| Назва: | Державне управління в умовах адміністративної реформи |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 41,53 KB |
| Скачувань: | 51 |
Велика увага, в теорії адміністративного праіва приділяється дослідженню ознак державного управління, тобто його рисам.
Дослідники найчастіше виділяють п’ять ознак: виконавчо-розпорядчий характер; підзаконність; масштабність і універсальність; ієрархічність; безпосередньо організуючий характер.
Виконавчо-розпорядчий характер державного управління охоплює два взаємопов’язані напрями – виконавчу і розпорядчу діяльність.
Органи, які здійснюють державне управління, - це насамперед виконавчі структури. Найважливіші серед них містять цю ознаку вже у своїй назві. Ця ознака, як правило, закріплюється у нормативному порядку.
Розпорядча діяльність управлінських структур виявляється у прийнятті загальнообов’язкових приписів, в організації виконання цих приписів та у здійсненні контролю за цим процесом.
Підзаконність державного управління означає, що його найважливіші цілі, сфери, форми і методи впливу встановлюються на законодавчому рівні. Вся виконавчо-розпорядча діяльність ґрунтується на правових нормах. Саме вони створюють міцну правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого спрямування.
Масштабність та універсальність державного управління виявляється у здійсненні державою управлінської діяльності, впливу на всі сфери соціального життя через відповідні органи.
Ієрархічність державного управління – це наявність у органів, які його здійснюють, системи нижчих, підпорядкованих їм інстанцій.
Безпосередньо організуючий характер державно-управлінської діяльності полягає в організації спільної діяльності людей у процесі виконання і розпорядницької діяльності на різних рівнях.
Принципи державного управління.
Як і будь яка інша система, система державного управління має свої закономірності.
Закономірності можуть бути пізнані і непізнані. Пізнані закономірності поділяються на позитивні і негативні.
Обидві групи закономірностей використовуються людиною в своїх інтересах. В своїх інтересах людина посилює, стимулює вплив позитивних закономірностей та обмеження впливу негативних закономірностей.
Звідси видно, що ефективність управління знаходиться в прямій залежності від ефективного врахування і використання виявлених закономірностей.
Це є важливим тому, що позитивні закономірності державного управління, і є його принципами, що пізнані наукою і зафіксовані у відповідних поняттях.
Принципи державного управління прийнято поділяти на такі групи:
соціально-політичні – демократизм; народність; рівноправність осіб різних національностей; рівність усіх перед законом; законність; гласність; об’єктивність.
Організаційні принципи побудови апарату державного управління – галузевий; функціональний; територіальний.
Організаційні принципи функціонування апарату державного управління – нормативність діяльності; єдиноначальність; колегіальність; поділ управлінської праці; відповідальність за прийняті рішення; оперативна самостійність.
Соціально-політичні принципи – це загальні принципи управлінської сфери, що поширюються на всі види виконавчо-розпорядчої діяльності та всі функціонуючі в державі управлінські структури.
Організаційні принципи побудови державного управління забезпечують найбільш раціональний вибір суб’єктів управлінської діяльності. Виходячи з цих принципів і враховуючи конкретні соціальні та економічні умови, здійснюється розподіл компетенції управлінських структур. Вони повинні максимально ефективно розподілити управлінську працю і усунути паралелізм у діяльності у діяльності центральних та місцевих органів, вищестоящих і нижчих ланок апарату.
Відповідно до зазначених принципів суб’єкти диференціюються за галузями, сферами, територіями, утворюючи у сукупності цілісну систему державного управління. Правильно організована структура забезпечує ефективне функціонування всієї системи. Нині структура суб’єктів державного управління України ґрунтується на галузевому, функціональному (міжгалузевому) і територіальному принципах.
Організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління застосовується для визначення змісту діяльності конкретних управлінських структур. Додержання цих принципів дає змогу ефективніше використовувати потенціал державних службовців. За допомогою цих принципів забезпечується прийняття правильних управлінських рішень, організація і застосування раціональних управлінських процедур, дійовий контроль і виконавська дисципліна. Вони фіксуються у відповідних актах.
3.СПІВВІДНОШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ І ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ.
У зв'язку з необхідністю реформування адміністративного права надзвичайно загострилась проблема визначення предмета регулювання цієї галузі системи українського права. Розв'язання даної проблеми традиційно пов'язується з теоретичною оцінкою обсягу поняття «державне управління», що за умов дії принципу поділу державної влади корелюється з поняттям «виконавча влада».
Дослідники найчастіше виділяють п’ять ознак: виконавчо-розпорядчий характер; підзаконність; масштабність і універсальність; ієрархічність; безпосередньо організуючий характер.
Виконавчо-розпорядчий характер державного управління охоплює два взаємопов’язані напрями – виконавчу і розпорядчу діяльність.
Органи, які здійснюють державне управління, - це насамперед виконавчі структури. Найважливіші серед них містять цю ознаку вже у своїй назві. Ця ознака, як правило, закріплюється у нормативному порядку.
Розпорядча діяльність управлінських структур виявляється у прийнятті загальнообов’язкових приписів, в організації виконання цих приписів та у здійсненні контролю за цим процесом.
Підзаконність державного управління означає, що його найважливіші цілі, сфери, форми і методи впливу встановлюються на законодавчому рівні. Вся виконавчо-розпорядча діяльність ґрунтується на правових нормах. Саме вони створюють міцну правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого спрямування.
Масштабність та універсальність державного управління виявляється у здійсненні державою управлінської діяльності, впливу на всі сфери соціального життя через відповідні органи.
Ієрархічність державного управління – це наявність у органів, які його здійснюють, системи нижчих, підпорядкованих їм інстанцій.
Безпосередньо організуючий характер державно-управлінської діяльності полягає в організації спільної діяльності людей у процесі виконання і розпорядницької діяльності на різних рівнях.
Принципи державного управління.
Як і будь яка інша система, система державного управління має свої закономірності.
Закономірності можуть бути пізнані і непізнані. Пізнані закономірності поділяються на позитивні і негативні.
Обидві групи закономірностей використовуються людиною в своїх інтересах. В своїх інтересах людина посилює, стимулює вплив позитивних закономірностей та обмеження впливу негативних закономірностей.
Звідси видно, що ефективність управління знаходиться в прямій залежності від ефективного врахування і використання виявлених закономірностей.
Це є важливим тому, що позитивні закономірності державного управління, і є його принципами, що пізнані наукою і зафіксовані у відповідних поняттях.
Принципи державного управління прийнято поділяти на такі групи:
соціально-політичні – демократизм; народність; рівноправність осіб різних національностей; рівність усіх перед законом; законність; гласність; об’єктивність.
Організаційні принципи побудови апарату державного управління – галузевий; функціональний; територіальний.
Організаційні принципи функціонування апарату державного управління – нормативність діяльності; єдиноначальність; колегіальність; поділ управлінської праці; відповідальність за прийняті рішення; оперативна самостійність.
Соціально-політичні принципи – це загальні принципи управлінської сфери, що поширюються на всі види виконавчо-розпорядчої діяльності та всі функціонуючі в державі управлінські структури.
Організаційні принципи побудови державного управління забезпечують найбільш раціональний вибір суб’єктів управлінської діяльності. Виходячи з цих принципів і враховуючи конкретні соціальні та економічні умови, здійснюється розподіл компетенції управлінських структур. Вони повинні максимально ефективно розподілити управлінську працю і усунути паралелізм у діяльності у діяльності центральних та місцевих органів, вищестоящих і нижчих ланок апарату.
Відповідно до зазначених принципів суб’єкти диференціюються за галузями, сферами, територіями, утворюючи у сукупності цілісну систему державного управління. Правильно організована структура забезпечує ефективне функціонування всієї системи. Нині структура суб’єктів державного управління України ґрунтується на галузевому, функціональному (міжгалузевому) і територіальному принципах.
Організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління застосовується для визначення змісту діяльності конкретних управлінських структур. Додержання цих принципів дає змогу ефективніше використовувати потенціал державних службовців. За допомогою цих принципів забезпечується прийняття правильних управлінських рішень, організація і застосування раціональних управлінських процедур, дійовий контроль і виконавська дисципліна. Вони фіксуються у відповідних актах.
3.СПІВВІДНОШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ І ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ.
У зв'язку з необхідністю реформування адміністративного права надзвичайно загострилась проблема визначення предмета регулювання цієї галузі системи українського права. Розв'язання даної проблеми традиційно пов'язується з теоретичною оцінкою обсягу поняття «державне управління», що за умов дії принципу поділу державної влади корелюється з поняттям «виконавча влада».