| Назва: | Доказ і доведення в судовому процесі |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 8,49 KB |
| Скачувань: | 63 |
2. Словом «доведення» позначають джерела даних про факти, наприклад, літописи, оповіді очевидців, ме¬муари тощо.
3. Доведення — це процес мислення, логічний процес обгрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень. У формальній логіці термін «доведення» вживається саме в цьому значенні. Логіка вивчає дове¬дення як мисленний процес.
Структура доведення включає три складові:
1. Теза – судження, істинність якого має бути доведена. В якості тез можуть виступати найрізноманітніші судження, якщо вони не очевидні і потребують доведення. В науках це різноманітні положення (теореми – в геометрії, факти і обставини –в юридичній практиці), у повсякденній практиці – певні переконання, чужі і власні думки. Різновидом тези є гіпотеза (від грецького hypothesis – обґрунтування, припущення, здогад) – не істинне або хибне судження, а більш-менш імовірне припущення, яке може стати предметом доказу, а з часом отримати статус наукового положення чи теорії (за умов успішності доказу).
Різновидом гіпотези в юридичній практиці є версія (від латинського versio – видозміна, поворот) – здогад або припущення правознавця про наявність або відсутність подій, фактів, характер і природу вчинків тощо.
2. Аргументи – базові параметри доведення, судження, за допомогою яких доводиться теза. Це положення, з яких виводиться істинність або хибність тези. Роль аргументів в доведенні надзвичайно велика. У повсякденній практиці їх, власне, і називають доказами. В юридичній теорії використовують термін “юридична основа”. Розрізняють такі види аргументів: достовірні факти (найчастіше), визначення, аксіоми і постулати.
Саме факти у доказі мають значну примусову силу і, як правило, переконують найґрунтовніше – І.Павлов називав їх «повітрям вченого». Під фактами, скажімо, юридичними, розуміються обставини, які слугують основою виникнення або припинення конкретних правових стосунків.
3. Форма доведення (аргументація). Наявність тези і аргументів ще не означає, що доведення є наявним. Наприклад, якщо ми маємо купу автомобільних деталей, то це не означає, що вони є вже готовим автомобілем. Для того, щоб доведення було завершеним, необхідно встановити логічний зв’язок тез і аргументів, чим і є, власне, аргументація. Тобто потрібний несуперечливий ланцюг між тезою, системою аргументів і висновком умовиводу. Щоб цей логічний ланцюг був несуперечливим, людині потрібно знати і дотримуватися законів логіки.
Доказ і доведення в судовому процесі
Навіть професійні логіки і математики, не говорячи вже про інших фахівців, не приділяють доведенням стільки часу і сил, як юристи. Без будь-якого перебільшення можна стверджувати, що техніка доведення – головна зброя юриста. В теоріях судового доведення значна увага приділяється юридичним нормам, що регламентують процес доведення, характер доведень, джерел і способів їхнього отримання, їхньої оцінки з позицій юридичної відповідності та припустимості. Інтереси викликають до життя безліч додаткових чинників, що істотно впливають на процес доведення.
Процес судового доведенню в силу його змагальності має принципово нелінійний і немонотонний характер. Так, у логіці і математиці доведення здійснює один пропонент, котрий дотримується якоїсь однієї лінії аргументації та у принципі не обмежений часом і ресурсами. У судовому ж процесі фактично ми маємо справу як мінімум із трьома лініями доведення: у цивільному процесі – це лінії доведення позивача і відповідача плюс лінія, прийнята судом; у кримінальному процесі – це лінія обвинувачення, лінія захисту і лінія суду. Суд може цілком погодитися з аргументами кожної сторони й обрати комбіновану лінію аргументації, нарешті, не погодитися з аргументами жодної сторони, вирівшиши справу на власний розсуд або надіславши її на додаткове вивчення. У разі апеляції до суду вищої інстанції ним може бути обрана нова лінія доведення тощо. У цьому і полягає не лінійність судових доведень. Їхній немонотонний характер визначається самою змагальністю процесу. В принципі передбачається, що кожна зі сторін сумлінно організує свою аргументацію, припускаючи її достатньою для обґрунтування своєї позиції. Однак при порівнянні аргументів у залі суду навіть найбільш струнка аргументація може виявитися недостатньою і незадовільною через як різну доказову силу наведених сторонами аргументів, так і можливість відкриття невідомих раніше обставин справи.
3. Доведення — це процес мислення, логічний процес обгрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень. У формальній логіці термін «доведення» вживається саме в цьому значенні. Логіка вивчає дове¬дення як мисленний процес.
Структура доведення включає три складові:
1. Теза – судження, істинність якого має бути доведена. В якості тез можуть виступати найрізноманітніші судження, якщо вони не очевидні і потребують доведення. В науках це різноманітні положення (теореми – в геометрії, факти і обставини –в юридичній практиці), у повсякденній практиці – певні переконання, чужі і власні думки. Різновидом тези є гіпотеза (від грецького hypothesis – обґрунтування, припущення, здогад) – не істинне або хибне судження, а більш-менш імовірне припущення, яке може стати предметом доказу, а з часом отримати статус наукового положення чи теорії (за умов успішності доказу).
Різновидом гіпотези в юридичній практиці є версія (від латинського versio – видозміна, поворот) – здогад або припущення правознавця про наявність або відсутність подій, фактів, характер і природу вчинків тощо.
2. Аргументи – базові параметри доведення, судження, за допомогою яких доводиться теза. Це положення, з яких виводиться істинність або хибність тези. Роль аргументів в доведенні надзвичайно велика. У повсякденній практиці їх, власне, і називають доказами. В юридичній теорії використовують термін “юридична основа”. Розрізняють такі види аргументів: достовірні факти (найчастіше), визначення, аксіоми і постулати.
Саме факти у доказі мають значну примусову силу і, як правило, переконують найґрунтовніше – І.Павлов називав їх «повітрям вченого». Під фактами, скажімо, юридичними, розуміються обставини, які слугують основою виникнення або припинення конкретних правових стосунків.
3. Форма доведення (аргументація). Наявність тези і аргументів ще не означає, що доведення є наявним. Наприклад, якщо ми маємо купу автомобільних деталей, то це не означає, що вони є вже готовим автомобілем. Для того, щоб доведення було завершеним, необхідно встановити логічний зв’язок тез і аргументів, чим і є, власне, аргументація. Тобто потрібний несуперечливий ланцюг між тезою, системою аргументів і висновком умовиводу. Щоб цей логічний ланцюг був несуперечливим, людині потрібно знати і дотримуватися законів логіки.
Доказ і доведення в судовому процесі
Навіть професійні логіки і математики, не говорячи вже про інших фахівців, не приділяють доведенням стільки часу і сил, як юристи. Без будь-якого перебільшення можна стверджувати, що техніка доведення – головна зброя юриста. В теоріях судового доведення значна увага приділяється юридичним нормам, що регламентують процес доведення, характер доведень, джерел і способів їхнього отримання, їхньої оцінки з позицій юридичної відповідності та припустимості. Інтереси викликають до життя безліч додаткових чинників, що істотно впливають на процес доведення.
Процес судового доведенню в силу його змагальності має принципово нелінійний і немонотонний характер. Так, у логіці і математиці доведення здійснює один пропонент, котрий дотримується якоїсь однієї лінії аргументації та у принципі не обмежений часом і ресурсами. У судовому ж процесі фактично ми маємо справу як мінімум із трьома лініями доведення: у цивільному процесі – це лінії доведення позивача і відповідача плюс лінія, прийнята судом; у кримінальному процесі – це лінія обвинувачення, лінія захисту і лінія суду. Суд може цілком погодитися з аргументами кожної сторони й обрати комбіновану лінію аргументації, нарешті, не погодитися з аргументами жодної сторони, вирівшиши справу на власний розсуд або надіславши її на додаткове вивчення. У разі апеляції до суду вищої інстанції ним може бути обрана нова лінія доведення тощо. У цьому і полягає не лінійність судових доведень. Їхній немонотонний характер визначається самою змагальністю процесу. В принципі передбачається, що кожна зі сторін сумлінно організує свою аргументацію, припускаючи її достатньою для обґрунтування своєї позиції. Однак при порівнянні аргументів у залі суду навіть найбільш струнка аргументація може виявитися недостатньою і незадовільною через як різну доказову силу наведених сторонами аргументів, так і можливість відкриття невідомих раніше обставин справи.
Новости загрузка новостей...