| Назва: | Відносини у трудовому праві |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 44,48 KB |
| Скачувань: | 83 |
Це положення знайшло визнання і в науці російського трудового права. Так, на думку професора Р.З. Лівшиця, пред¬метом трудового права є відносини найманої праці. Він пише про те, що трудове право регулює відносини несамостійної праці. У процесі колективної праці люди підкоряються вста¬новленому трудовому розпорядку, трудовій дисципліні, вхо¬дять у підлеглість адміністрації. Відносини між роботодав¬цем і працівником — це і є наймана праця, праця підлегла, несамостійна. І навпаки, праця самостійна, без підкорення внутрішньому трудовому розпорядку, праця поза колекти¬вом, праця індивідуальна трудовим правом не регулюється.
Професор О.В. Смирнов [2]пише: "Говорячи про трудові відносини як предмет трудового права, потрібно мати на увазі, що мова в цьому випадку йде лише про тих з них, які базуються на найманій праці. Трудові відносини, засновані на самостійній праці (праці власників), відповідно до чинно¬го законодавства не включаються в предмет трудового пра¬ва".
У той же час є й інший підхід до цієї проблеми. У першо¬му проекті Трудового кодексу Російської Федерації місти¬лося правило, згідно з яким, предметом трудового законодав¬ства служать трудові відносини усіх працівників, включаю¬чи осіб, що є пайовими власниками підприємств і працю¬ючих на цих підприємствах на умовах трудового договору. Таким чином, проектом була сприйнята так звана "широка сфера" дії трудового права.
Прихильник широкої сфери професор О.С. Пашков по¬зитивно оцінював цю норму. Більше того, він вважав, що трудові відносини, як такі, що виникають з цивільно-правових договорів підряду і доручення також повинні бути вклю¬чені в предмет трудового права. Проте наступний проект Трудового кодексу РФ, який підготовлений урядом, інакше підходить до цього питання. Кодекс поширюється лише на працівників, котрі пра¬цюють за трудовим договором[3].
У науці трудового права радянського періоду активно обговорювалася ідея "вузької" і "широкої" сфери трудово¬го права. Широка сфера передбачала поширення норм тру¬дового права не тільки на робітників і службовців, але та¬кож і на членів колгоспів. Як відомо, при прийнятті Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю (1970 p.) законодавець обрав модель "вузької" сфери, вста¬новивши, що праця робітників і службовців регулюється тру¬довим законодавством, а праця членів колгоспів — статута¬ми колгоспів, що приймаються на основі й відповідно до Примірного статуту колгоспу, а також законодавства, що відноситься до колгоспів (ст. З Основ).
Потрібно визнати, що після внесення змін і доповнень в статтю 3 КЗпП України Указом Президії Верховної Ради У РСР від 27 травня 1988 p., законами України від 20 берез¬ня 1991 р. та від 5 липня 1995 p. в принципі збереглася пра¬вова модель "вузької" сфери. У той же час істотно розшири¬лося коло осіб як тих, що охоплюються трудовим законодав¬ством, так і тих, що знаходяться в зоні автономного регулю¬вання їхньої праці.
Передусім з'явився і в нашому вітчизняному законо¬давстві термін, що раніше не визнавався, — "найманий праців¬ник". Згідно зі ст. З КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої приналежності, а також осіб, які працюють за тру¬довим договором з фізичними особами. У даній статті не вживається термін "найманий працівник", однак посилання до трудового договору як підстави виникнення таких відно¬син, підтверджує цей висновок. Визначення поняття "найманий працівник" дано у більш сучасному акті - Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (кон¬фліктів)" від 3 березня 1999 p., згідно з яким, найманий пра¬цівник — це фізична особа, яка працює за трудовим дого¬вором на підприємстві, в установі та організації, в їх об'єднан¬нях або у фізичних осіб, які використовують найману працю (ст. 1). Терміни "наймана праця", "наймані працівники" ста¬ли базовими поняттями і застосовуються у законах і підзаконних нормативно-правових актах.
Наймана праця, що здійснюється у рамках трудового до¬говору, характеризується наступними правовими ознаками:
Професор О.В. Смирнов [2]пише: "Говорячи про трудові відносини як предмет трудового права, потрібно мати на увазі, що мова в цьому випадку йде лише про тих з них, які базуються на найманій праці. Трудові відносини, засновані на самостійній праці (праці власників), відповідно до чинно¬го законодавства не включаються в предмет трудового пра¬ва".
У той же час є й інший підхід до цієї проблеми. У першо¬му проекті Трудового кодексу Російської Федерації місти¬лося правило, згідно з яким, предметом трудового законодав¬ства служать трудові відносини усіх працівників, включаю¬чи осіб, що є пайовими власниками підприємств і працю¬ючих на цих підприємствах на умовах трудового договору. Таким чином, проектом була сприйнята так звана "широка сфера" дії трудового права.
Прихильник широкої сфери професор О.С. Пашков по¬зитивно оцінював цю норму. Більше того, він вважав, що трудові відносини, як такі, що виникають з цивільно-правових договорів підряду і доручення також повинні бути вклю¬чені в предмет трудового права. Проте наступний проект Трудового кодексу РФ, який підготовлений урядом, інакше підходить до цього питання. Кодекс поширюється лише на працівників, котрі пра¬цюють за трудовим договором[3].
У науці трудового права радянського періоду активно обговорювалася ідея "вузької" і "широкої" сфери трудово¬го права. Широка сфера передбачала поширення норм тру¬дового права не тільки на робітників і службовців, але та¬кож і на членів колгоспів. Як відомо, при прийнятті Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю (1970 p.) законодавець обрав модель "вузької" сфери, вста¬новивши, що праця робітників і службовців регулюється тру¬довим законодавством, а праця членів колгоспів — статута¬ми колгоспів, що приймаються на основі й відповідно до Примірного статуту колгоспу, а також законодавства, що відноситься до колгоспів (ст. З Основ).
Потрібно визнати, що після внесення змін і доповнень в статтю 3 КЗпП України Указом Президії Верховної Ради У РСР від 27 травня 1988 p., законами України від 20 берез¬ня 1991 р. та від 5 липня 1995 p. в принципі збереглася пра¬вова модель "вузької" сфери. У той же час істотно розшири¬лося коло осіб як тих, що охоплюються трудовим законодав¬ством, так і тих, що знаходяться в зоні автономного регулю¬вання їхньої праці.
Передусім з'явився і в нашому вітчизняному законо¬давстві термін, що раніше не визнавався, — "найманий праців¬ник". Згідно зі ст. З КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої приналежності, а також осіб, які працюють за тру¬довим договором з фізичними особами. У даній статті не вживається термін "найманий працівник", однак посилання до трудового договору як підстави виникнення таких відно¬син, підтверджує цей висновок. Визначення поняття "найманий працівник" дано у більш сучасному акті - Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (кон¬фліктів)" від 3 березня 1999 p., згідно з яким, найманий пра¬цівник — це фізична особа, яка працює за трудовим дого¬вором на підприємстві, в установі та організації, в їх об'єднан¬нях або у фізичних осіб, які використовують найману працю (ст. 1). Терміни "наймана праця", "наймані працівники" ста¬ли базовими поняттями і застосовуються у законах і підзаконних нормативно-правових актах.
Наймана праця, що здійснюється у рамках трудового до¬говору, характеризується наступними правовими ознаками:
Новости загрузка новостей...