| Назва: | Романо-германська правова система |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 59,39 KB |
| Скачувань: | 143 |
В Африці романо-германська правова сім’я також поширилась внаслідок колонізації[21]. В країнах Африканського континенту (за винятком Північної Африки, де з середніх віків поширилась мусульманська правова система) взагалі не існувало розвинутої системи права, формуванню якої перешкоджали традиційні структури. Саме поняття права було принесене туди колоніальними державами. Держави, що були в минулому колоніями Франції, Бельгії, а також іспанські та португальські володіння увійшли, таким чином, до складу франко-германської правової сім’ї. Острів Маврикій і Сейшельські острови також в силу історичних причин належать до цієї сім`ї, не дивлячись на те, що вони входять до Британської Співдружності. Лише майбутня еволюція дозволить нам встановити, чи являють собою правові системи Африки одну чи декілька автономних груп у складі романо-германської правової сім’ї[22].
Країни, що входили до Південно-Африканського Союзу до їх захоплення Англією, знаходячись під владою Голландії, належали до романо-германської правової сім’ї. Але романо-голландське право під час англійського панування занепало. Під англійським впливом відбулися зміни, які дозволяють вважати сьогодні право Південної Африки змішаним правом.
Північна Африка також належить до романо-германської правової сім’ї, так як різноманітні країни Північної Африки сприйняли французькі чи італійські закони в результаті колонізації чи під політичним і культурним впливом Франції. Та важливу роль в цих країнах продовжує відігравати мусульманське право.
В країнах Азії романо-германська правова сім’я знайшла прихильників в самих різноманітних її районах. Туреччина, починаючи з епохи Танзімату, що почалася в 1839 р., для модернізації свого права використовувала в якості зразка європейські кодекси. Проте вона зберігала вірність мусульманській правовій традиції аж до Першої світової війни, але згодом відмовилась від неї. З 1920-х років, внаслідок реформ Кемаля Ататюрка, вона повністю належить до романо-германської правової сім’ї.
Що стосується арабських держав, що виникли на Близькому Сході внаслідок розпаду Оттоманської імперії в 1918 р., то їх еволюція нагадує скоріше еволюцію Єгипту, ніж Туреччини. Вони зберегли і посилили з 1918 р. юридичні зв’язки з Францією, залишені їм у спадок Оттоманською імперією. Але вони не повністю секуляризували своє право, як це зробила Туреччина. Тому в цих країнах по відношенню до їх громадян, що сповідують мусульманську релігію, широко діє мусульманське право.
Особливий випадок являє собою розвиток права в Ізраїлі. В той період, коли Палестина була англійською підмандатною територією, вплив загального права в значній мірі витіснив тут вплив раніше діючого франко-оттоманського права. Аналогічне становище було в Іраку та в Йорданії. Але відміна британського мандата призвела до відновлення романо-германської концепції права.
Аравійський півострів раніше зовсім не знав впливу романо-германської правової традиції. Форми його майбутньої модернізації на даний момент неясні: важко сказати, чи буде тут переважаючим англійський чи американський економічний вплив, який є досить сильним в Саудівський Аравії та в Об’єднаних Арабських Еміратах, чи ж більш тісні зв’язки з арабським світом орієнтують право цих країн на приєднання, хоча б часткове, до романо-германської правової сім’ї. Існувала також можливість приєднання права цих країн до соціалістичних зразків (наприклад, Народно-Демократична Республіка Ємен – НДРЄ). Але вона зазнала краху після розвалу світової соціалістичної системи і виявилась на долі цього регіону в ліквідації НДРЄ внаслідок його приєднання до капіталістичного Ємену.
Іран, що також створив свою кодифікацію за французьким зразком, знаходився в такому ж становищі, що й Єгипет, Сирія та Ірак. Тут до „ісламської революції” 1978 – 1979 років також існувало змішане право, наполовину романо-германське, наполовину засноване на ісламі. Але „ісламська революція” обумовила кардинальні зміни в цьому процесі: європейський правовий досвід було цілковито відкинуто і заперечено; натомість право знову почало базуватись виключно на нормах шаріату. Аналогічною ситуація була нещодавно і в Афганістані (в період перебування при владі в ньому талібів). Таким чином ситуація з розвитком права в регіоні характеризується перманентними змінами – від рецепції романо-германського права до його заперечення, і навпаки.
На іншому кінці Азії романо-германське право мало лише тимчасовий успіх в Китаї в період 1920 – 1930-х років. Таке ж становище було й у В’єтнамі та в Північній Кореї. Тісні зв’язки з романо-германською правовою сім’єю характерні також для права Японії[23], Тайваню, Південної Кореї.
Щодо Філіппін, то іспанська колонізація призвела до їх включення до романо-германської правової сім’ї. Однак п’ятдесят років американської окупації привнесли нові елементи до філіппінського права і зробили його змішаним. Право Цейлону (Шрі-Ланки) також можна розглядати як змішане.
Країни, що входили до Південно-Африканського Союзу до їх захоплення Англією, знаходячись під владою Голландії, належали до романо-германської правової сім’ї. Але романо-голландське право під час англійського панування занепало. Під англійським впливом відбулися зміни, які дозволяють вважати сьогодні право Південної Африки змішаним правом.
Північна Африка також належить до романо-германської правової сім’ї, так як різноманітні країни Північної Африки сприйняли французькі чи італійські закони в результаті колонізації чи під політичним і культурним впливом Франції. Та важливу роль в цих країнах продовжує відігравати мусульманське право.
В країнах Азії романо-германська правова сім’я знайшла прихильників в самих різноманітних її районах. Туреччина, починаючи з епохи Танзімату, що почалася в 1839 р., для модернізації свого права використовувала в якості зразка європейські кодекси. Проте вона зберігала вірність мусульманській правовій традиції аж до Першої світової війни, але згодом відмовилась від неї. З 1920-х років, внаслідок реформ Кемаля Ататюрка, вона повністю належить до романо-германської правової сім’ї.
Що стосується арабських держав, що виникли на Близькому Сході внаслідок розпаду Оттоманської імперії в 1918 р., то їх еволюція нагадує скоріше еволюцію Єгипту, ніж Туреччини. Вони зберегли і посилили з 1918 р. юридичні зв’язки з Францією, залишені їм у спадок Оттоманською імперією. Але вони не повністю секуляризували своє право, як це зробила Туреччина. Тому в цих країнах по відношенню до їх громадян, що сповідують мусульманську релігію, широко діє мусульманське право.
Особливий випадок являє собою розвиток права в Ізраїлі. В той період, коли Палестина була англійською підмандатною територією, вплив загального права в значній мірі витіснив тут вплив раніше діючого франко-оттоманського права. Аналогічне становище було в Іраку та в Йорданії. Але відміна британського мандата призвела до відновлення романо-германської концепції права.
Аравійський півострів раніше зовсім не знав впливу романо-германської правової традиції. Форми його майбутньої модернізації на даний момент неясні: важко сказати, чи буде тут переважаючим англійський чи американський економічний вплив, який є досить сильним в Саудівський Аравії та в Об’єднаних Арабських Еміратах, чи ж більш тісні зв’язки з арабським світом орієнтують право цих країн на приєднання, хоча б часткове, до романо-германської правової сім’ї. Існувала також можливість приєднання права цих країн до соціалістичних зразків (наприклад, Народно-Демократична Республіка Ємен – НДРЄ). Але вона зазнала краху після розвалу світової соціалістичної системи і виявилась на долі цього регіону в ліквідації НДРЄ внаслідок його приєднання до капіталістичного Ємену.
Іран, що також створив свою кодифікацію за французьким зразком, знаходився в такому ж становищі, що й Єгипет, Сирія та Ірак. Тут до „ісламської революції” 1978 – 1979 років також існувало змішане право, наполовину романо-германське, наполовину засноване на ісламі. Але „ісламська революція” обумовила кардинальні зміни в цьому процесі: європейський правовий досвід було цілковито відкинуто і заперечено; натомість право знову почало базуватись виключно на нормах шаріату. Аналогічною ситуація була нещодавно і в Афганістані (в період перебування при владі в ньому талібів). Таким чином ситуація з розвитком права в регіоні характеризується перманентними змінами – від рецепції романо-германського права до його заперечення, і навпаки.
На іншому кінці Азії романо-германське право мало лише тимчасовий успіх в Китаї в період 1920 – 1930-х років. Таке ж становище було й у В’єтнамі та в Північній Кореї. Тісні зв’язки з романо-германською правовою сім’єю характерні також для права Японії[23], Тайваню, Південної Кореї.
Щодо Філіппін, то іспанська колонізація призвела до їх включення до романо-германської правової сім’ї. Однак п’ятдесят років американської окупації привнесли нові елементи до філіппінського права і зробили його змішаним. Право Цейлону (Шрі-Ланки) також можна розглядати як змішане.
Новости загрузка новостей...