| Назва: | Духовенство і віруючі Волинсько-Рівненської епархії II-їполивини 40-50р XX ст |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 15,24 KB |
| Скачувань: | 8 |
Наприкінці 1949 р. чисельність духовенства у Волинській області зменшилася до 370 чоловік [12, арк. 153]. У статистичних відомостях щодо кількості священиків і дияконів області проглядалася загрозлива для духовенства тенденція, із 370 служителів культу 145 мали вік більше 55 років, 103 чоловіки - від 40 до 55 років. Отже, майже половина духовенства через деякий час мусила б припинити активну церковну діяльність. Такий значний відсоток літніх священиків створював загрозу ефективному функціонуванню церковного організму з огляду на те, що радянська влада усіма методами перешкоджала омолодженню і поповненню священичої верстви. Про це свідчать наступні цифри. У 1950 р. у Волинській області служило 197 ієреїв і дияконів, рукоположених у 1941-1945 рр., натомість у 1946 р. і у 1947 р. - по три чоловіки, у 1948 - чотири, 1949 - лише один, а у 1950 - три [12, арк. 15]. Тому закономірно, що на 1 січня 1952 р. у порівнянні з 1.01.1951 р. кількість священнослужителів зменшилася ще на 10 чоловік. Постійне зменшення чисельності духовенства призвело до того, що із 392 храмів 114 не мали свого священика, а обслуговувалися духівниками сусідніх парафій. Ця обставина, у свою чергу, служила причиною закриття церков. Згідно з інформаційним звітом волинського уповноваженого за ІІІ квартал 1952 р. в області щоденно богослужіння здійснювалися лише у Луцькому кафедральному соборі, у всі святкові і недільні дні - у 175 храмах, почергово у 169 церквах. Час від часу служилося у 19 храмах, не відправлялося зовсім - у 18. Причиною передусім була відсутність потрібної кількості духовенства.
Заходи уповноваженого щодо зменшення чисельності духовенства давали свої результати. Станом на 1 січня 1954 р. у Волинській області служило 259 священиків і 4 диякони. Ситуація була настільки загрозливою, що керівництво Волинсько-Рівненською єпархією зважилося на радикальний крок. Протягом 1953 - І кварталу 1954 рр. єпископ Палладій (Камінський) висвятив 21 диякона у священики і призначив настоятелями на вакантні парафії. Завдяки цим заходам кількість священиків і дияконів в області на 1 січня 1955 р. збільшилася до 267 чоловік. З них 256 трудилося настоятелями церков, іншими священиками - 5 осіб, на посаді псаломщиків - двоє священиків. Із 256 настоятелів 160 чоловік обслуговували по одній церкві, у двох храмах служили 84, у трьох - 11, чотири церкви обслуговував один священик.
Крім масової висвяти дияконів у священики, владика Палладій з метою підвищення освітнього рівня духовенства організував при Волинській духовній семінарії місячні курси. Діяли вони з 22 червня по 22 липня 1954р. Для підвищення кваліфікації на них було викликано 43 священики Волинсько-Рівненської єпархії.
Чисельність православного духовенства перебувала під пильним контролем уповноваженого. Згідно із статистичними даними за період з 1947 по 1954 рр. кількість духовенства Волинської області зменшилася на 183 чоловіки. В результаті природної смерті - 39 чоловік, звільнено за штат - 32. Щодо репресованих, кількість яких означена 14 чоловіками, то потрібно зауважити, що ця цифра дуже занижена. У сусідню Рівненську область переміщено 53 священнослужителя, а за межі єпархії - 45. Таким чином, Волинсько-Рівненська єпархія недорахувала у 1947-1954 рр. 130 духівників. Найбільші втрати припали на 1952 р., тоді 34 священики залишили службу [12, арк. 7].
Тиск на православне духовенство з боку радянської системи зростав і досяг свого апогею у середині 50-х років. У 1955 р., вболіваючи за долю родини, власне життя, у добровільне заслання відправився о. Сергій Кульчинський. Служити протягом наступних двох десятиліть йому довелося в Архангельську. Великому Устюзі, Вологді, Мурманську і Курській області. Лише наприкінці 70-х о. С.Кульчинському дозволено повернутися у Волинсько-Рівненську єпархію. Однак, найбільшою була хвиля міграції у 1956 р. Тоді в Іркутську опинився о. диякон Іван Шандрук, виходець із Крем'янеччини. Тоді ж у клір Калінінської єпархії прийнято о. Гаврила Штурука. Цей високоосвя¬чений пастир походив з Волині, закінчив гімназію у Ковелі, опісля навчався на богословському фа¬культеті Варшавського університету, де захистив магістерську роботу “Історія, пам'ятники XVI ст. у м. Калінін церкви “Біла Трійця”” [2, 35]. В Іванівську єпархію Росії перевівся у 1956р. з Дубна о. Олексій Остапчук. Високий рівень освіти священика, адміністративні здібності дали змогу йому згодом зайняти місце клірика Свято-Преображенського кафедрального собору у м. Іваново [4, 32].
Заходи уповноваженого щодо зменшення чисельності духовенства давали свої результати. Станом на 1 січня 1954 р. у Волинській області служило 259 священиків і 4 диякони. Ситуація була настільки загрозливою, що керівництво Волинсько-Рівненською єпархією зважилося на радикальний крок. Протягом 1953 - І кварталу 1954 рр. єпископ Палладій (Камінський) висвятив 21 диякона у священики і призначив настоятелями на вакантні парафії. Завдяки цим заходам кількість священиків і дияконів в області на 1 січня 1955 р. збільшилася до 267 чоловік. З них 256 трудилося настоятелями церков, іншими священиками - 5 осіб, на посаді псаломщиків - двоє священиків. Із 256 настоятелів 160 чоловік обслуговували по одній церкві, у двох храмах служили 84, у трьох - 11, чотири церкви обслуговував один священик.
Крім масової висвяти дияконів у священики, владика Палладій з метою підвищення освітнього рівня духовенства організував при Волинській духовній семінарії місячні курси. Діяли вони з 22 червня по 22 липня 1954р. Для підвищення кваліфікації на них було викликано 43 священики Волинсько-Рівненської єпархії.
Чисельність православного духовенства перебувала під пильним контролем уповноваженого. Згідно із статистичними даними за період з 1947 по 1954 рр. кількість духовенства Волинської області зменшилася на 183 чоловіки. В результаті природної смерті - 39 чоловік, звільнено за штат - 32. Щодо репресованих, кількість яких означена 14 чоловіками, то потрібно зауважити, що ця цифра дуже занижена. У сусідню Рівненську область переміщено 53 священнослужителя, а за межі єпархії - 45. Таким чином, Волинсько-Рівненська єпархія недорахувала у 1947-1954 рр. 130 духівників. Найбільші втрати припали на 1952 р., тоді 34 священики залишили службу [12, арк. 7].
Тиск на православне духовенство з боку радянської системи зростав і досяг свого апогею у середині 50-х років. У 1955 р., вболіваючи за долю родини, власне життя, у добровільне заслання відправився о. Сергій Кульчинський. Служити протягом наступних двох десятиліть йому довелося в Архангельську. Великому Устюзі, Вологді, Мурманську і Курській області. Лише наприкінці 70-х о. С.Кульчинському дозволено повернутися у Волинсько-Рівненську єпархію. Однак, найбільшою була хвиля міграції у 1956 р. Тоді в Іркутську опинився о. диякон Іван Шандрук, виходець із Крем'янеччини. Тоді ж у клір Калінінської єпархії прийнято о. Гаврила Штурука. Цей високоосвя¬чений пастир походив з Волині, закінчив гімназію у Ковелі, опісля навчався на богословському фа¬культеті Варшавського університету, де захистив магістерську роботу “Історія, пам'ятники XVI ст. у м. Калінін церкви “Біла Трійця”” [2, 35]. В Іванівську єпархію Росії перевівся у 1956р. з Дубна о. Олексій Остапчук. Високий рівень освіти священика, адміністративні здібності дали змогу йому згодом зайняти місце клірика Свято-Преображенського кафедрального собору у м. Іваново [4, 32].
Новости загрузка новостей...