| Назва: | Романо-германська правова система |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 59,39 KB |
| Скачувань: | 143 |
Отже, дослідивши структурні особливості романо-германської системи права, можна зробити висновок, що основним джерелом права в ній є закон, а інші види джерел виконують допоміжну роль і доповнюють його. Романо-германська система права має універсальний характер, порівняно з іншими правовими системами.
2.3. Загальна характеристика права окремих країн, що входять до романо-германської правової системи.
Французьке право, з одного боку, і германське – з іншого, й були тією моделлю, згідно з якою романо-германська правова сім’я поділяється на дві групи: романську (до якої, як ми вже зазначали, належать Франція, Бельгія, Іспанія, Італія, Люксембург. Португалія) і германську (до якої належать ФРН, Австрія, Швейцарія та деякі інші країни).
Головні ознаки сучасної правової системи Франції сформувалися у період Великої французької революції 1789 – 1794 pp. і перші десятиліття потому, особливо за часів правління Наполеона. Найважливішими документами того часу були: Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Цивільний кодекс 1804 р.. Цивільний процесуальний кодекс 1806 р., Торговий кодекс 1807 р., Кримінально-процесуальний кодекс 1803 р., Кримінальний кодекс 1810 р[12].
Більшість з названих актів, за винятком двох процесуальних кодексів, зберігають і донині свою юридичну силу. Проте у сучасній системі джерел права центральне місце займають Конституція Французької Республіки 1958 р., Декларація прав людини і громадянина 1789 р., а також Преамбула до Конституції 1946 р., яка містить розгорнутий перелік демократичних прав і свобод громадян[13]. Серед законодавчих актів, що видаються французьким парламентом, особливу роль відіграють закони, які доповнюють положення Конституції. Звичайні закони – це акти парламенту, що стосуються окремих галузей права або їх інститутів. До числа звичайних законів належать і кодекси, які відповідають традиційній наполеонівській схемі законодавства: кримінальний, цивільний тощо, зміни у які вносяться шляхом видання законів.
Чинна французька Конституція 1958 р. передбачає широкі можливості правового регулювання суспільних відносин шляхом видання актів виконавчою владою – урядом, міністерствами і уповноваженими на те органами адміністрації. Так, Конституція чітко окреслює перелік галузей правового регулювання, що знаходяться у винятковій компетенції законодавчої влади, а всі правові питання, що не входять у сферу законодавства, регулюються актами різного рівня. Серед них найбільш вагомими є ордонанси – акти, що приймаються урядом з дозволу парламенту і згідно з висновком Державної ради у сферах, які регулюються законодавством. Важливе місце у системі нормативних актів займають урядові декрети, що підписуються президентом, а також ті, які видаються тільки президентом.
Правова система Бельгії характеризується тим, що з моменту створення самостійної Бельгійської держави (1830 р.) основу її законодавства склали п'ять французьких кодексів: Цивільний, Торговий, Кримінальний, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний. Вони мали вирішальний вплив на розвиток бельгійського права, а Цивільний кодекс є чинним і нині. Щоправда, при збереженій загальній структурі, текст його зазнав істотних змін. Торговий кодекс Бельгії, прийнятий у 1872 р., і Кримінально-процесуальний – прийнятий у 1878 р., з моменту їх прийняття і по нині включають запозичені розділи з аналогічних кодексів Франції. І як продовження у 1967 р. був прийнятий Судовий кодекс, який регулює організацію судів і трибуналів, їх компетенцію та процедуру діяльності.
Трудові відносини у Бельгії визначаються пактом „Про соціальну солідарність”, укладеним між представниками профспілок і підприємців у 1944 р. Це країна розвинутої системи соціального забезпечення, охорони природи, податкової справи. До речі, податкова справа, виборче право, сільськогосподарське, лісове і деякі інші галузі права систематизовані у кодекси у вигляді консолідованих актів[14].
Основа сучасної правової системи Іспанії сформувалась у XIX ст. Після звільнення країни від французької окупації (1808 – 1814 рр.) протягом кількох десятиліть приймалися кодекси законів з окремих галузей права. Вплив права Франції, історія власного законодавства, що нараховує багато століть, практика деяких латиноамериканських країн, які були іспанськими колоніями, й складають основу правової системи цієї країни.
Іспанська Конституція 1978 р. передбачає прийняття законів не тільки Генеральними кортесами, а й автономними областями, які можуть видавати законодавчі акти з питань, що віднесені до компетенції іспанської держави. Такі акти видають відповідно до процедури делегованого законодавства на підставі принципів і декретів, передбачених загальнодержавним законом.
2.3. Загальна характеристика права окремих країн, що входять до романо-германської правової системи.
Французьке право, з одного боку, і германське – з іншого, й були тією моделлю, згідно з якою романо-германська правова сім’я поділяється на дві групи: романську (до якої, як ми вже зазначали, належать Франція, Бельгія, Іспанія, Італія, Люксембург. Португалія) і германську (до якої належать ФРН, Австрія, Швейцарія та деякі інші країни).
Головні ознаки сучасної правової системи Франції сформувалися у період Великої французької революції 1789 – 1794 pp. і перші десятиліття потому, особливо за часів правління Наполеона. Найважливішими документами того часу були: Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Цивільний кодекс 1804 р.. Цивільний процесуальний кодекс 1806 р., Торговий кодекс 1807 р., Кримінально-процесуальний кодекс 1803 р., Кримінальний кодекс 1810 р[12].
Більшість з названих актів, за винятком двох процесуальних кодексів, зберігають і донині свою юридичну силу. Проте у сучасній системі джерел права центральне місце займають Конституція Французької Республіки 1958 р., Декларація прав людини і громадянина 1789 р., а також Преамбула до Конституції 1946 р., яка містить розгорнутий перелік демократичних прав і свобод громадян[13]. Серед законодавчих актів, що видаються французьким парламентом, особливу роль відіграють закони, які доповнюють положення Конституції. Звичайні закони – це акти парламенту, що стосуються окремих галузей права або їх інститутів. До числа звичайних законів належать і кодекси, які відповідають традиційній наполеонівській схемі законодавства: кримінальний, цивільний тощо, зміни у які вносяться шляхом видання законів.
Чинна французька Конституція 1958 р. передбачає широкі можливості правового регулювання суспільних відносин шляхом видання актів виконавчою владою – урядом, міністерствами і уповноваженими на те органами адміністрації. Так, Конституція чітко окреслює перелік галузей правового регулювання, що знаходяться у винятковій компетенції законодавчої влади, а всі правові питання, що не входять у сферу законодавства, регулюються актами різного рівня. Серед них найбільш вагомими є ордонанси – акти, що приймаються урядом з дозволу парламенту і згідно з висновком Державної ради у сферах, які регулюються законодавством. Важливе місце у системі нормативних актів займають урядові декрети, що підписуються президентом, а також ті, які видаються тільки президентом.
Правова система Бельгії характеризується тим, що з моменту створення самостійної Бельгійської держави (1830 р.) основу її законодавства склали п'ять французьких кодексів: Цивільний, Торговий, Кримінальний, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний. Вони мали вирішальний вплив на розвиток бельгійського права, а Цивільний кодекс є чинним і нині. Щоправда, при збереженій загальній структурі, текст його зазнав істотних змін. Торговий кодекс Бельгії, прийнятий у 1872 р., і Кримінально-процесуальний – прийнятий у 1878 р., з моменту їх прийняття і по нині включають запозичені розділи з аналогічних кодексів Франції. І як продовження у 1967 р. був прийнятий Судовий кодекс, який регулює організацію судів і трибуналів, їх компетенцію та процедуру діяльності.
Трудові відносини у Бельгії визначаються пактом „Про соціальну солідарність”, укладеним між представниками профспілок і підприємців у 1944 р. Це країна розвинутої системи соціального забезпечення, охорони природи, податкової справи. До речі, податкова справа, виборче право, сільськогосподарське, лісове і деякі інші галузі права систематизовані у кодекси у вигляді консолідованих актів[14].
Основа сучасної правової системи Іспанії сформувалась у XIX ст. Після звільнення країни від французької окупації (1808 – 1814 рр.) протягом кількох десятиліть приймалися кодекси законів з окремих галузей права. Вплив права Франції, історія власного законодавства, що нараховує багато століть, практика деяких латиноамериканських країн, які були іспанськими колоніями, й складають основу правової системи цієї країни.
Іспанська Конституція 1978 р. передбачає прийняття законів не тільки Генеральними кортесами, а й автономними областями, які можуть видавати законодавчі акти з питань, що віднесені до компетенції іспанської держави. Такі акти видають відповідно до процедури делегованого законодавства на підставі принципів і декретів, передбачених загальнодержавним законом.
Новости загрузка новостей...