| Назва: | Романо-германська правова система |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 59,39 KB |
| Скачувань: | 143 |
Використання норм (моделей поведінки) дозволяє законодавцю оперативно і ефективно впливати на соціальні відносини, змінювати та перетворювати їх, що є безумовно позитивною рисою даної правової регламентації. Системно-ієрархічний характер романо-германських правових норм означає, що вони об’єднані у взаємопов’язані комплекси з точки зору юридичної сили та соціальної значимості положень, серед яких виділяються головні і другорядні, менш значимі правила. Це допомагає юристам романо-германської системи права значно спростити пошук і застосування чинних законів.
Разом із тим загальний характер надає правовим нормам і негативних рис: чим більш загальною є норма, тим складнішим є її застосовування на практиці. Виникає серйозна проблема її конкретизації і тлумачення. Для того, щоб уточнити волю законодавця, використовується велика кількість прийомів, способів тлумачення. В результаті судовими, господарськими та іншими органами виробляється безліч другорядних правових норм, положень, що роз’яснюють і конкретизують положення законів.
Правова норма, що не може і не повинна бути творінням суддів, з’являється, як продукт міркування, заснований частково на вивченні практики, а частково на розумінні понять справедливості, моралі, політики і гармонії системи, що можуть залишитися поза увагою суддів.
Правова норма очищує практику від невідповідних або зайвих елементів, чим спрощує пізнання права. Норма права дозволяє суспільній думці, законодавцеві більш ефективно втручатися в певні ситуації і навіть орієнтувати суспільство на досягнення визначених цілей. Така роль права відповідає традиції, відповідно до якої право розглядається як модель соціальної організації. Розпорядницький і політичний, а не тільки строго судовий аспект права підтверджується і виступає дуже чітко в сучасну епоху, коли від права чекають активної участі в створенні нового правового суспільства.
Поняття правової норми, прийняте в романо-германській правовій системі є основою кодификації в тому вигляді, в якому її розуміють у континентальній Європі. Не можна створити справжній кодекс, якщо бачити норму права в кожному рішенні, винесеному суддею по конкретній справі. Кодекс у романо-германському трактуванні не прагне до того, щоб вирішити всі конкретні питання, що постають на практиці. Його завдання – дати досить загальні, пов’язані в систему, легкодоступні для розуміння правила, на основі яких судді і громадяни, доклавши мінімальних зусиль, можуть виявити, яким чином повинні бути вирішені ті чи інші проблеми.
Взагалі, другорядні норми – це норми, прийняті саме на основі судової практики. Тут постає питання: чи не є наявність таких норм рисою, що зводить поняття правової норми і судової практики в одне ціле? Розвиток такої концепції може привести до трансформації романо-германської правової системи і зближення її із системою загального права.
Яким би не було значення другорядних норм, сформульованих судовою практикою, очевидною є великий ступінь генералізації, порівняно з тим, що створює суддя в процесі судової практики. Тому в країнах романо-германської правової системи „значно менше права”, ніж в країнах, де правова норма створюється безпосередньо судовою владою. Право країн континентальної Європи – це завжди право, що базується на принципах, чого і потребує система. Воно зберігає простоту і ясність.
Правові норми в тому вигляді, в якому юристи і законодавці країн романо-германської правової системи вважають потрібним їх сформулювати, безперечно, недостатні самі по собі. Потрібні такі другорядні норми, які б уточнювали і доповнювали їх, але в твердих і чітких рамках. В цих країнах легше проводити реформи і зміни права, тому що не важко побачити (на відміну від англосаксонської системи), яких норм торкнеться ця реформа, а які залишаться незмінними. Найбільш легко змінюються другорядні правові норми: коливання судової практики, що не торкаються основ системи, не представляють такої небезпеки і не створюють такої невпевненості, як в країнах, де немає загальних правових норм.
Переходячи до розгляду джерел (форм) романо-германської правової системи, слід зазначити, що головне місце серед них посідає нормативно-правовий акт. Він має пріоритет щодо звичаю, узагальнення судової практики, внутрішньодержавних договорів. При закріпленні звичаю чи доктрини в тексті закону, вони стають його частиною, змістом. Закони приймаються парламентами країн романо-германської правової системи, мають найвищу юридичну силу і поширюються на всю територію держави, на всіх її громадян. Вони, з точки зору сучасної правової доктрини, повинні виражати волю більшості суспільства, основні права людини, соціальну справедливість, регулювати найбільш важливі питання суспільного устрою, структуру і організацію державної влади і повинні закріплювати правове становище фізичних та юридичних осіб, а також відносини між ними.
Разом із тим загальний характер надає правовим нормам і негативних рис: чим більш загальною є норма, тим складнішим є її застосовування на практиці. Виникає серйозна проблема її конкретизації і тлумачення. Для того, щоб уточнити волю законодавця, використовується велика кількість прийомів, способів тлумачення. В результаті судовими, господарськими та іншими органами виробляється безліч другорядних правових норм, положень, що роз’яснюють і конкретизують положення законів.
Правова норма, що не може і не повинна бути творінням суддів, з’являється, як продукт міркування, заснований частково на вивченні практики, а частково на розумінні понять справедливості, моралі, політики і гармонії системи, що можуть залишитися поза увагою суддів.
Правова норма очищує практику від невідповідних або зайвих елементів, чим спрощує пізнання права. Норма права дозволяє суспільній думці, законодавцеві більш ефективно втручатися в певні ситуації і навіть орієнтувати суспільство на досягнення визначених цілей. Така роль права відповідає традиції, відповідно до якої право розглядається як модель соціальної організації. Розпорядницький і політичний, а не тільки строго судовий аспект права підтверджується і виступає дуже чітко в сучасну епоху, коли від права чекають активної участі в створенні нового правового суспільства.
Поняття правової норми, прийняте в романо-германській правовій системі є основою кодификації в тому вигляді, в якому її розуміють у континентальній Європі. Не можна створити справжній кодекс, якщо бачити норму права в кожному рішенні, винесеному суддею по конкретній справі. Кодекс у романо-германському трактуванні не прагне до того, щоб вирішити всі конкретні питання, що постають на практиці. Його завдання – дати досить загальні, пов’язані в систему, легкодоступні для розуміння правила, на основі яких судді і громадяни, доклавши мінімальних зусиль, можуть виявити, яким чином повинні бути вирішені ті чи інші проблеми.
Взагалі, другорядні норми – це норми, прийняті саме на основі судової практики. Тут постає питання: чи не є наявність таких норм рисою, що зводить поняття правової норми і судової практики в одне ціле? Розвиток такої концепції може привести до трансформації романо-германської правової системи і зближення її із системою загального права.
Яким би не було значення другорядних норм, сформульованих судовою практикою, очевидною є великий ступінь генералізації, порівняно з тим, що створює суддя в процесі судової практики. Тому в країнах романо-германської правової системи „значно менше права”, ніж в країнах, де правова норма створюється безпосередньо судовою владою. Право країн континентальної Європи – це завжди право, що базується на принципах, чого і потребує система. Воно зберігає простоту і ясність.
Правові норми в тому вигляді, в якому юристи і законодавці країн романо-германської правової системи вважають потрібним їх сформулювати, безперечно, недостатні самі по собі. Потрібні такі другорядні норми, які б уточнювали і доповнювали їх, але в твердих і чітких рамках. В цих країнах легше проводити реформи і зміни права, тому що не важко побачити (на відміну від англосаксонської системи), яких норм торкнеться ця реформа, а які залишаться незмінними. Найбільш легко змінюються другорядні правові норми: коливання судової практики, що не торкаються основ системи, не представляють такої небезпеки і не створюють такої невпевненості, як в країнах, де немає загальних правових норм.
Переходячи до розгляду джерел (форм) романо-германської правової системи, слід зазначити, що головне місце серед них посідає нормативно-правовий акт. Він має пріоритет щодо звичаю, узагальнення судової практики, внутрішньодержавних договорів. При закріпленні звичаю чи доктрини в тексті закону, вони стають його частиною, змістом. Закони приймаються парламентами країн романо-германської правової системи, мають найвищу юридичну силу і поширюються на всю територію держави, на всіх її громадян. Вони, з точки зору сучасної правової доктрини, повинні виражати волю більшості суспільства, основні права людини, соціальну справедливість, регулювати найбільш важливі питання суспільного устрою, структуру і організацію державної влади і повинні закріплювати правове становище фізичних та юридичних осіб, а також відносини між ними.
Новости загрузка новостей...