1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Існують ще дві групи факторів, які спонукають до приховування злочинів сторонніх осіб і потерпілих. У слідчій практиці хоча й рідко, але трапляються випадки, коли стороння особа, приховуючи чужий злочин на прохання винного або за власною ініціативою, випадково його знайшовши, має на меті одержання підстав для наступного шантажу суб’єкта злочину. При цьому шантажист прагне “матеріалізувати” отриману ним інформацію про злочин, приховуючи від органу розслідування речові докази винуватості об’єкта шантажу.

Приховування злочину з боку потерпілої особи можна очікувати у випадках:

1) коли злочин носить ганебний для даної особи характер, що свідчить, наприклад, про такі її якості, як нечесність, судимість (при викраденні досьє). Потерпілий може розцінювати злочин як ганебний і такий, що наносить істотний збиток його репутації в силу визначених поглядів, поширених у даному середовищі. Саме так сприймаються розкрадання коштів з банків – як підрив фінансового авторитету й вразливості системи інформаційної безпеки. Тому потерпілий нерідко надає перевагу прихованню вчиненого проти нього злочину для того, щоб зберегти репутацію;

2) коли розкриття злочину загрожує самому потерпілому;

3) в силу бажання особисто звести рахунки з винним.

Спрямованість “зовнішньої” протидії розслідуванню може бути різною. Вона залежить від суб’єктів, їхніх можливостей і цілей протидії. Не останню роль відіграє й мотив протидії, а також інформованість суб’єкта про обставини справи. Суб’єктів зовнішньої протидії поділяють на дві групи:

до першої відносять тих осіб, які переслідують власні та інші цілі й усвідомлюють протиправність своїх дій;

до другої – ті що діють під впливом добросовісного хибного уявлення про обставини злочину, особу винного, дії органу розслідування й не мають власних цілей.

Здійснювана протидія може бути спрямована:

– на процес розслідування, вирішення його завдань, умови його провадження;

– на особу, яка здійснює розслідування – слідчого, працівника органа дізнання;

– на носіїв доказової інформації – свідків, потерпілих, а також не пов’язаних з ними осіб – друзів, товаришів по роботі, родичів.

Протидія розслідуванню з боку суб’єктів першої групи може виражатися таким чином:

1) приховування події злочину, вчиненого в їхній організації, на підприємстві, з метою збереження престижу, репутації організації, підприємства. Це саме стосується й приховування обставин, що сприяли здійсненню злочинів;

2) приховування події злочину з корисливих мотивів, наприклад, з метою подальшого приховування прибутків від оподаткування, одержання контрабандних товарів;

3) приховування злочину через помилкове розуміння професійних інтересів (загроза кар’єрі, просуванню по службі);

4) приховування злочину або перешкоджання розслідуванню корумпованих суб’єктів з корисливих мотивів, у зв’язку з причетністю до діяльності організованих груп;

5) приховування злочинів з особистих мотивів – на прохання зацікавлених у цьому родичів, знайомих, ділових партнерів, при загрозі репутації, положенню в суспільстві, діловим зв’язкам у випадку розкриття злочину. Протидія розслідуванню з боку суб’єктів цієї групи може бути спрямована й безпосередньо на особу, яка здійснює розслідування, та виражається у формі:

– спонукання слідчого до незаконних дій або дій, що не пов’язані з інтересами слідства – зміни запобіжного заходу; припинення справи; перекваліфікації злочину на більш легкий; виділення матеріалів в окреме провадження з метою наступного припинення або забезпечення незначного покарання;

– неправомірного насильства щодо слідчого – загрози життю, здоров’ю його та членів його родини або інших близьких йому людей; погрози дискваліфікацією, перешкоджанням службовому росту, шантажуванням розголошення попередніх ганебних для репутації вчинків.

Суб’єкти другої групи, які не мають власних і протизаконних інтересів, протидіють розслідуванню, добросовісно помиляючись щодо особистості винного або його дій та їхньої правової оцінки, під впливом неправдивої або перекрученої інформації про дії слідчого, мотиви та вчинки свідків і потерпілих. Ними можуть керувати почуття гуманності, жалості й співчуття винному. Їхні дії виражаються, зазвичай у направленні скарг і клопотань до правоохоронних органів, засобів масової інформації, прагненні різними шляхами створити в слідчого, свідків, потерпілих позитивне уявлення про винного, а іноді – негативне уявлення про потерпілого або свідка, часом у некваліфікованих та упереджених оцінках поведінки і дій слідчого.

Таким чином можна зробити висновок, що дане питання лишається дискусійним. Існує багато думок та класифікацій, проте, вчені ще не дійшли згоди в питанні щодо визначенн, форм та видів протидії слідству.

Тому для систематизації викладеного в даній курсовій роботі матеріалу я обрала точку зору В.М. Сокирана та О. Е. Моісеєвої, які визначили такі види протидії розслідуванню:

• Неправдиві свідчення (в тому числі обмова і самообмова);

• Замовчування;

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13