1 2 3 4 5 6 7 8

Зразковою слід вважати таку поведінку в сім’ї, стосовно сусідів, членів трудового колективу, інших колективів, членом яких є засуджений, всього суспільства, яка соціально схвалюється, з позицій суспільної моралі гідна для наслідування іншими особами. Сумлінне ставлення до праці насамперед передбачає, що ‘особа бере участь у суспільне корисній праці в одній із існуючих організаційно-правових форм (робота за наймом, участь в підприємництві, виконання роботи за цивільно-правовими договорами, індивідуальна праця). Причому засуджений займається трудовою діяльністю, яка схвалюється суспільством {а не, скажімо, займається крадіжкою виробів з кольорових металів для здавання на брухт чи браконьєрством). Сумлінне ставлення до праці передбачає добросовісне виконання трудових обов’язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів, сплата податків та інших обов’язкових платежів. Сумлінне ставлення до праці проявляється у покращенні кількісних та якісних показників виконуваної роботи, підвищенні виробничої кваліфікації, бережливому ставленні до обладнання та інструментів, додержанні правил охорони праці та техніки безпеки.

8.Оскільки судимість є наслідком відбування покарання за конкретний злочин, то й зняття судимості здійснюється стосовно кожного із них окремо. Інакше кажучи, зняття однієї судимості не означає, що одночасно автоматично знімаються судимості і за всі інші злочини, якщо вони є в цієї особи.

9.Зняття судимості, на відміну від її погашення, відбувається не автоматично. Особа вважається такою, що не має судимості, яка з неї знята, з моменту набрання чинності відповідною постановою СУДУ-

10.Судимість може бути достроково знята і на основі актів амністії чи помилування. В такому випадку дотримання вимог, встановлених в ч. ч. 1 і 2 ст. 91, не вимагається.

11.Наслідком зняття судимості, як і її погашення, є припинення дії всіх її правових наслідків як кримінально-правового характеру, так і загальноправових.

Висновок

Сьогодні кримінально-виконавча система України знаходиться на зламі, коли з одного боку очевидним є протиріччя між консервативністю діючого законодавства і всієї системи виконання покарань, а з іншого – прагнення держави до гуманізму та демократії. Слід відзначити, що за всі роки незалежності Україна так і не зробила кардинальних змін назустріч соціальним перетворенням. Вона, як і раніше, залишається одним із „лідерів” по застосуванню кримінальних покарань і особливо тих, що пов’язані з утриманням осіб в місцях позбавлення волі.

Статистичні дані Державної Судової адміністрації України свідчать про те, що в останні 12 років застосування позбавлення волі складає 28 – 38% до осіб, що „проходять” у кримінальних справах, а за вчинення злочинів в Україні засуджено за цей період більш, ніж 2 млн. 500 тис. громадян.

Засуджені складають більш ніж 0,413% населення України, яке постійно зменшується. Четверо з однієї тисячі осіб, - жителів України, утримується в місцях позбавлення волі, знаходяться під слідством або затримані.

Сьогодні ми вимушені констатувати і зростання латентної злочинності, а також невиправдано високий рівень рецидиву злочинів. Ці та інші фактори полегшили формування відповідного середовища для подальшої криміналізації суспільства – від переходу до „тіньової” та нелегальної діяльності значних верств населення до криміналізації найбільш важливих сфер функціонування держави.

Як відомо, покарання і судимість, опосередковано впливає не тільки на засуджених та їх найближче оточення, його вплив охоплює великі групи населення і в цілому суспільство. Оскільки покарання несе не тільки позитив для суспільства (застосуванням кримінального покарання суспільство виконує захисну функцію), а й залишає низку негативних наслідків, саме громадськість разом з Департаментом повинна комплексно реформувати всю кримінально-виконавчу систему і привести її у відповідність до міжнародних стандартів, як того потребує час.

Будуючи кримінально-виконавчу політику, слід відмовитися від усталених стереотипів, келійності, відомчих інтересів, необ’єктивності в оцінці поведінки засуджених та осуджених.

Ці кроки слід робити негайно, але підходити до них дуже виважено, щоб завоювати авторитет і у законослухняних громадян своєї держави, і у засуджених, та тих хто має судимість.

Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України // Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Кримінально-виконавчий кодекс України. – К.: Істина. – 2004.

2. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001.

3. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. - К.: Правові Джерела, 2002.

1 2 3 4 5 6 7 8