| Назва: | Відносини у трудовому праві |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 44,48 KB |
| Скачувань: | 83 |
праця юридичне несамостійна, а така, що протікає у рамках визначеного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); не на основі власних коштів виробництва, а за рахунок коштів (ка¬піталу) власника; не на свій страх і підприємницький ризик, а шляхом виконання у роботі вказівок та розпоря¬джень власника або уповноваженого ним органу і під гаран¬товану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений строк і лише у випадках, передбачених законо¬давчими актами, — на визначений строк; здійснення трудо¬вої діяльності відбувається, як правило, у колективі праців¬ників (трудовому колективі); виконання протягом встанов¬леного робочого часу певної міри праці (норм праці); отри¬мання від роботодавця у встановлені терміни винагороди за роботу, що виконується; забезпечення роботодавцем га¬рантій у встановлених випадках; участь роботодавця у фінан¬суванні соціального страхування працівника.
Правове регулювання праці категорій працівників, "подіб¬них" до найманих — державних службовців, прокурорсько-слідчих працівників, суддів — регулюється спеціальними законами, а в частині, не врегульованій таким чином — зако¬нодавством про працю. Разом з тим спостерігається процес зближення правового статусу цих категорій працівників, зок¬рема, в питаннях надання гарантій відносно зайнятості, нор¬ми робочого часу, часу відпочинку, матеріальної відповідаль¬ності, соціальних гарантій, пов'язаних з материнством. Пле¬нум Верховного Суду України в п. 12 постанови №9 від 1 листопада 1996 року " Про застосування Конституції Украї¬ни при здійсненні правосуддя "[4] роз'яснив, що не можуть застосовуватися як такі, що протирічать ч. З ст. 43 Конституції України відомчі положення і статути про дисципліну, що передбачають мож¬ливість переведення працівника без його згоди на іншу ро¬боту в порядку дисциплінарного стягнення.
Не поширюється трудове законодавство на проходження служби військовослужбовцями, їхні трудові відносини регу¬люються Статутами внутрішньої служби Збройних Сил України, стройовим статутом, статутом гарнізонної та вартової служби, Дисциплінарним статутом ЗС України. Ці акти затверджено Законом України від 24 березня 1999 p. [5]. Однак соціальні гарантії і відносно цих осіб повинні до¬тримуватися. Норми Закону України "Про соціальний і пра¬вовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20 грудня 1991 p. (зі змін. і доп.), що регламентують права військовослужбовців щодо проходження служби (ст. 8), служ¬бового часу і часу відпочинку, відпустки (ст. 10), охорони здоров'я (ст. 11), соціальних гарантій прав членів сімей військовослужбовців (ст. 18) свідчать про те, що в основу їх покладені відповідні положення трудового законодавства. Треба вважати, що з переходом військової служби на кон¬трактну систему, ця тенденція буде посилена.
Відносно працівників воєнізованої охорони слід вважа¬ти, що їх трудові відносини повинні регулюватися трудовим законодавством, оскільки такі працівники укладають тру¬довий договір з певним підприємством, установою, організа¬цією. Особливості їх трудових відносин цілком узгоджують¬ся із принципом диференціації трудового права. Для таких працівників при прийомі на роботу визначається трудова функція, її обсяг, оплата праці, місце роботи, режим роботи. Такі суттєві умови трудового договору не можуть бути змінені в односторонньому порядку роботодавцем і вимага¬ють згоди працівника. Основною ознакою, що відрізняє пра¬цю таких суб'єктів, є їхній правовий зв'язок із конкретним роботодавцем (організацією), а не з державою в цілому, як це має місце при виконанні військової служби.
Відносини щодо проходження служби в органах Мініс¬терства внутрішніх справ України регулюються Законом України "Про міліцію", Положенням про проходження служ¬би рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 p. постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 p. №114, Дисциплінарним стату¬том органів внутрішніх справ України, затвердженим Ука¬зом Президії Верховної Ради УРСР від 29 липня 1991 р. На думку В. Воловика, який дослідив особливості правового ста¬тусу військовослужбовців і співробітників органів внутрішніх справ, є підстави віднести суспільні відносини, пов'язані з застосуванням праці військовослужбовців, до предмета адмі¬ністративного права, оскільки при цьому має місце високий ступінь їх особистої залежності по службі, і відповідні тру¬дові відносини виникають між цими військовослужбовця¬ми та державою в цілому, а не конкретною державною уста¬новою, а суспільні відносини, пов'язані з застосуванням праці співробітників органів внутрішніх справ — до предмета тру¬дового права, оскільки при цьому має місце невисокий ступінь їх особистої залежності по службі, а їх трудові відно¬сини виникають між конкретним органом внутрішніх справ, а не з державою в цілому [6].
Правове регулювання праці категорій працівників, "подіб¬них" до найманих — державних службовців, прокурорсько-слідчих працівників, суддів — регулюється спеціальними законами, а в частині, не врегульованій таким чином — зако¬нодавством про працю. Разом з тим спостерігається процес зближення правового статусу цих категорій працівників, зок¬рема, в питаннях надання гарантій відносно зайнятості, нор¬ми робочого часу, часу відпочинку, матеріальної відповідаль¬ності, соціальних гарантій, пов'язаних з материнством. Пле¬нум Верховного Суду України в п. 12 постанови №9 від 1 листопада 1996 року " Про застосування Конституції Украї¬ни при здійсненні правосуддя "[4] роз'яснив, що не можуть застосовуватися як такі, що протирічать ч. З ст. 43 Конституції України відомчі положення і статути про дисципліну, що передбачають мож¬ливість переведення працівника без його згоди на іншу ро¬боту в порядку дисциплінарного стягнення.
Не поширюється трудове законодавство на проходження служби військовослужбовцями, їхні трудові відносини регу¬люються Статутами внутрішньої служби Збройних Сил України, стройовим статутом, статутом гарнізонної та вартової служби, Дисциплінарним статутом ЗС України. Ці акти затверджено Законом України від 24 березня 1999 p. [5]. Однак соціальні гарантії і відносно цих осіб повинні до¬тримуватися. Норми Закону України "Про соціальний і пра¬вовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20 грудня 1991 p. (зі змін. і доп.), що регламентують права військовослужбовців щодо проходження служби (ст. 8), служ¬бового часу і часу відпочинку, відпустки (ст. 10), охорони здоров'я (ст. 11), соціальних гарантій прав членів сімей військовослужбовців (ст. 18) свідчать про те, що в основу їх покладені відповідні положення трудового законодавства. Треба вважати, що з переходом військової служби на кон¬трактну систему, ця тенденція буде посилена.
Відносно працівників воєнізованої охорони слід вважа¬ти, що їх трудові відносини повинні регулюватися трудовим законодавством, оскільки такі працівники укладають тру¬довий договір з певним підприємством, установою, організа¬цією. Особливості їх трудових відносин цілком узгоджують¬ся із принципом диференціації трудового права. Для таких працівників при прийомі на роботу визначається трудова функція, її обсяг, оплата праці, місце роботи, режим роботи. Такі суттєві умови трудового договору не можуть бути змінені в односторонньому порядку роботодавцем і вимага¬ють згоди працівника. Основною ознакою, що відрізняє пра¬цю таких суб'єктів, є їхній правовий зв'язок із конкретним роботодавцем (організацією), а не з державою в цілому, як це має місце при виконанні військової служби.
Відносини щодо проходження служби в органах Мініс¬терства внутрішніх справ України регулюються Законом України "Про міліцію", Положенням про проходження служ¬би рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 p. постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 p. №114, Дисциплінарним стату¬том органів внутрішніх справ України, затвердженим Ука¬зом Президії Верховної Ради УРСР від 29 липня 1991 р. На думку В. Воловика, який дослідив особливості правового ста¬тусу військовослужбовців і співробітників органів внутрішніх справ, є підстави віднести суспільні відносини, пов'язані з застосуванням праці військовослужбовців, до предмета адмі¬ністративного права, оскільки при цьому має місце високий ступінь їх особистої залежності по службі, і відповідні тру¬дові відносини виникають між цими військовослужбовця¬ми та державою в цілому, а не конкретною державною уста¬новою, а суспільні відносини, пов'язані з застосуванням праці співробітників органів внутрішніх справ — до предмета тру¬дового права, оскільки при цьому має місце невисокий ступінь їх особистої залежності по службі, а їх трудові відно¬сини виникають між конкретним органом внутрішніх справ, а не з державою в цілому [6].
Новости загрузка новостей...