| Назва: | Романо-германська правова система |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 59,39 KB |
| Скачувань: | 143 |
Основи сучасного права Австрії були закладені у XVIII ст. в період централізації державної влади. З того часу розпочалася підготовка першого австрійського Цивільного кодексу. У 1811 p. було прийнято Загальне цивільне уложення, яке вважається одним з перших цивільних європейських кодексів. Протягом часу він зазнавав змін і доповнень, найважливішими з яких є закони „Про оренду”, „Про земельну власність” та „Про право власності”. Як головне джерело торгового права в країні використовується Германське торгове уложення 1897 р., що набрало чинності у 1938 р. Трудові, екологічні відносини, а також проблеми соціального забезпечення регулюються окремими нормативними актами. В Австрії також діють новий Кримінальний кодекс
1974 р. і Кримінально-процесуальний кодекс 1975 р.
Створення уніфікованої правової системи Швейцарії розпочалося у
1874 р., з моменту прийняття Конституції і внесення до її тексту поправок, якими передбачалося передання до сфери регулювання федеральних властей основних питань цивільного і кримінального права. Після цього, у 1912 р., було прийнято єдиний Цивільний кодекс, а у 1936 р. – уніфікований Зобов’язальний кодекс. З 1942 р. набрав чинності Кримінальний кодекс. Інші питання життєдіяльності Швейцарської держави врегульовані на рівні окремих законів чи підзаконних нормативних актів.
Підсумовуючи шлях еволюції романо-германської правової системи, можемо зробити висновок, що він значною мірою визначався змінами у правовій системі Франції, яка виступала своєрідним законодавцем правової культури серед країн романо-германської правової системи. Це знайшло своє відображення у законодавстві різних країн цієї правової системи, яке створювалися за зразком французьких кодексів. Певною мірою подібну до Франції роль у розвитку романо-германської правової системи відігравала також Німеччина.
2.4. Особливості впливу романо-германської системи права на правові системи неєвропейських країн.
Колонізація значних заморських територій повела за собою поширення романо-германської правової системи за межи Європи. Форма кодифікації, прийнята в XIX – XX ст., сприяла цій експансії в інші країни. Розглянемо вплив романо-германської правової системи на розвиток права в неєвропейських країнах. Почнемо з Американського континенту.
Іспанські, португальські, французькі і голландські колонії в Америці сприйняли основні правові поняття романо-германської сім’ї, через те, що становище права в цих країнах на момент їхнього підкорення європейцями перебувало на низькому рівні.
Спочатку повсюди, окрім міст і деяких центрів, застосовувалось примітивне звичаєве право, що було пов’язане з колоніальним статусом цих країн і відсутністю національних юридичних кадрів. В міру розвитку країн Америки право, що застосовувалось на практиці, стало зближуватися з доктринальним правом, що викладалося в університетах Америки і метрополії, потім з правом, інкорпорованим в кодексах, створених за європейським зразком. Питання про відмову від цієї традиції ніколи не поставало. Проте умови розвитку американських країн, зокрема і у сфері права мали свою специфіку, порівняно з розвитком права у європейських країнах[19]. Тому безперечно, не відмовляючись від запозичень у метрополій в правовій сфері, вони разом з тим адаптували ці запозичення до своїх реалій, а тому вони набували тут іншої форми, ставали оригінальними.
Наприклад, в Мексиці, Перу, Гватемалі зберігся своєрідний аграрний режим індіанських общин. Лице, яке, по нашим теоретичним уявленням, є власником землі, насправді може бути не таким, а лише представником общини, за рахунок (і в інтересах якої) воно повинно в відповідності до звичаю використовувати землю[20]. Правовий розвиток на Гаїті в багатьох сферах проходив у відповідності до звичаїв, котрі просто ігнорували формально діюче „вчене” право країни.
З іншого боку, виникло питання відносно деяких територій Америки, котрі знаходились під іспанським чи французьким гнітом, а зараз входять до складу країн, де переважає англосаксонське право, чи країн, які знаходяться під політичним впливом країни цього права. Чи може за подібних умов зберегтися традиційна приналежність до романо-германської правової сім’ї? Заперечна відповідь на це питання повинна бути дана відносно колишньої Французької Луїзіани (за виключенням сучасного штату Луїзіана – колишньої території Нового Орлеану). Колишні іспанські володіння, що на сьогодні є штатами США (Флорида, Каліфорнія, Нью-Мексико, Арізона, Техас та інші), змогли зберегти лише деякі інститути колишнього колоніального права, і в наші дні вони також стали країнами англосаксонського права. Навпаки, штат Луїзіана, провінція Квебек, а також Пуерто-Рико і зараз залишились вірними традиції: тут діє змішане право, що зберегло свою приналежність до романо-германського права.
1974 р. і Кримінально-процесуальний кодекс 1975 р.
Створення уніфікованої правової системи Швейцарії розпочалося у
1874 р., з моменту прийняття Конституції і внесення до її тексту поправок, якими передбачалося передання до сфери регулювання федеральних властей основних питань цивільного і кримінального права. Після цього, у 1912 р., було прийнято єдиний Цивільний кодекс, а у 1936 р. – уніфікований Зобов’язальний кодекс. З 1942 р. набрав чинності Кримінальний кодекс. Інші питання життєдіяльності Швейцарської держави врегульовані на рівні окремих законів чи підзаконних нормативних актів.
Підсумовуючи шлях еволюції романо-германської правової системи, можемо зробити висновок, що він значною мірою визначався змінами у правовій системі Франції, яка виступала своєрідним законодавцем правової культури серед країн романо-германської правової системи. Це знайшло своє відображення у законодавстві різних країн цієї правової системи, яке створювалися за зразком французьких кодексів. Певною мірою подібну до Франції роль у розвитку романо-германської правової системи відігравала також Німеччина.
2.4. Особливості впливу романо-германської системи права на правові системи неєвропейських країн.
Колонізація значних заморських територій повела за собою поширення романо-германської правової системи за межи Європи. Форма кодифікації, прийнята в XIX – XX ст., сприяла цій експансії в інші країни. Розглянемо вплив романо-германської правової системи на розвиток права в неєвропейських країнах. Почнемо з Американського континенту.
Іспанські, португальські, французькі і голландські колонії в Америці сприйняли основні правові поняття романо-германської сім’ї, через те, що становище права в цих країнах на момент їхнього підкорення європейцями перебувало на низькому рівні.
Спочатку повсюди, окрім міст і деяких центрів, застосовувалось примітивне звичаєве право, що було пов’язане з колоніальним статусом цих країн і відсутністю національних юридичних кадрів. В міру розвитку країн Америки право, що застосовувалось на практиці, стало зближуватися з доктринальним правом, що викладалося в університетах Америки і метрополії, потім з правом, інкорпорованим в кодексах, створених за європейським зразком. Питання про відмову від цієї традиції ніколи не поставало. Проте умови розвитку американських країн, зокрема і у сфері права мали свою специфіку, порівняно з розвитком права у європейських країнах[19]. Тому безперечно, не відмовляючись від запозичень у метрополій в правовій сфері, вони разом з тим адаптували ці запозичення до своїх реалій, а тому вони набували тут іншої форми, ставали оригінальними.
Наприклад, в Мексиці, Перу, Гватемалі зберігся своєрідний аграрний режим індіанських общин. Лице, яке, по нашим теоретичним уявленням, є власником землі, насправді може бути не таким, а лише представником общини, за рахунок (і в інтересах якої) воно повинно в відповідності до звичаю використовувати землю[20]. Правовий розвиток на Гаїті в багатьох сферах проходив у відповідності до звичаїв, котрі просто ігнорували формально діюче „вчене” право країни.
З іншого боку, виникло питання відносно деяких територій Америки, котрі знаходились під іспанським чи французьким гнітом, а зараз входять до складу країн, де переважає англосаксонське право, чи країн, які знаходяться під політичним впливом країни цього права. Чи може за подібних умов зберегтися традиційна приналежність до романо-германської правової сім’ї? Заперечна відповідь на це питання повинна бути дана відносно колишньої Французької Луїзіани (за виключенням сучасного штату Луїзіана – колишньої території Нового Орлеану). Колишні іспанські володіння, що на сьогодні є штатами США (Флорида, Каліфорнія, Нью-Мексико, Арізона, Техас та інші), змогли зберегти лише деякі інститути колишнього колоніального права, і в наші дні вони також стали країнами англосаксонського права. Навпаки, штат Луїзіана, провінція Квебек, а також Пуерто-Рико і зараз залишились вірними традиції: тут діє змішане право, що зберегло свою приналежність до романо-германського права.
Новости загрузка новостей...