| Назва: | Психологічна характеристика особистості в сучасній психології |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 47,91 KB |
| Скачувань: | 190 |
Інтелектуальні процеси
Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв'язки і відношення між предметами, через відоме веде нас до невідомого. За своєю природою ми розумні істоти, на цьому наголошував французький філософ Ж.Сартр: "Мої думки - це я сам. Ось чому я не можу спинитись! Я існую, бо я думаю, а не думати я не можу".
Мислення - необхідна умова щастя, воно дає нам велику насолоду, пробуджує смак до прекрасного та великого, позбавляє людину лінощів і нудьги. Г. Сковорода зазначав: "Пізнаєш істину - ввійде тоді у кров твою сонце". До розумової діяльності нас спонукають здебільшого проблемні ситуації, які є вихідним моментом мислення. Це ніби внутрішній конфлікт між знанням та незнанням. Причини виникнення проблемної ситуації - недостатність інформації, знань. Наявна проблема активізує людське мислення. Філософія трактує мислення як соціальне зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Сенека передбачав: "Прийде час, коли нащадки наші будуть дивуватися, що ми не знали того, що так очевидно". Сьогодні це зрозуміло, адже інформаційний запас людства, набутий за час його існування завдяки мисленню, значно розширився.
Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з'являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.
Що ж таке мислення з психологічної точки зору? Мислення - це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.
Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.
Пам’ять – це процеси організації та зберігання минулого досвіду, що дають можливість його повторного використання в діяльності або повернення в сферу свідомості.
Пам’ять лежить в основі здібностей людини, є умовою набуття знань, формування вмінь та навичок. Пам'ять також можна визначити як здатність отримувати, зберігати та відтворювати життєвий досвід. Залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється, виділяють рухову, зорову, слухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам'ять.
Залежно від того, як здійснюється запам’ятовування виділяють мимовільну пам’ять (здійснюється без конкретно визначеної мети) та довільну пам’ять (протікає з чітко поставленою метою).
За часом зберігання матеріалу пам’ять поділяють:
Миттєва пам’ять пов’язана з утриманням картини щойно сприйнятого органами почуттів (її тривалість від 0,1 до 0,5 с).
Короткочасна пам’ять – це збереження інформації протягом нетривалого часу (близько 20 с).
Оперативна пам’ять розрахована на збереження інформації протягом певного заданого терміну. Термін зберігання інформації визначається конкретною задачею, що стоїть перед людиною.
Довготривала пам’ять характеризується здатністю зберігати інформацію протягом необмеженого терміну.
Генетична пам’ять - це пам’ять, при якій інформація передається у спадок.
В онтогенезі всі види пам’яті формуються у дитини досить рано і в певній послідовності. Найпізніше складається логічна пам’ять. Вона є в порівняно елементарних формах вже у дітей 3-4 років. Її удосконалення пов’язано з навчанням основних наук.
Початок образної пам’яті пов’язують з другим роком життя, але вважають, що цей вид пам’яті досягає своєї найвищої точки лише в юнацькому віці. Найраніше починає проявлятися, як вважав П. П. Булонський, моторна пам’ять, потім афективна пам’ять (близько 6 місяців).
Основні процеси пам’яті: запам’ятовування, збереження, відтворення і забування. У вигляді цих взаємопов’язаних процесів і реалізується пам’ять.
На органи чуття людини одночасно діє безліч різноманітних подразників. Але не всі вони безпосередньо проникають у її свідомість. Відбувається неначе добір тієї інформації, що становить інтерес і має важливе значення для особистості. Решта сприймається як другорядне, нечітко або взагалі не помічається. Вибірковий, цілеспрямований характер психічної діяльності складає сутність уваги.
Найважливішою умовою будь-якої діяльності людини є увага. Сама сутність життя потребує того, щоб сигнал про значущість навколишніх предметів та явищ був для людини сигналом "Увага!".
Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв'язки і відношення між предметами, через відоме веде нас до невідомого. За своєю природою ми розумні істоти, на цьому наголошував французький філософ Ж.Сартр: "Мої думки - це я сам. Ось чому я не можу спинитись! Я існую, бо я думаю, а не думати я не можу".
Мислення - необхідна умова щастя, воно дає нам велику насолоду, пробуджує смак до прекрасного та великого, позбавляє людину лінощів і нудьги. Г. Сковорода зазначав: "Пізнаєш істину - ввійде тоді у кров твою сонце". До розумової діяльності нас спонукають здебільшого проблемні ситуації, які є вихідним моментом мислення. Це ніби внутрішній конфлікт між знанням та незнанням. Причини виникнення проблемної ситуації - недостатність інформації, знань. Наявна проблема активізує людське мислення. Філософія трактує мислення як соціальне зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Сенека передбачав: "Прийде час, коли нащадки наші будуть дивуватися, що ми не знали того, що так очевидно". Сьогодні це зрозуміло, адже інформаційний запас людства, набутий за час його існування завдяки мисленню, значно розширився.
Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з'являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.
Що ж таке мислення з психологічної точки зору? Мислення - це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.
Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.
Пам’ять – це процеси організації та зберігання минулого досвіду, що дають можливість його повторного використання в діяльності або повернення в сферу свідомості.
Пам’ять лежить в основі здібностей людини, є умовою набуття знань, формування вмінь та навичок. Пам'ять також можна визначити як здатність отримувати, зберігати та відтворювати життєвий досвід. Залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється, виділяють рухову, зорову, слухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам'ять.
Залежно від того, як здійснюється запам’ятовування виділяють мимовільну пам’ять (здійснюється без конкретно визначеної мети) та довільну пам’ять (протікає з чітко поставленою метою).
За часом зберігання матеріалу пам’ять поділяють:
Миттєва пам’ять пов’язана з утриманням картини щойно сприйнятого органами почуттів (її тривалість від 0,1 до 0,5 с).
Короткочасна пам’ять – це збереження інформації протягом нетривалого часу (близько 20 с).
Оперативна пам’ять розрахована на збереження інформації протягом певного заданого терміну. Термін зберігання інформації визначається конкретною задачею, що стоїть перед людиною.
Довготривала пам’ять характеризується здатністю зберігати інформацію протягом необмеженого терміну.
Генетична пам’ять - це пам’ять, при якій інформація передається у спадок.
В онтогенезі всі види пам’яті формуються у дитини досить рано і в певній послідовності. Найпізніше складається логічна пам’ять. Вона є в порівняно елементарних формах вже у дітей 3-4 років. Її удосконалення пов’язано з навчанням основних наук.
Початок образної пам’яті пов’язують з другим роком життя, але вважають, що цей вид пам’яті досягає своєї найвищої точки лише в юнацькому віці. Найраніше починає проявлятися, як вважав П. П. Булонський, моторна пам’ять, потім афективна пам’ять (близько 6 місяців).
Основні процеси пам’яті: запам’ятовування, збереження, відтворення і забування. У вигляді цих взаємопов’язаних процесів і реалізується пам’ять.
На органи чуття людини одночасно діє безліч різноманітних подразників. Але не всі вони безпосередньо проникають у її свідомість. Відбувається неначе добір тієї інформації, що становить інтерес і має важливе значення для особистості. Решта сприймається як другорядне, нечітко або взагалі не помічається. Вибірковий, цілеспрямований характер психічної діяльності складає сутність уваги.
Найважливішою умовою будь-якої діяльності людини є увага. Сама сутність життя потребує того, щоб сигнал про значущість навколишніх предметів та явищ був для людини сигналом "Увага!".