| Назва: | Способи подолання протидії слідству при допиті |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 38,07 KB |
| Скачувань: | 25 |
Переконання — це процес логічного обгрунтування думок для досягнення згоди між допитуваним і слідчим.
Як правило, ситуація допиту носить емоційно насичений характер. А саме така атмосфера полегшує застосування навіювання — впливу, побудованого на переживанні сильних емоційних станів, що знижує критичність сприйняття. Використання інформації за таких умов звичайно пов'язується з проблемою обману допитуваного чи його дезінформації, дез¬орієнтації. Безсумнівно, обман, як активна дія, пов'язана з повідомленням неправдивої інформації або з перекручуван¬ням істини, неприпустимий. Дезорієнтація ж не спрямована на викривлення фактів. Це — своєрідне використання достовірної інформації в психологічно насиченій ситуації допиту, в якій ці достовірні факти можуть набути в очах допитувано¬го особливого значення та суб'єктивно свідчити про більшу, ніж в дійсності, поінформованість слідчого про взаємозв'язок подій у справі. Сутність переконання полягає полягає в тому, що особа, яку слідчий переконує, має відмовитись від неправильно обраної лінії поведінки в прцесі слідства та на допиті зокрема.
Як тактичний прийом переконання частіше використовується в слідчій практиці у разі дачі неправдивих свідчень, у випадку обмови і самообмови.
Виходячи із засобів одержання і доказового значення, ін¬формація може бути поділена на три групи. Перша - відомості, одержані процесуальним шляхом, вони мають дока¬зове значення та закріплені у відповідній документації. Друга -це відомості, отримані непроцесуальним шляхом (бесі¬ди, телефонні запити тощо), які стосуються головним чином особи допитуваного. Третя - інформація, одер¬жана оперативним шляхом, яка не має процесуального зна¬чення.
Слідчий будь-яку інформацію може продемонструвати, на¬звати її джерело, сповістити при допиті і, нарешті, лише зга¬дати про неї в бесіді з допитуваним.[9]
Щодо першого виду інформації, то вона може бути пові¬домлена будь-яким способом. Інформація другого виду може бути реалізована як шляхом ознайомлення з нею допитува¬ного, так і шляхом простого згадування про неї при допиті. Реалізація інформації третього виду можлива тільки за до¬помогою окремих реплік, натяків, зауважень тощо, наприклад, повідомлення допитуваному окремих другорядних деталей його життя, зв'язків; демонстрація дійсних документів, фотографій, що не стосуються справи, але характеризують особу допитуваного.
Слідчий повинен переконати особу у невідворотності покарання та в тому, що правдиві свідчення, щире каяття та допомога слідству зможуть вплинути на суд та сприяти призначенню ним більш м'якого покарання, у зв'язку з чим обов'язком слідчого є роз'яснення допитуваній особі положень закону щодо цього.
С. А. Шейдер, Г.О. Яковлєв та інші вчені вважають, що до особи, яка настійливо дає неправдиві свідчення через страх перед покаранням, ефективним є застосування іншого прийому психологічного впливу – роз'яснення помилковості обраної нею позиції , яка не відповідає ні її інтересам, ні інтересам слідства.
Важливий елемент даного тактичного прийому - звернення до совісті особи, нагадування про її громадянський обов'язок, вважають Ф.М. Сокиран та О. Є . Моісеєва. Це може змінити мотивацію особи, що протидіє слідству.
Також ці вчені підіймають питання, чи припустимим є звернення до почуттів та моральних цінностей особи, які ми сприймаємо як негативні (використання почуття страху, перед покаранням, підсилення корисливих мотивів, помста, ревнощі, заздрість тощо). На їх думку, використання такого роду мотивацій є грубим порушенням норм судової етики, в окремих випадках може розглядатись як незаконне ведення слідства, оскільки в результаті такого впливу на особу імовірними є обмова, наклеп, фальсифікація доказів з боку особи, яка протидіє слідству.[5; 145] Особисто я вважаю, що хоча такі прийоми, безумовно, не є етичними, проте якщо іншими, більш цивілізованими прийомами та методами отримати правдиві свідчення від допитуваної особи неможливо, якщо вона активно протидіє слідству, що гальмує процес розслідування та завдає порівняно значно більшої шкоди правам та інтересам осіб, які мають відношення до справи та інших, то в такому випадку допустимим є використання подібних прийомів. Це залежить від індивідуальної ситуації, що склалася в процесі ведення слідства.
Ще один прийом виявлення неправдивих свідчень – повторний допит особи та порівняння отриманих свідчень з пред'явленням їх допитуваному, який повинен обгрунтувати та пояснити розбіжності у своїх свідченнях.
Також Ф.М. Сокиран та О. Є . Моісеєва пропонують як ефективний тактичний прийом використання позитивних рис характеру допитуваного що, на їх думку, спонукає особу дати правдиві свідчення.
Обмову та самообмову розглядають як різновиди неправдивих свідчень. Для подолання цих способів протидії слідству також застосовуються описані в роботі тактичні прийоми, зокрема прийоми психологічного впливу.
Як правило, ситуація допиту носить емоційно насичений характер. А саме така атмосфера полегшує застосування навіювання — впливу, побудованого на переживанні сильних емоційних станів, що знижує критичність сприйняття. Використання інформації за таких умов звичайно пов'язується з проблемою обману допитуваного чи його дезінформації, дез¬орієнтації. Безсумнівно, обман, як активна дія, пов'язана з повідомленням неправдивої інформації або з перекручуван¬ням істини, неприпустимий. Дезорієнтація ж не спрямована на викривлення фактів. Це — своєрідне використання достовірної інформації в психологічно насиченій ситуації допиту, в якій ці достовірні факти можуть набути в очах допитувано¬го особливого значення та суб'єктивно свідчити про більшу, ніж в дійсності, поінформованість слідчого про взаємозв'язок подій у справі. Сутність переконання полягає полягає в тому, що особа, яку слідчий переконує, має відмовитись від неправильно обраної лінії поведінки в прцесі слідства та на допиті зокрема.
Як тактичний прийом переконання частіше використовується в слідчій практиці у разі дачі неправдивих свідчень, у випадку обмови і самообмови.
Виходячи із засобів одержання і доказового значення, ін¬формація може бути поділена на три групи. Перша - відомості, одержані процесуальним шляхом, вони мають дока¬зове значення та закріплені у відповідній документації. Друга -це відомості, отримані непроцесуальним шляхом (бесі¬ди, телефонні запити тощо), які стосуються головним чином особи допитуваного. Третя - інформація, одер¬жана оперативним шляхом, яка не має процесуального зна¬чення.
Слідчий будь-яку інформацію може продемонструвати, на¬звати її джерело, сповістити при допиті і, нарешті, лише зга¬дати про неї в бесіді з допитуваним.[9]
Щодо першого виду інформації, то вона може бути пові¬домлена будь-яким способом. Інформація другого виду може бути реалізована як шляхом ознайомлення з нею допитува¬ного, так і шляхом простого згадування про неї при допиті. Реалізація інформації третього виду можлива тільки за до¬помогою окремих реплік, натяків, зауважень тощо, наприклад, повідомлення допитуваному окремих другорядних деталей його життя, зв'язків; демонстрація дійсних документів, фотографій, що не стосуються справи, але характеризують особу допитуваного.
Слідчий повинен переконати особу у невідворотності покарання та в тому, що правдиві свідчення, щире каяття та допомога слідству зможуть вплинути на суд та сприяти призначенню ним більш м'якого покарання, у зв'язку з чим обов'язком слідчого є роз'яснення допитуваній особі положень закону щодо цього.
С. А. Шейдер, Г.О. Яковлєв та інші вчені вважають, що до особи, яка настійливо дає неправдиві свідчення через страх перед покаранням, ефективним є застосування іншого прийому психологічного впливу – роз'яснення помилковості обраної нею позиції , яка не відповідає ні її інтересам, ні інтересам слідства.
Важливий елемент даного тактичного прийому - звернення до совісті особи, нагадування про її громадянський обов'язок, вважають Ф.М. Сокиран та О. Є . Моісеєва. Це може змінити мотивацію особи, що протидіє слідству.
Також ці вчені підіймають питання, чи припустимим є звернення до почуттів та моральних цінностей особи, які ми сприймаємо як негативні (використання почуття страху, перед покаранням, підсилення корисливих мотивів, помста, ревнощі, заздрість тощо). На їх думку, використання такого роду мотивацій є грубим порушенням норм судової етики, в окремих випадках може розглядатись як незаконне ведення слідства, оскільки в результаті такого впливу на особу імовірними є обмова, наклеп, фальсифікація доказів з боку особи, яка протидіє слідству.[5; 145] Особисто я вважаю, що хоча такі прийоми, безумовно, не є етичними, проте якщо іншими, більш цивілізованими прийомами та методами отримати правдиві свідчення від допитуваної особи неможливо, якщо вона активно протидіє слідству, що гальмує процес розслідування та завдає порівняно значно більшої шкоди правам та інтересам осіб, які мають відношення до справи та інших, то в такому випадку допустимим є використання подібних прийомів. Це залежить від індивідуальної ситуації, що склалася в процесі ведення слідства.
Ще один прийом виявлення неправдивих свідчень – повторний допит особи та порівняння отриманих свідчень з пред'явленням їх допитуваному, який повинен обгрунтувати та пояснити розбіжності у своїх свідченнях.
Також Ф.М. Сокиран та О. Є . Моісеєва пропонують як ефективний тактичний прийом використання позитивних рис характеру допитуваного що, на їх думку, спонукає особу дати правдиві свідчення.
Обмову та самообмову розглядають як різновиди неправдивих свідчень. Для подолання цих способів протидії слідству також застосовуються описані в роботі тактичні прийоми, зокрема прийоми психологічного впливу.