1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Отже. аналізуючи вище викладене, можна прийти висновку,що односторонній чи двосторонній характер договору залежить від наявності прав та обов’язків у сторін. Так, якщо договір не містить обов’язку обдарованого вчинити певні дії на користь третіх осіб, то такий договір є одностороннім. В цьому разі обдарований має лише права ( отримати дарунок), а зобов’язаною стороною є дарувальник ( передати майно обдарованому). Якщо в договорі зазначено обов’язок обдарованого вчинити певні дії на користь третіх осіб. то такий договір є двостороннім. За загальним правилом, відповідно до п. 2 ст. 717 ЦК договір. що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дую майнового або немайнового характеру ,не є договором дарування. Винятки з цього правила становлять статті 723,725-727 ЦК. Згідно ст. 723 сторони можуть укласти договір дарування з умовою передання майна обдарованому в майбутньому через певний строк (термін) або у разі настання відкладальної обставини. Уразі настання строку (терміну) або відкладальної обставини обдарований має право зажадати передання йому дарунка, який визначений у договорі дарування. Якщо дарувальник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься від виконання свого обов'язку, обдарований має право вимагати від останнього передання дарунка або відшкодування його вартості. Якщо до настання умови, визначеної в договорі, помре дарувальник або обдарований, договір дарування припиняється.

Окрім цього, на обдарованого може бути покладений обов'язок вчинити певну дію майнового змісту або утри на користь третьої особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов'язку має право дарувальник, а в разі його смерті, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним - особа, на користь якої має бути виконаний цей обов'язок (ст.725). У разі ухилення обдарованого від виконання обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - відшкодування його вартості (ст. 726).

Законодавець передбачає можливість як реального, так і консенсуального договору дарування. Слід зазначити, що ЦК УРСР передбачав лише реальність даного договору, оскільки в радянський період консенсуальний договір дарування вважався неприпустимим із точки зору моралі , бо в такому випадку обдарований мав би право вимагати у примусовому порядку повернення дару. Зміни у теперішньому кодексі зумовлені проголошенням принципу свободи договору, за яким сторони можуть надати чинність договору до моменту передачі речі, якщо це не суперечить законодавству. Право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, він вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про його відхилення. Прийняття документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета дого¬вору дарування, або символів речі (ключів, макетів тощо) вважається прийняттям дарунка (ст. 722 ЦК)[12].

Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір дарування відрізняється від договорів про передачу майна у власність, це його безоплатність. Щодо безвідплатності, то цікавою з є точка зору російських вчених А. П. Сергєєва та Ю. К. Толстого : "На перший погляд відсутність зустрічного задоволення, тобто безоплатність зобов'язання, не відповідає природі цивільного права, оскільки майнові відносини, котрі входять у його предмет, традиційно сприймаються як матеріально-вартісні, товарно-грошові відносини. Дія ж макроекономічного закону вартості у повній мірі проявляється лише в сплатних зобов'язальних правовідносинах, оскільки саме тут відбувається своєрідний обмін товарами (речами, товарами, послугами). Однак, і безоплатні правовідносини, так само як і абсолютні право¬відносини (для яких взагалі не властивий поділ на "сплатні - безоплатні"), також можуть відчувати дію закону вартості, хоч, і не настільки відчутно. Так, правовідносини власності безпосередньо не пов'язані з грошовим обміном, зате вирішення питання про належність особам тих чи інших речей є необхідною підставою для участі цих осіб в цивільному обороті, а об'єм і характер належних їм речових прав здебільшого передбачають зміст майбутніх зобов'язальних відносин. Основним, мабуть, є те, що річ не втрачає притаманну їй якість товару і тоді, коли вона переходить від однієї особи до другої безоплатно"[13]

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14