| Назва: | Договір дарування |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 36,51 KB |
| Скачувань: | 177 |
C) Дарування всього майна або його частини. Використання дарувальником у майбутньому частини від подарованого (цесія зі сторони обдарованого стосовно дарувальника). Таке дарування не створює універсального правонаступництва[4] .
Для того, щоб з'ясувати належність дарування до односторонніх угод чи до договорів на наш погляд необхідно відповісти на запитання: яка фактична дія у процесі здійснення дарування є більш юридичне значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків для сторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження своїм майном і перехід права власності на це майно від однієї особи до іншої) - дії дарувальника по безоплатному від¬чуженню майна чи дії обдарованого по прийняттю дарунку (майна у власність), іншими словами - що визнати юридичним фактом - сам факт безоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим? Відповідь на це запитання має важливе практичне значення: для визначення моменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна.
Використовуючи теорію "юридичного складу" О.А.Красав-чикова[5] акт вчинення дарування слід розглядати як "складний юридичний склад ("сложный юридический состав") - сукупність фактів, між якими існує пряма залежність" . Необхідність прийняття дарунку обдарованим є завершальною цеглиною у конструкції дарування, що і визначає його зобов'язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується . Прибічник договірного характеру дарування Г.Ф. Шершеневич вказував: "Дарування - це угода, що грунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунка особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором"[6]. Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдарованого перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдарованого на отримання дару, або немає бажання дарувальника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування.
Таким чином, ми з'ясували договірну природу інституту дарування у цивільному праві.
В радянський період договір дарування набув виключно реального характеру. Це було зумовлено етичним аспектом можливості пред’явлення вимоги обдарованого до дарувальника також були інші недоліки цивільного законодавства радянського періоду стосовно договору дарування, що не відповідали засадам ринкової економік ( вимоги щодо нотаріальної форми посвідчення договору).
2.Поняття та загальна характеристика договору дарування
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок)у власність. [п. 1. Статті 717 ЦК України.]
Визначення поняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, які потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення "відносної" важливості даного блоку суспільних відносин.
Для прикладу неоднозначності понять договору дарування, вкажемо на деякі з них.
Відповідно до § 938 Книги загальних цивільних законів "договір, у якому залишається комусь безоплатно якась річ, називається даруванням" ("даровизною")[7].
§ 516 Німецького цивільного уложення визначає дарування як надання ("предоставление") майна, завдяки якому одна особа (дарувальник) збагачує за рахунок свого майна іншу особу (обда¬рованого), при цьому сторони згідні в тому, що надання здійснюється безоплатно. Дарування є безоплатним наданням, яке має місце серед людей при їх житті, і вичиняється у формі договору[8] .
Поняття договору дарування це формальне закріплення форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об'єктом зобов'язання є власне
"форма передачі майна за договором дарування". Так, згідно ст. 572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі [dando] та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність \prommitendo], передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов'язку [liberando]. Ця остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і на нашу думку позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов'язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов'язання слід вважати двосторонньою угодою (договором), оскільки "презюмується, що для її вчинення потрібне досягнення згоди між кредитором і боржником"[9].
Поряд з вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також:
• Відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб).
• Передачу майнового права (вимоги, іпотеки)[10].
• Внесення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей.
Для того, щоб з'ясувати належність дарування до односторонніх угод чи до договорів на наш погляд необхідно відповісти на запитання: яка фактична дія у процесі здійснення дарування є більш юридичне значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків для сторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження своїм майном і перехід права власності на це майно від однієї особи до іншої) - дії дарувальника по безоплатному від¬чуженню майна чи дії обдарованого по прийняттю дарунку (майна у власність), іншими словами - що визнати юридичним фактом - сам факт безоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим? Відповідь на це запитання має важливе практичне значення: для визначення моменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна.
Використовуючи теорію "юридичного складу" О.А.Красав-чикова[5] акт вчинення дарування слід розглядати як "складний юридичний склад ("сложный юридический состав") - сукупність фактів, між якими існує пряма залежність" . Необхідність прийняття дарунку обдарованим є завершальною цеглиною у конструкції дарування, що і визначає його зобов'язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується . Прибічник договірного характеру дарування Г.Ф. Шершеневич вказував: "Дарування - це угода, що грунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунка особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором"[6]. Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдарованого перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдарованого на отримання дару, або немає бажання дарувальника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування.
Таким чином, ми з'ясували договірну природу інституту дарування у цивільному праві.
В радянський період договір дарування набув виключно реального характеру. Це було зумовлено етичним аспектом можливості пред’явлення вимоги обдарованого до дарувальника також були інші недоліки цивільного законодавства радянського періоду стосовно договору дарування, що не відповідали засадам ринкової економік ( вимоги щодо нотаріальної форми посвідчення договору).
2.Поняття та загальна характеристика договору дарування
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок)у власність. [п. 1. Статті 717 ЦК України.]
Визначення поняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, які потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення "відносної" важливості даного блоку суспільних відносин.
Для прикладу неоднозначності понять договору дарування, вкажемо на деякі з них.
Відповідно до § 938 Книги загальних цивільних законів "договір, у якому залишається комусь безоплатно якась річ, називається даруванням" ("даровизною")[7].
§ 516 Німецького цивільного уложення визначає дарування як надання ("предоставление") майна, завдяки якому одна особа (дарувальник) збагачує за рахунок свого майна іншу особу (обда¬рованого), при цьому сторони згідні в тому, що надання здійснюється безоплатно. Дарування є безоплатним наданням, яке має місце серед людей при їх житті, і вичиняється у формі договору[8] .
Поняття договору дарування це формальне закріплення форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об'єктом зобов'язання є власне
"форма передачі майна за договором дарування". Так, згідно ст. 572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі [dando] та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність \prommitendo], передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов'язку [liberando]. Ця остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і на нашу думку позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов'язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов'язання слід вважати двосторонньою угодою (договором), оскільки "презюмується, що для її вчинення потрібне досягнення згоди між кредитором і боржником"[9].
Поряд з вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також:
• Відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб).
• Передачу майнового права (вимоги, іпотеки)[10].
• Внесення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей.
Новости загрузка новостей...