Правовим формами похідного набуття права власності були:

Mancipatio(манципація) - символічний акт, за яким у присутності п'яти свідків і вагаря проходила фактична передача речі відчужувачем набувачеві.

In jure cession(поступка правом) - набувач вимагав річ, яку набув, стверджуючи, що вона належить йому.

Traditio(проста передача) - передача фактичного володіння річчю відчужувачем набувачеві.

Припинялось право власності за різними підставами: загибеллю речі, дерелікцією(відмовою власника від речі), відчуженням речі, вилученням речей з обігу, втратою права власності проти волі власника тощо.

Захист права власності.

Захист права власності має різноманітні способи, методи, форми. Розглянемо лише речево-правові засоби цього захисту, які римське право розробило досить ґрунтовно. Це три спеціальних позови: віндикаційний, негаторний і прогібіторний. Пізніше преторська практика додала до них ще один - action in rem Publiciana.

Віндикація - витребування своєї речі власником, що не володіє, від не власника, що не володіє.

Негаторний позов - позов про заперечення. Він застосовувався для усунення перешкод, що заважали власнику здійснювати правоможність користування річчю.

Прогібіторний позов - був подібний до негаторного позову, однак відрізнявся від нього тим, що міг бути пред'явлений, якщо порушення права власності ще не відбулося, але відбудеться в майбутньому.

Actio in rem Publiciana - за змістом був практично подібний до індикаційного, але стосувався конкретних юридичних казусів.

Права на чужі речі.

Виникнення, поняття і види прав на чужі речі.

Римське приватне право знало три види прав на чужі речі: а)сервітути; б)емфітевзис і суперфіцій; в)заставне право. Найдавнішим правом на чужі речі є сервітути. Емфітевзис і суперфіцій, а також заставне право - це породження пізніших часів.

Права на чужі речі за римським приватним правом з певними застереженнями можна поділити на дві групи:

Права користування чужими речами. Це сервітути, які могли бути персональними або преюдиціальними, а також емфітевзис і суперфіцій, що являли собою обмежені речові права на землю.

Права розпорядження чужими речами, до яких належала іпотека, сутність якої в тому, що кредитор мав право реалізації заставленого майна для задоволення своїх майнових інтересів у разі неповернення боргу.

Сервітути: поняття та види.

Сервітутом називали абсолютне за характером захисту право користування чужою річчю.

Найдавнішими є сільські предіальні сервітути. Першими з'явилися такі життєво важливі для сільського господарства сервітути, як:

право проходу через чужу ділянку;

право проходу і прогону худоби через чужу ділянку;

право проходу, прогону худоби і проїзду возом;

право провести воду з ділянки сусіда на свою землю.

Дещо пізніше, зі зростанням міста Риму, з'явилися міські предіальні сервітути, першим з яких певно був servitus cloacae mittendae - право провести через чужу дільницю нечистоти зі свого двору в більшу міську клоаку.

Ситуація дещо змінилася після появи у II ст. до н.е. персональних сервітутів, тобто таких, що пов'язані не з певною річчю, а належать певній особі.

Загалом, у період принципату сервітут трактується як речове право користування чужою річчю в одному або кількох відношеннях.

Засобами встановлення сервітутних прав були:

mancipatio - для сільських предіальних сервітутів;

in jure cession - для всіх сервітутів;

1 2 3 4