| Назва: | Політична реклама та її особливості |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 11,72 KB |
| Скачувань: | 26 |
дев'ятий - боротьба з автономними потоками комунікацій, зокрема з плітками й чутками, продумування способів залаго¬джування можливих скандалів;
десятий - символізація таких іміджевих елементів, як одяг, зачіска, погляд тощо (класичні приклади - портрети Черчілля з неодмінною сигарою в роті або Сталіна в солдатській шинелі).
Імідж політика має відповідати очікуванням електорату, духо¬ві часу, оцінкам і уявленням його електорату. Оскільки імідж створюється приблизно так, як розв'язується кросворд, - у кож¬ну пусту клітинку щось вписується, то є вкрай необхідним за до¬помогою рекламних заходів заповнити всі інформаційні клітинки задуманого типажу того чи того політичного діяча або партії. Інакше їх заповнить масова свідомість на власний розсуд або су¬противна сторона (що набагато гірше).
Процес створення іміджу політика, на думку відомих іміджмейкерів, відбувається за такими етапами. Передовсім окреслює¬ться політична та економічна платформа політика чи його партії, а також чітко визначається програма партії. Потім вивчаються реальні характеристики політика - його характер, звички, мане¬ра поведінки тощо. І тільки потім починають вигадувати потріб¬ний типаж (з урахуванням очікувань електорату), оскільки люди легше сприймають саме типаж, а не реальну людину. Типажі мо¬жуть бути найрізноманітнішими: хитрий лис, батько нації, гар¬ний хлопець, сильна людина, яка може захистити, аскет, святий,
котрий нічого не хоче для себе, або навпаки - ділова людина, підприємець, який сам заробив гроші і знає, як зробити так, щоб усі стали багатими (цього типу українські виборці поки що не сприймають).
Теоретики комунікацій розробили такі різновиди іміджів: функ¬ціональний, контекстний та порівняльний.
функціональний підхід класифікує іміджі як дзеркальні, пото¬чні, бажані, корпоративні та множинні.
Дзеркальний - це імідж, який відповідає нашому уявленню про самих себе. Тобто пересічний виборець, слухаючи якогось кандидата на державну посаду, бачить себе ніби в дзеркалі та аналізує, який він є насправді. Звичайно, цей тип іміджу є пози¬тивним, бо психологічно виборець (як і кожна людина) не буде поганої думки про самого себе! Однак тут є і недолік - люди дуже різні й не виключено, що хтось вирішить, що його портрет спотворено, як у кривому дзеркалі.
Поточний - це тип іміджу, що називається «на перший по¬гляд». У цьому разі недостатня інформованість, нерозуміння й упередженість формують імідж політика або партії не менше, ніж реальні вчинки. Тут найважливішим завданням іміджмейкерів є створення правдивого (зрозуміло, на погляд електорату) типу іміджу.
Множинний імідж створюється за наявності замість однієї корпорації низки незалежних структур. Активно застосовується одним-один імідж для проведення партійних зборів, засідань Верховної Ради України, мітингів, демонстрацій тощо. При цьо¬му кожна його складова працює на загальний результат, бо лише один недогляд може перекреслити все інше.
Теоретики комунікацій класифікують імідж і відповідно до галузі застосування, тобто імідж політика зовсім інший, ніж імідж бізнесмена або поп-зірки.
Порівняльний тип іміджу передбачає постійне порівнювання іміджевих характеристик (щирість, компетентність, інтелігент¬ність, уміння керувати та господарювати, схильність до силових заходів, розумовий рівень тощо) з реальними. Помітивши значну різницю, іміджмейкери повинні коригувати хід передвиборчої кампанії.
Іміджева політична кампанія будується з використанням на¬бору традиційних прийомів. З одного боку, політик намагається стати одним із нас. З іншого - він не може бути таким як ми, бо навіщо тоді його обирати. У нього мають бути харизматичні ри¬си, він мусить активно демонструвати почуття агресивності, суперництва, його завжди мають супроводжувати різні помічники та охоронці, що додає значущості особі лідера. Що б там з ним не було, але в жодному разі глядачі не повинні помітити, що він хворий, погано себе почуває або є розгубленим чи схвильованим.
Для політичної реклами важливою є та обставина, що світ, в якому ми живемо, може постати у вигляді трьох різних іпостасей: світу реального, світу інформаційного та світу символічного.
Заведено вважати, що реальні події тільки тоді стають значу¬щими, коли вони знайшли відображення в засобах масової ін¬формації. Події ніби-то й немає, якщо про неї не написано в газе¬ті чи не повідомлено по радіо (телебаченню). Саме тому полі¬тична реклама стає інформаційним містком між електоратом та партіями.
десятий - символізація таких іміджевих елементів, як одяг, зачіска, погляд тощо (класичні приклади - портрети Черчілля з неодмінною сигарою в роті або Сталіна в солдатській шинелі).
Імідж політика має відповідати очікуванням електорату, духо¬ві часу, оцінкам і уявленням його електорату. Оскільки імідж створюється приблизно так, як розв'язується кросворд, - у кож¬ну пусту клітинку щось вписується, то є вкрай необхідним за до¬помогою рекламних заходів заповнити всі інформаційні клітинки задуманого типажу того чи того політичного діяча або партії. Інакше їх заповнить масова свідомість на власний розсуд або су¬противна сторона (що набагато гірше).
Процес створення іміджу політика, на думку відомих іміджмейкерів, відбувається за такими етапами. Передовсім окреслює¬ться політична та економічна платформа політика чи його партії, а також чітко визначається програма партії. Потім вивчаються реальні характеристики політика - його характер, звички, мане¬ра поведінки тощо. І тільки потім починають вигадувати потріб¬ний типаж (з урахуванням очікувань електорату), оскільки люди легше сприймають саме типаж, а не реальну людину. Типажі мо¬жуть бути найрізноманітнішими: хитрий лис, батько нації, гар¬ний хлопець, сильна людина, яка може захистити, аскет, святий,
котрий нічого не хоче для себе, або навпаки - ділова людина, підприємець, який сам заробив гроші і знає, як зробити так, щоб усі стали багатими (цього типу українські виборці поки що не сприймають).
Теоретики комунікацій розробили такі різновиди іміджів: функ¬ціональний, контекстний та порівняльний.
функціональний підхід класифікує іміджі як дзеркальні, пото¬чні, бажані, корпоративні та множинні.
Дзеркальний - це імідж, який відповідає нашому уявленню про самих себе. Тобто пересічний виборець, слухаючи якогось кандидата на державну посаду, бачить себе ніби в дзеркалі та аналізує, який він є насправді. Звичайно, цей тип іміджу є пози¬тивним, бо психологічно виборець (як і кожна людина) не буде поганої думки про самого себе! Однак тут є і недолік - люди дуже різні й не виключено, що хтось вирішить, що його портрет спотворено, як у кривому дзеркалі.
Поточний - це тип іміджу, що називається «на перший по¬гляд». У цьому разі недостатня інформованість, нерозуміння й упередженість формують імідж політика або партії не менше, ніж реальні вчинки. Тут найважливішим завданням іміджмейкерів є створення правдивого (зрозуміло, на погляд електорату) типу іміджу.
Множинний імідж створюється за наявності замість однієї корпорації низки незалежних структур. Активно застосовується одним-один імідж для проведення партійних зборів, засідань Верховної Ради України, мітингів, демонстрацій тощо. При цьо¬му кожна його складова працює на загальний результат, бо лише один недогляд може перекреслити все інше.
Теоретики комунікацій класифікують імідж і відповідно до галузі застосування, тобто імідж політика зовсім інший, ніж імідж бізнесмена або поп-зірки.
Порівняльний тип іміджу передбачає постійне порівнювання іміджевих характеристик (щирість, компетентність, інтелігент¬ність, уміння керувати та господарювати, схильність до силових заходів, розумовий рівень тощо) з реальними. Помітивши значну різницю, іміджмейкери повинні коригувати хід передвиборчої кампанії.
Іміджева політична кампанія будується з використанням на¬бору традиційних прийомів. З одного боку, політик намагається стати одним із нас. З іншого - він не може бути таким як ми, бо навіщо тоді його обирати. У нього мають бути харизматичні ри¬си, він мусить активно демонструвати почуття агресивності, суперництва, його завжди мають супроводжувати різні помічники та охоронці, що додає значущості особі лідера. Що б там з ним не було, але в жодному разі глядачі не повинні помітити, що він хворий, погано себе почуває або є розгубленим чи схвильованим.
Для політичної реклами важливою є та обставина, що світ, в якому ми живемо, може постати у вигляді трьох різних іпостасей: світу реального, світу інформаційного та світу символічного.
Заведено вважати, що реальні події тільки тоді стають значу¬щими, коли вони знайшли відображення в засобах масової ін¬формації. Події ніби-то й немає, якщо про неї не написано в газе¬ті чи не повідомлено по радіо (телебаченню). Саме тому полі¬тична реклама стає інформаційним містком між електоратом та партіями.