| Назва: | Виникнення держави |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 79,47 KB |
| Скачувань: | 73 |
Держава – це «державна община». Держава – це політичне спілкування громадян, а цим спілкуванням є державний устрій. У державі існує принцип влади і підкорення, і правитель, щоб навчитися управляти, сам повинен пройти школу підкорення, оскільки «не можна добре начальствувати, не навчившись коритись». Державний устрій – це розпорядок у сфері організації державних посад взагалі, і в першу чергу, верховної влади: верховна влада всюди пов’язана з порядком державного управління, а останній є державним устроєм, з огляду на те, що в демократичних державах верховна влада – в руках народу, а олігархія, навпаки, в руках не багатьох; тому і державний устрій у них інший. Лише ті державні устрої, які забезпечують загальну користь і відповідають вимогам суворої справедливості є правильними; а ті, які мають на увазі лише багато правителів, - всі є помилковими і являють собою відхилення від правильних, оскільки вони засновані на началах панування, а держава є спілкування вільних людей.
Державний устрій означає те саме, що порядок державного управління, яке уособлюється верховною владою в державі, і верховна влада безперечно перебуває в руках або одного, або не багатьох, або більшості. І коли одна людина, або небагато, або більшість правлять, керуючись суспільним благом (користю), природно, що такі види державного устрою є правильними, а такі, за яких маються на увазі вигоди (користь) або однієї особи, або не багатьох, або більшості, є відхиленням. Монархічне правління, яке має на увазі загальну користь, Аристотель називав царською владою; владу не багатьох, але більш ніж одного – аристократією (або тому, що правлять найкращі, або тому, що мається на увазі вище благо держави і тих, хто до неї входить; а коли заради загальної користі править більшість, тоді ми вживаємо означення, спільне для всіх видів устрою. поліття. Поліття – це така форма держави, в якій править більшість в інтересах і поєднує в собі кращі риси олігархії та демократії.
Відхилення від вказаних державних устроїв є: від царської влада – тиранія, від аристократії – олігархія, від поліції – демократія ( охлократія). Тиранія – монархічна влада, яка має н увазі вигоди одного правителя; олігархія дотримується вигод багатьох громадян, демократія – вигоди незаможних. Загальної користі від них зовсім не має. Тиранія є деспотична монархія у сфері політичного спілкування; Олігархія - це той вид, коли верховна рада в державному управлінні належить особам, які мають велику власність; і навпаки, за демократії ця влада концентрується в руках незаможних. Водночас демократія буває саме тоді, коли верховна влада сконцентрована в руках більшості, а не в меншості населення.
Держава створюється не заради того тільки, щоб жити, але переважно для того, щоб жити щасливо. Держава виникає лише тоді, коли виникає спілкування між сім’ями і родами заради щасливого життя, з метою досконалого самодостатнього існування і діяльності на основі дружби між сім’ями і родами тощо. Крім того, Аристотель вважав, що верховною владою має бути правильне законодавство, а посадові особи повинні відіграти вирішальну роль тільки в тих випадках, коли закони не можуть дати точної відповіді. Закони мають бути засновані на соціальній справедливості.
Державний устрій і закони можуть бути поганими або добрими, заснованими і не заснованими на принципах справедливості. Зрозумілим є одне: закони повинні узгоджуватись х тим чи іншим видом державного устрою. А якщо так, то очевидно: закони, які відповідають правильним видам державного устрою, будуть справедливими, закони, які відповідають відхиленням від правильних видів, - будуть несправедливими.
Кінцевою метою всіх наук і мистецтв є благо, в тому числі і політичне (політика – наука про державу). Державним благом є справедливість, тобто те, що служить загальній користі. За загальним уявленням, справедливість є деяка рівність (це питання належить, на думку Аристотеля, до політичної філософії). Водночас справедливість – далеко не завжди рівність. Справедливість є доброчинність, яка необхідна в суспільному житті, а за справедливістю обов’язково підуть і інші доброчинності.
Державний устрій означає те саме, що порядок державного управління, яке уособлюється верховною владою в державі, і верховна влада безперечно перебуває в руках або одного, або не багатьох, або більшості. І коли одна людина, або небагато, або більшість правлять, керуючись суспільним благом (користю), природно, що такі види державного устрою є правильними, а такі, за яких маються на увазі вигоди (користь) або однієї особи, або не багатьох, або більшості, є відхиленням. Монархічне правління, яке має на увазі загальну користь, Аристотель називав царською владою; владу не багатьох, але більш ніж одного – аристократією (або тому, що правлять найкращі, або тому, що мається на увазі вище благо держави і тих, хто до неї входить; а коли заради загальної користі править більшість, тоді ми вживаємо означення, спільне для всіх видів устрою. поліття. Поліття – це така форма держави, в якій править більшість в інтересах і поєднує в собі кращі риси олігархії та демократії.
Відхилення від вказаних державних устроїв є: від царської влада – тиранія, від аристократії – олігархія, від поліції – демократія ( охлократія). Тиранія – монархічна влада, яка має н увазі вигоди одного правителя; олігархія дотримується вигод багатьох громадян, демократія – вигоди незаможних. Загальної користі від них зовсім не має. Тиранія є деспотична монархія у сфері політичного спілкування; Олігархія - це той вид, коли верховна рада в державному управлінні належить особам, які мають велику власність; і навпаки, за демократії ця влада концентрується в руках незаможних. Водночас демократія буває саме тоді, коли верховна влада сконцентрована в руках більшості, а не в меншості населення.
Держава створюється не заради того тільки, щоб жити, але переважно для того, щоб жити щасливо. Держава виникає лише тоді, коли виникає спілкування між сім’ями і родами заради щасливого життя, з метою досконалого самодостатнього існування і діяльності на основі дружби між сім’ями і родами тощо. Крім того, Аристотель вважав, що верховною владою має бути правильне законодавство, а посадові особи повинні відіграти вирішальну роль тільки в тих випадках, коли закони не можуть дати точної відповіді. Закони мають бути засновані на соціальній справедливості.
Державний устрій і закони можуть бути поганими або добрими, заснованими і не заснованими на принципах справедливості. Зрозумілим є одне: закони повинні узгоджуватись х тим чи іншим видом державного устрою. А якщо так, то очевидно: закони, які відповідають правильним видам державного устрою, будуть справедливими, закони, які відповідають відхиленням від правильних видів, - будуть несправедливими.
Кінцевою метою всіх наук і мистецтв є благо, в тому числі і політичне (політика – наука про державу). Державним благом є справедливість, тобто те, що служить загальній користі. За загальним уявленням, справедливість є деяка рівність (це питання належить, на думку Аристотеля, до політичної філософії). Водночас справедливість – далеко не завжди рівність. Справедливість є доброчинність, яка необхідна в суспільному житті, а за справедливістю обов’язково підуть і інші доброчинності.
Новости загрузка новостей...