1 2 3 4 5

3) значно розширений перелік зобов'язань. Зокрема з'явилися РОЗДІЛИ про постачання, контрактацію, позику, підряд на капіталь¬не будівництво, розрахункові і кредитні відносини, довічне утри¬мання, рятування соціалістичного майна тощо;

4) відбувся перерозподіл матеріалу всередині розділів і між роз-Ділами. Так, норми про довіреність із зобов'язального права пере-

несені в розділ "Загальні положення", порука з договірних зо¬бов'язань потрапила у гл.16, присвячену забезпеченню виконання зобов'язань. Туди ж перенесені норми про заставу, що містилися серед речових прав;

5) оновлені, відредаговані і взаємоузгоджені положення низки статей ЦК. Крім того, вони, очевидно, за прикладом Німецького цивільного кодексу отримали найменування, які треба враховувати при тлумаченні відповідної норми.

Однак найістотніші зміни сталися у змісті і спрямованості норм Розгляньмо основні з них за структурою Кодексу.

Розділ І містить загальні положення про підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, здійснення цивільних прав та їх захист, про суб'єктів права, представництво, довіреність, позовну давність

У цьому розділі нарівні з лібералізацією деяких норм (наприк¬лад, частковим закріпленням у ст.4 принципу, відомого ще рим¬ському праву, - "дозволено все, що не заборонено законом" - по¬силені засоби обмеження ініціативи І самостійності учасників ци¬вільних правовідносин. Так, ст.5 ЦК 1963 р. жорсткіше визначала наслідки зловживання правом, передбачаючи, що цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони "здійсню¬ються в суперечності з призначенням цих прав у соціалістичному суспільстві в період будівництва комунізму". При цьому від фізич¬них осіб і організацій вимагалося не лише дотримання законів, а й повага до "правил соціалістичного співжиття і моральних принци¬пів суспільства, що будує комунізм".

Істотною новелою у сфері захисту цивільних прав була ст.7, що передбачала можливість цивільно-правового захисту честі й гіднос¬ті фізичних осіб та організацій.

Суб'єктами цивільних правовідносин Кодекс визнає фізичних осіб і організації (юридичні особи). Держава спеціально не згаду¬ється як суб'єкт цивільно-правових відносин, але такий її статус випливає зі змісту окремих норм (наприклад, про право власності, про спадкування тощо).

ЦК 1963 р. повніше й точніше, ніж попередній Кодекс, визна¬чив поняття юридичної особи. Водночас у ньому залишилося до¬сить багато незрозумілого. Зокрема не визначене співвідношення понять "організація", "підприємство", "установа", якими оперує за¬конодавець. Немає також визначення цих категорій.

Кодекс не містить норм, спеціально присвячених визначенню об'єктів права. Вони частково містяться в окремих главах розділу "Право власності". Проте в "Загальних положеннях" значна увага приділена угодам (правочинам). Детальніше регламентована форма правочинів, а також підстави й наслідки визнання угод недійсними

Крім того, розділ І доповнений положеннями про представниц¬тво і довіреність.

Розділ "Право власності" характерний для "законодавства краї¬ни, що побудувала соціалізм і перейшла до поступового будівниц¬тва комуністичного суспільства".

По-перше, право власності закріплене як єдине офіційно виз¬нане речове право. Хоча в юридичній літературі була висловлена точка зору (А.В. Венедиктов) про те, що до речових прав належить також право оперативного управління, помітного поширення вона не набула. Можливо, тому, що співвідношення власності і "опера¬тивного управління" має швидше адміністративний, ніж цивільно-правовий характер.

По-друге, у зв'язку з ліквідацією приватної власності, зміною економічного ладу, прийняттям нової Конституції СРСР змінила¬ся класифікація форм власності. ЦК виходив із існування соціаліс¬тичної власності і особистої власності фізичних осіб на майно, призначене для задоволення їх матеріальних І культурних потреб (ст.ст.87, 88).

Детальніше, ніж раніше, врегульовані питання, пов'язані зі здій¬сненням права спільної власності. Передбачено, що спільна влас¬ність може бути частковою (із заздалегідь визначеними частками) і сумісною (без попереднього визначення часток, котрі, однак, при¬пускаються однаковими).

Спеціальна глава 12 присвячена регулюванню виникнення і припинення права власності, моменту його виникнення, розподілу ризику випадкової загибелі тощо.

Для захисту права власності передбачено насамперед віндика-ційний позов. Привілеї держави з віндикації її майна доповнені аналогічними привілеями для колгоспів, інших кооперативних і громадських організацій (ст.146).

Норми зобов'язального права складають більшу частину змісту цивільних кодексів колишніх союзних республік, в тому числі ЦК 1963 р., де зобов'язанням із 572 статей присвячена 321.

Розділ "Зобов'язальне право" складається з двох частин. У пер¬шій з них регулюються загальні положення про зобов'язання - да¬но їх визначення, зазначені (у не дуже вдалій - відсилочній нормі (на ст.4) - ст. 151 ЦК) підстави виникнення, вимоги до виконання зобов'язань тощо.

1 2 3 4 5