| Назва: | Цивільне право в Україні за радянських часів. Цивільний кодекс УРСР 1963 р |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 16,47 KB |
| Скачувань: | 54 |
Цивільне право в Україні за радянських часів. Цивільний кодекс УРСР 1963 р
Значною мірою радянська цивільно-правова доктрина в Украї¬ні виявилась у відмові від визнання поділу права на приватне і пуб¬лічне, а відтак - у відмові від приватного права як такого.
Це знайшло помітне відображення і в історії розроблення та прийняття цивільних кодексів. Боротьба різних підходів, стара і нова цивілістичні концепції, зокрема, позначилися на принципах І змісті ЦК УСРР 1922 р. І розвитку цивілістичної думки в подальші роки.
3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922р.
Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік Тому природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна стосовно ЦК РРФСР слугували орієнтиром для розробників проекту ЦК УСРР
Принципово важливим було положення про зосередження в ру¬ках Радянської держави основних знарядь і засобів виробництва, встановлення жорсткого державного контролю над торговим обі¬гом тощо, зрештою, відмова від основних принципів приватного права. Характерними з цього приводу є зауваження В.І. Леніна на адресу Народного комісаріату юстиції РРФСР. Зокрема він під¬креслював: "Ми нічого "приватного" не визнаємо, для нас все у га¬лузі господарства є публічно-правовим, а не приватним. Ми допускаємо капіталізм тільки державний. Звідси - розширити застосу¬вання державного втручання у "приватно-правові відносини", роз¬ширити право держави скасовувати "приватні" договори, застосову¬вати не "цивільні правовідносини", а нашу революційну правосві¬домість"1.
Автори проекту ЦК до цих вказівок прислухалися, однак часи одностайного схвалення ще не настали. І Раднарком, усупереч про¬позиціям В.І. Леніна, виключив з проекту ЦК згадку про право держави втручатися у приватно-правові відносини. Проте врешті-решт вказівку було виконано. ЦК РРФСР, прийнятий 31 жовтня 1922 р., набрав чинності 1 січня 1923 р. Він слугував зразком для ЦК УСРР, який обговорювався і був прийнятий приблизно на мі¬сяць пізніше (затверджений 16 грудня 1922 р., набрав чинності 1 лютого 1923 р.).
ЦК УСРР 1922 р. був схожий на ЦК РРФСР не тільки за Ідео¬логічною й методологічною основою, а й за структурою і змістом. Як той, так і інший складаються з однакових розділів: Загальна час¬тина; Речове право; Зобов'язальне право; Спадкове право. Кількість статей також практично однакова: 435 статей у ЦК УСРР, 436 - у ЦК РРФСР. Не відрізнялася структура розділів та їх найменування.
Загальна частина містила норми, присвячені суб'єктам, об'єктам права, угодам як основному засобу встановлення, зміни або при¬пинення цивільних правовідносин, позовній давності.
Суб'єктами цивільного права визнавалися як фізичні особи, так і організації (юридичні особи). Цивільну правоздатність могли ма¬ти начебто всі фізичні особи, однак ст.ст. 1, 4 містили положення про можливість обмеження "по суду в правах". У інтерпретації од¬ного з редакторів ЦК РРФСР А.Г. Гойхбарга це означало, що пра¬воздатність є лише умовно наданою здатністю, обмеження якої можливе не тільки в загальній формі законодавцем, айв окремих випадках цивільним судом - згідно зі ст. 1 ЦК. П.І. Стучка зазна¬чав: "Можна сказати, що вся наша радянська наука цивільного права грунтується на цій статті 1 та ще статті 4".
Об'єктом цивільних прав могло бути лише майно, не вилучене з цивільного обігу (ст.20). При цьому перелік вилученого з обігу майна був досить значним. До нього, зокрема, належали: промис¬лові, транспортні та інші підприємства в цілому; обладнання про¬мислових підприємств, рухомий склад залізниць, морські та річ¬кові судна І літальні апарати; комунальні споруди; будівлі тощо (ст.22).
Значну увагу приділено регламентації угод, які визначалися як Дія, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин (ст.26). Угоди могли бути односторонніми або вза¬ємними (договори).
Кодекс детально регламентував умови укладення, форму угод і наслідки визнання їх недійсними.
Правила, встановлені щодо позовної давності, були досить ти¬повими, однак для державних, кооперативних і громадських під¬приємств та організацій передбачався ряд винятків (ст.44 та інші).
Розділ "Речове право" містив норми, присвячені праву власнос¬ті, праву забудови і заставі.
У ст.52 йшлося про власність: державну (націоналізовану та му¬ніципалізовану), кооперативну, приватну. Відповідно до ст.54 предметом приватної власності могло бути будь-яке майно, не ви¬лучене з приватного обігу. Положення загалом досить демократич¬не. Проте обмеження, встановлені ст.ст.22, 24 ЦК разом з норма¬ми ст.55, 56 позбавляють підприємця можливості здійснювати будь-яку помітну діяльність, засновану на його ініціативі, заповзят¬ливості і власній волі. Іншими словами, право приватної власнос¬ті настільки звужене, що, врешті-решт, його можна вважати існу¬ючим лише як виняток.
Значною мірою радянська цивільно-правова доктрина в Украї¬ні виявилась у відмові від визнання поділу права на приватне і пуб¬лічне, а відтак - у відмові від приватного права як такого.
Це знайшло помітне відображення і в історії розроблення та прийняття цивільних кодексів. Боротьба різних підходів, стара і нова цивілістичні концепції, зокрема, позначилися на принципах І змісті ЦК УСРР 1922 р. І розвитку цивілістичної думки в подальші роки.
3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922р.
Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік Тому природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна стосовно ЦК РРФСР слугували орієнтиром для розробників проекту ЦК УСРР
Принципово важливим було положення про зосередження в ру¬ках Радянської держави основних знарядь і засобів виробництва, встановлення жорсткого державного контролю над торговим обі¬гом тощо, зрештою, відмова від основних принципів приватного права. Характерними з цього приводу є зауваження В.І. Леніна на адресу Народного комісаріату юстиції РРФСР. Зокрема він під¬креслював: "Ми нічого "приватного" не визнаємо, для нас все у га¬лузі господарства є публічно-правовим, а не приватним. Ми допускаємо капіталізм тільки державний. Звідси - розширити застосу¬вання державного втручання у "приватно-правові відносини", роз¬ширити право держави скасовувати "приватні" договори, застосову¬вати не "цивільні правовідносини", а нашу революційну правосві¬домість"1.
Автори проекту ЦК до цих вказівок прислухалися, однак часи одностайного схвалення ще не настали. І Раднарком, усупереч про¬позиціям В.І. Леніна, виключив з проекту ЦК згадку про право держави втручатися у приватно-правові відносини. Проте врешті-решт вказівку було виконано. ЦК РРФСР, прийнятий 31 жовтня 1922 р., набрав чинності 1 січня 1923 р. Він слугував зразком для ЦК УСРР, який обговорювався і був прийнятий приблизно на мі¬сяць пізніше (затверджений 16 грудня 1922 р., набрав чинності 1 лютого 1923 р.).
ЦК УСРР 1922 р. був схожий на ЦК РРФСР не тільки за Ідео¬логічною й методологічною основою, а й за структурою і змістом. Як той, так і інший складаються з однакових розділів: Загальна час¬тина; Речове право; Зобов'язальне право; Спадкове право. Кількість статей також практично однакова: 435 статей у ЦК УСРР, 436 - у ЦК РРФСР. Не відрізнялася структура розділів та їх найменування.
Загальна частина містила норми, присвячені суб'єктам, об'єктам права, угодам як основному засобу встановлення, зміни або при¬пинення цивільних правовідносин, позовній давності.
Суб'єктами цивільного права визнавалися як фізичні особи, так і організації (юридичні особи). Цивільну правоздатність могли ма¬ти начебто всі фізичні особи, однак ст.ст. 1, 4 містили положення про можливість обмеження "по суду в правах". У інтерпретації од¬ного з редакторів ЦК РРФСР А.Г. Гойхбарга це означало, що пра¬воздатність є лише умовно наданою здатністю, обмеження якої можливе не тільки в загальній формі законодавцем, айв окремих випадках цивільним судом - згідно зі ст. 1 ЦК. П.І. Стучка зазна¬чав: "Можна сказати, що вся наша радянська наука цивільного права грунтується на цій статті 1 та ще статті 4".
Об'єктом цивільних прав могло бути лише майно, не вилучене з цивільного обігу (ст.20). При цьому перелік вилученого з обігу майна був досить значним. До нього, зокрема, належали: промис¬лові, транспортні та інші підприємства в цілому; обладнання про¬мислових підприємств, рухомий склад залізниць, морські та річ¬кові судна І літальні апарати; комунальні споруди; будівлі тощо (ст.22).
Значну увагу приділено регламентації угод, які визначалися як Дія, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин (ст.26). Угоди могли бути односторонніми або вза¬ємними (договори).
Кодекс детально регламентував умови укладення, форму угод і наслідки визнання їх недійсними.
Правила, встановлені щодо позовної давності, були досить ти¬повими, однак для державних, кооперативних і громадських під¬приємств та організацій передбачався ряд винятків (ст.44 та інші).
Розділ "Речове право" містив норми, присвячені праву власнос¬ті, праву забудови і заставі.
У ст.52 йшлося про власність: державну (націоналізовану та му¬ніципалізовану), кооперативну, приватну. Відповідно до ст.54 предметом приватної власності могло бути будь-яке майно, не ви¬лучене з приватного обігу. Положення загалом досить демократич¬не. Проте обмеження, встановлені ст.ст.22, 24 ЦК разом з норма¬ми ст.55, 56 позбавляють підприємця можливості здійснювати будь-яку помітну діяльність, засновану на його ініціативі, заповзят¬ливості і власній волі. Іншими словами, право приватної власнос¬ті настільки звужене, що, врешті-решт, його можна вважати існу¬ючим лише як виняток.
Новости загрузка новостей...