| Назва: | Моральна спадщина Маркса, Енгельса та Леніна |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 13,46 KB |
| Скачувань: | 15 |
Ведучи полеміку проти утопленсько-субєктивного комунізму младогегельянського кружка «вільних» з їх апеляцією до чистого посадомістю, Маркс висуває принципи, на основі яких він потім зможе розвивати свої філософський-етичні погляди вже як власне марксизм. «Недостатньо, щоб думка прагнула до втілення в дійсність, сама дійсність винна прагне до думки».
Але людина і сам належить цій дійсності як її спадкоємець і наступний творець. «Людина – це мир людини», мир свідомих сил, культури, включаючи і етичну. Проте в класовому суспільстві цей світ виступає як нелюдська і навіть відчужена дійсності.
Тому «емансипація полягає в тому, що вона повертає людський мир. самій людині». Разом з. тим тут позначається успадкований від Фейєрбаха антропоцентризм: людина – сам собі сонце, сам собі корінь витік походження. Визначаючи дійсне долженствованіє, Маркс виходить з суперечностей такого соціального розділення діяльності, яке стає розділенням класового антагоністичним, з суперечностей відчуження праці. Комуністичне перетворення миру – таке історичне завдання, рішення якого рівносильно усуненню всякого відчуження і яка є не що інше, як історично долженствованіє. У цій перспективі суть людини предстає як сукупність суспільних відносин; вона знаходиться в безперестанному становленні, в процесі якого розкриваються людські потенції. «Людська суть і є дійсна спільність людей», що включає різноманіття типів соціальності і способів спілкування. Людина і є перш за все суб'єкт спілкування, що зв'язує його незліченними узами з іншими людьми, зі всім світом.
Ці узи історичні. На противагу антропологізму Фейєрбаха, прудонізму, «дійсним соціалістам» та інші. Маркс розглядає етичний ідеал з позиції історизму. Для Маркс історія не фон для «моралізуючої критики», а суперечливий процес реальної гуманізації людини. Тому для вірної філософський-етичної орієнтації процесу змістовна логіка мислення повинна бути достовірно діалектичною. Така логіка і дозволила Марксу, не дивлячись на всі форми відчуження, побачити в суспільстві «продукт взаємодії людей», зрозуміти історичний процес як творення суспільної діяльності самими людьми і зробити вивід, що «суспільна історія вивід, що «суспільна історія людей є завжди лише історія людей є завжди лише історія їх індивідуального розвитку .».
Такий образ Маркс зміг розкрити гуманістичний сенс і етичне критерії комуністичної революційності в протилежності грубому лжекоммунізму: «. революція необхідна не тільки тому, що ніяких інших способом неможливо повалити пануючий клас, але і тому, що скидаючий клас тільки в революції може скинути з себе свою стару мерзоту і стати здатним створити нову основу суспільства».
Соціалістична революція не є просто зміна порядку речей, що використовує людей як засіб. Змінюючи мир, люди змінюють самих себе, йде революційний процес самовиховання. Такий підхід до людини протистоїть концепціям, що позбавляють конкретну особу етичної самостійності і що протиставляє їй «метафізичну фікцію» соціальних інстинктів, що стоять над нею. З середини 40-х р. і до самої смерті Маркс працює над «Капіталом».
Справжній марксизм вбирає в себе всі досягнення не тільки матеріальної і науково-пізнавальної культури людства. Для нього вільний розвиток кожного є умова і сенс розвитку всіх.
Але людина і сам належить цій дійсності як її спадкоємець і наступний творець. «Людина – це мир людини», мир свідомих сил, культури, включаючи і етичну. Проте в класовому суспільстві цей світ виступає як нелюдська і навіть відчужена дійсності.
Тому «емансипація полягає в тому, що вона повертає людський мир. самій людині». Разом з. тим тут позначається успадкований від Фейєрбаха антропоцентризм: людина – сам собі сонце, сам собі корінь витік походження. Визначаючи дійсне долженствованіє, Маркс виходить з суперечностей такого соціального розділення діяльності, яке стає розділенням класового антагоністичним, з суперечностей відчуження праці. Комуністичне перетворення миру – таке історичне завдання, рішення якого рівносильно усуненню всякого відчуження і яка є не що інше, як історично долженствованіє. У цій перспективі суть людини предстає як сукупність суспільних відносин; вона знаходиться в безперестанному становленні, в процесі якого розкриваються людські потенції. «Людська суть і є дійсна спільність людей», що включає різноманіття типів соціальності і способів спілкування. Людина і є перш за все суб'єкт спілкування, що зв'язує його незліченними узами з іншими людьми, зі всім світом.
Ці узи історичні. На противагу антропологізму Фейєрбаха, прудонізму, «дійсним соціалістам» та інші. Маркс розглядає етичний ідеал з позиції історизму. Для Маркс історія не фон для «моралізуючої критики», а суперечливий процес реальної гуманізації людини. Тому для вірної філософський-етичної орієнтації процесу змістовна логіка мислення повинна бути достовірно діалектичною. Така логіка і дозволила Марксу, не дивлячись на всі форми відчуження, побачити в суспільстві «продукт взаємодії людей», зрозуміти історичний процес як творення суспільної діяльності самими людьми і зробити вивід, що «суспільна історія вивід, що «суспільна історія людей є завжди лише історія людей є завжди лише історія їх індивідуального розвитку .».
Такий образ Маркс зміг розкрити гуманістичний сенс і етичне критерії комуністичної революційності в протилежності грубому лжекоммунізму: «. революція необхідна не тільки тому, що ніяких інших способом неможливо повалити пануючий клас, але і тому, що скидаючий клас тільки в революції може скинути з себе свою стару мерзоту і стати здатним створити нову основу суспільства».
Соціалістична революція не є просто зміна порядку речей, що використовує людей як засіб. Змінюючи мир, люди змінюють самих себе, йде революційний процес самовиховання. Такий підхід до людини протистоїть концепціям, що позбавляють конкретну особу етичної самостійності і що протиставляє їй «метафізичну фікцію» соціальних інстинктів, що стоять над нею. З середини 40-х р. і до самої смерті Маркс працює над «Капіталом».
Справжній марксизм вбирає в себе всі досягнення не тільки матеріальної і науково-пізнавальної культури людства. Для нього вільний розвиток кожного є умова і сенс розвитку всіх.