| Назва: | Відносини у трудовому праві |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 44,48 KB |
| Скачувань: | 83 |
Проте Верховний Суд України з цього питання має іншу думку. Так, при касаційному вирішенні справи X., котрий був звільнений з органів внутрішніх справ за п. 66 "е" Поло¬ження про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за порушення дисципліни), судова колегія в цивільних справах вважала, що суд дійшов обгрунтованого висновку, що накази про звільнення X. є незаконними. Разом з тим касаційною ухва¬лою було виключено із резолютивної частини рішення суду посилання на те, що X. має бути поновлений на попередній посаді начальника відділу Керченського міського управлін¬ня ГУ МВС. Судова колегія мотивувала це рішення тим, що згідно з п. 21 Положення особи, які належать до складу органів внутрішніх справ України, зобов'язані проходити службу там, де це викликається інтересами служби й застережено в наказах прямих начальників. Тому визначення судом місця проходження служби особи, на яку поширюється дія названо¬го Положення та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, суперечить чинному законодавству[7]. Звер¬тає на себе увагу те, що таке твердження судової колегії су¬перечить постанові Пленуму Верховного Суду від 1 листопада 1996 p. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", де як раз вказані положення розгля¬даються як такі, що не можуть застосовуватись, оскільки протирічать ст. 43 Конституції про заборону примусової праці. Слід зазначити, що у демократичній державі, якою є Україна, норми відомчих положень, що регулюють трудові відноси¬ни співробітників органів внутрішніх справ, мають бути приведені у відповідність із міжнародними правовими стан¬дартами. Не можна розглядати як однорідну службову діяльність військовослужбовців і осіб начальницького і ря¬дового складу органів внутрішніх справ. Останні при вступі на посаду укладають трудовий договір і те, що така робота називається "службою" не змінює природи трудових відно¬син названої категорії осіб, — вони є найманими працівни¬ками з усіма витікаючими юридичними наслідками. Від них не можна вимагати виконання роботи, не обумовленої тру¬довим договором при вступі на роботу, не можна примушу¬вати працювати з перевищенням загальної норми робочого часу, встановленої в Україні. Як відомо, на практиці це має широке розповсюдження.
Як уже зазначалося, одним із основних принципів права Європейського Союзу є принцип юридичної ясності. Врахо¬вуючи важливість для правозастосовчої практики юридич¬ної ясності у галузевій приналежності норм, що регулюють трудові відносини названих вище категорій осіб, необхідним видається приділити цьому питанню достатню увагу і місце у новому Трудовому кодексі України. Тут має бути чітко визначена сфера дії трудового права, зокрема, для тих кате¬горій працівників, щодо правового регулювання праці яких точаться наукові дискусії, в той час як трудові права люди¬ни для них порушуються, і законодавча невизначеність є однією із причин такого становища. Ст. 7 КЗпП України має зазнати суттєвих змін у напрямку конкретизації усіх кате¬горій працівників, трудові відносини котрих регулюватимуть¬ся спеціальним законодавством, а також встановлення кри¬теріїв, меж та обсягу диференціації, допустимої щодо кожної категорії.
Не можна обійти ще одного питання. Трудове право зорієнтоване на колективну працю. Трудова діяльність окре¬мої особи — письменника, вченого, художника, що не пов'я¬зана із застосуванням найманої праці та яка виконується влас¬ними силами, на власний ризик, трудовим законодавством не регулюється. Якщо ж письменник або вчений працюють в трудовому колективі видавництва або наукової установи на основі трудового договору (контракту), то мають місце тру¬дові відносини, засновані на найманій праці, і внаслідок цьо¬го врегульовані трудовим правом.
Перейдемо тепер до питання про правове регулювання праці працюючих власників.
Професор B.I. Нікітінський, який ввів у науковий обіг термін "працюючі власники", доводив, що в предмет трудового права, крім відносин найманої праці, також входять трудові відносини співвласників, які не засновані на застосуванні найманої праці.
Як уже зазначалося, одним із основних принципів права Європейського Союзу є принцип юридичної ясності. Врахо¬вуючи важливість для правозастосовчої практики юридич¬ної ясності у галузевій приналежності норм, що регулюють трудові відносини названих вище категорій осіб, необхідним видається приділити цьому питанню достатню увагу і місце у новому Трудовому кодексі України. Тут має бути чітко визначена сфера дії трудового права, зокрема, для тих кате¬горій працівників, щодо правового регулювання праці яких точаться наукові дискусії, в той час як трудові права люди¬ни для них порушуються, і законодавча невизначеність є однією із причин такого становища. Ст. 7 КЗпП України має зазнати суттєвих змін у напрямку конкретизації усіх кате¬горій працівників, трудові відносини котрих регулюватимуть¬ся спеціальним законодавством, а також встановлення кри¬теріїв, меж та обсягу диференціації, допустимої щодо кожної категорії.
Не можна обійти ще одного питання. Трудове право зорієнтоване на колективну працю. Трудова діяльність окре¬мої особи — письменника, вченого, художника, що не пов'я¬зана із застосуванням найманої праці та яка виконується влас¬ними силами, на власний ризик, трудовим законодавством не регулюється. Якщо ж письменник або вчений працюють в трудовому колективі видавництва або наукової установи на основі трудового договору (контракту), то мають місце тру¬дові відносини, засновані на найманій праці, і внаслідок цьо¬го врегульовані трудовим правом.
Перейдемо тепер до питання про правове регулювання праці працюючих власників.
Професор B.I. Нікітінський, який ввів у науковий обіг термін "працюючі власники", доводив, що в предмет трудового права, крім відносин найманої праці, також входять трудові відносини співвласників, які не засновані на застосуванні найманої праці.
Новости загрузка новостей...