| Назва: | Психологічна характеристика особистості в сучасній психології |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 47,91 KB |
| Скачувань: | 190 |
4. Установка – неусвідомлюваний особистістю стан готовності до діяльності, за допомогою якої людина може задовольнити ту чи іншу потребу. Установка може виявлятися у стандартизованих судженнях, некритично засвоєних людиною під час спілкування з іншими людьми, в упередженості, виокремленні того, що має для неї важливе життєве значення. Особистість може бачити в об’єктах те, що вона хоче бачити, а не те, що є насправді. Є негативні та позитивні установки. Особливою формою установки є внутрішньо групова навіюваність як неусвідомлена думка групи.
Що таке впевнена, пасивна та агресивна поведінка людини?
Впевнена (ассертивна) поведінка – в перекладі з англійської поняття assertiveness означає «впевненість в собі, настійливість, напористість, самоствердження. Одним з перших вчених, цікавившихся проблемою впевненої поведінки або ассертивности, був американський лікар, власник клініки неврозів Андре Сальтер. Він вважав, що причиною невпевненої поведінки може бути перевага процесів гальмування над процесами збудження, що приводить до формування “гальмівної” особистості, нездатної до відкритого і спонтанного вираженню своїх відчуттів, бажань та потреб. І внаслідок цього виникнення перешкод в контактах з іншими людьми.
Інший дослідник, Арнольд Лазарус, визначив невпевненість в собі як “нестачу поведінки, забезпечуючої повноцінне володіння соціальною реальністю”. Він описав 4 класи навиків впевненої поведінки:
Здатність відкрито говорити про свої бажання та потреби;
Здатність сказати “ні”;
Здатність відкрито говорити про свої почуття;
Вміння встановлювати, підтримувати та закінчувати розмову.
При цьому впевненість в собі – слід відрізняти від наглості та невпевненості. Невпевненість в собі – невміння захищати свої права, добиватися певної вигоди для себе. Наглість – це захист, самовираження та пошук вигоди для себе за рахунок порушення прав і свобод інших людей.
Таким чином, впевнена або ассертивна поведінка пов¢язана із захистом власних прав, але без порушення прав іншої людини. Бути ассертивним, значить знати свої права та права інших, які визначені етичними нормами, кримінальним кодексом, службовими нормативами, якимись загальноприйнятими правилами. Ассертивна людина завжди пам¢ятає, що у неї в любій ситуації є вибір, і цей вибір власний, а не нав’язаний її ким-небудь. З точки зору прав особистості людина орієнтований у власних правах, користується ними і при необхідності їх відстоює. При цьому ассертивна людина визнає за оточуючими такі ж права, прагне будувати відносини без порушення чиїхось прав. Ці правила зібрані в так званий “Білль ассертивности” (Додаток Г).
Невпевнена поведінка людини може бути двох видів: пасивна та агресивна. Пасивна невпевнена поведінка заключається в тому, що людина не здатна протистояти маніпуляціям. Вона дозволяє іншим людям задовольняти свої нужди і забезпечувати свої потреби за рахунок відмови від власних нужд і прав. Людина, котра веде себе пасивно, не вміє чітко заявити про свої бажання та потреби. В її діях відсутня впевненість. Людина з пасивним типом поведінки в такій вибачливій, скромній, тупцюючій манері виказує свої прохання та бажання, що оточуючі часто навіть не звертають на них уваги. Як правило, рішення, стосовно фундаментальних питань їхнього життя, приймають за них інші: батьки, керівник, суджені, діти, оточуючі, хоч внаслідок вони дуже жалкують про те, що піддалися чужому впливу. При цьому вони відчувають себе безпомічними, безправними та не керуючими своїм життям.
У невпевненої поведінки є дуже характерний зовнішній малюнок. Це лякливий погляд, невпевнений тріпочучий голос, невнятні слова, бігаючі очі, опущені плечі. Коли людина розмовляє, вона прикриває рот рукою. Коли вона розгнівана, вона кліпає або сміється там, де інший стукнув би по столу чи заплакав. Уникає тілесних контактів з іншими людьми, відступає, сутулиться, не відповідає на рукостискання, фізично уникає контактів.
Для оточуючих така людина має високу передбаченість дій, всі чітко знають, чого від неї можна чекати, і в принципі вона робить достатньо мало помилок в своїй поведінці, оскільки завжди намагається відгадати, чого від неї чекають оточуючі і як з найбільшою користю для себе можна використати таке залежне положення. Однак тривалий стан невдоволеності потреб, в якому перебуває людина, яку не влаштовує подібний стиль взаємозв’язків з оточуючими, призводить до так званих психосоматичних хвороб, коли неможливість виплеснути негативні емоції назовні приводить до того, що починають руйнувати людину з середини: з’являються часті головні болі, безсоння, ожиріння, коли тіло ніби бере на себе хворобу і починає максимально захищатися таким шаром жирової броні від зовнішніх і внутрішніх впливів. В основі дуже багатьох хронічних хвороб лежить саме незадоволення в емоційній сфері людини.
Що таке впевнена, пасивна та агресивна поведінка людини?
Впевнена (ассертивна) поведінка – в перекладі з англійської поняття assertiveness означає «впевненість в собі, настійливість, напористість, самоствердження. Одним з перших вчених, цікавившихся проблемою впевненої поведінки або ассертивности, був американський лікар, власник клініки неврозів Андре Сальтер. Він вважав, що причиною невпевненої поведінки може бути перевага процесів гальмування над процесами збудження, що приводить до формування “гальмівної” особистості, нездатної до відкритого і спонтанного вираженню своїх відчуттів, бажань та потреб. І внаслідок цього виникнення перешкод в контактах з іншими людьми.
Інший дослідник, Арнольд Лазарус, визначив невпевненість в собі як “нестачу поведінки, забезпечуючої повноцінне володіння соціальною реальністю”. Він описав 4 класи навиків впевненої поведінки:
Здатність відкрито говорити про свої бажання та потреби;
Здатність сказати “ні”;
Здатність відкрито говорити про свої почуття;
Вміння встановлювати, підтримувати та закінчувати розмову.
При цьому впевненість в собі – слід відрізняти від наглості та невпевненості. Невпевненість в собі – невміння захищати свої права, добиватися певної вигоди для себе. Наглість – це захист, самовираження та пошук вигоди для себе за рахунок порушення прав і свобод інших людей.
Таким чином, впевнена або ассертивна поведінка пов¢язана із захистом власних прав, але без порушення прав іншої людини. Бути ассертивним, значить знати свої права та права інших, які визначені етичними нормами, кримінальним кодексом, службовими нормативами, якимись загальноприйнятими правилами. Ассертивна людина завжди пам¢ятає, що у неї в любій ситуації є вибір, і цей вибір власний, а не нав’язаний її ким-небудь. З точки зору прав особистості людина орієнтований у власних правах, користується ними і при необхідності їх відстоює. При цьому ассертивна людина визнає за оточуючими такі ж права, прагне будувати відносини без порушення чиїхось прав. Ці правила зібрані в так званий “Білль ассертивности” (Додаток Г).
Невпевнена поведінка людини може бути двох видів: пасивна та агресивна. Пасивна невпевнена поведінка заключається в тому, що людина не здатна протистояти маніпуляціям. Вона дозволяє іншим людям задовольняти свої нужди і забезпечувати свої потреби за рахунок відмови від власних нужд і прав. Людина, котра веде себе пасивно, не вміє чітко заявити про свої бажання та потреби. В її діях відсутня впевненість. Людина з пасивним типом поведінки в такій вибачливій, скромній, тупцюючій манері виказує свої прохання та бажання, що оточуючі часто навіть не звертають на них уваги. Як правило, рішення, стосовно фундаментальних питань їхнього життя, приймають за них інші: батьки, керівник, суджені, діти, оточуючі, хоч внаслідок вони дуже жалкують про те, що піддалися чужому впливу. При цьому вони відчувають себе безпомічними, безправними та не керуючими своїм життям.
У невпевненої поведінки є дуже характерний зовнішній малюнок. Це лякливий погляд, невпевнений тріпочучий голос, невнятні слова, бігаючі очі, опущені плечі. Коли людина розмовляє, вона прикриває рот рукою. Коли вона розгнівана, вона кліпає або сміється там, де інший стукнув би по столу чи заплакав. Уникає тілесних контактів з іншими людьми, відступає, сутулиться, не відповідає на рукостискання, фізично уникає контактів.
Для оточуючих така людина має високу передбаченість дій, всі чітко знають, чого від неї можна чекати, і в принципі вона робить достатньо мало помилок в своїй поведінці, оскільки завжди намагається відгадати, чого від неї чекають оточуючі і як з найбільшою користю для себе можна використати таке залежне положення. Однак тривалий стан невдоволеності потреб, в якому перебуває людина, яку не влаштовує подібний стиль взаємозв’язків з оточуючими, призводить до так званих психосоматичних хвороб, коли неможливість виплеснути негативні емоції назовні приводить до того, що починають руйнувати людину з середини: з’являються часті головні болі, безсоння, ожиріння, коли тіло ніби бере на себе хворобу і починає максимально захищатися таким шаром жирової броні від зовнішніх і внутрішніх впливів. В основі дуже багатьох хронічних хвороб лежить саме незадоволення в емоційній сфері людини.