| Назва: | Окремі представники злаків і городини в українських міфах та легендах |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 7,64 KB |
| Скачувань: | 8 |
У давнину вишня була одним із священних дерев далекої Японії та Китаю. Для праукраїнців вишня, за даними О.Шокала, - світове дерево життя /див. Дерево життя/. Як відомо, колись слов'яни святкували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік споконвічних хліборобів. "У давнину в Україні, - підкреслює дослідник, - вишня була ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенька розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий Новий рік" /Українознавство. - К., 1994. - С.286/. На думку Г.Лозко, назву "вишня" слід вважати прикметником жіночого роду, від форми "вишній", тобто "божественний" /пор. із словом "Все-вишній" /Всевишній/. Отже, вишня - це "божественне дерево", присвячене Сварогу /Дмитренко М. та ін. Українські символи. - К., 1994. - С.118/.
Окремі дослідники зіставляють це слово із весняним сонцем у зеніті, тобто "вишнім" сонцем. Лінгвістичний аналіз етимології слова "вишня", зроблений нами, підтверджує думку про правильність зіставлення її з образом світового дерева, священного дерева життя.
По-перше, слово "вишня" - слов'янського походження, воно мало такі регіональні варіанти як "вишник", "вишника". Водночас слово "вись" /висота/ /світове дерево, як відомо, дуже високе, дістає кроною неба/ мало аналогічні форми - "вишник", тобто "вищий", "старший", "вишок" - вершина, шпиль.
Словник Б.Грінченка /Т.1. - С.201/ фіксує форму "вишній", тобто "верховний", а отже "небесний", "божественний". Водночас у Словнику вміщено фразу "Господи вишній, чи я в тебе лишній?", яку можна зіставити із фольклорним виразом "Ненько, моя вишня, Чи я в тебе лишня..." Отже, у свідомості праукраїнців вишня асоціювалася із небом, високим деревом життя, Богом. Окрім того, білий колір її цвіту асоціювався із святістю, бо "світ" - це "свят".
За даними М.Костомарова, слов'яни обожнювали саме світло як джерело життя, білий колір /пор. імена язичницьких богів Світовид, Білобог/. Споконвіку священні речі українців - білі /хата, вишиванка, хустина, рушник/. Священний птах лелека має біле забарвлення. Таким чином, безсумнівно, вишня була у наших пращурів Священним Деревом Життя, Матері-богині, України.
Відгомін цих вірувань знаходимо у творах усної народної творчості, українських письменників. У свідомості українців і нині вишня - це рідна домівка:"Садок вишневий коло хати" /Т.Г.Шевченко/. Або:"Як я любив у хмарах вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати" /М.Старицький/.
У поемі І.Я.Франка "Іван Вишенський" змальовано, зокрема, епізод, коли саме вишневий цвіт нагадав герою на чужині про рідну Україну і змусив повернутися із грецького Афону.
Ліна Костенко використала цей образ для опоетизації весни, кохання, нареченої:
Ще сніг ковтала повідь широченна,
І рала ждав іще тужливий лан.
А під горою вишня - наречена
Вже до віночка міряла туман.
У поемі І.Драча "Смерть Шевченка" вишневий цвіт асоціюється із безсмертям Великого Кобзаря.
І на завершення - рядки, написані одним із авторів Словника:
О, вишня - Матінко Всевишня -
Весь білий світ - то вишні цвіт.
Правічне дерево Вкраїни -
Її безсмертя в плині літ.
О.Потапенко.
Жито - символ життя; плодючості, достатку; здоров'я, щастя; символ неперервності роду, етнічної свідомості, духовності українців.
Жито - одна із найдавніших злакових культур на Землі. Зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними, символічними ще з часів Трипільської культури. Праукраїнці, одвічні хлібороби, розглядали жито як основу життя. В.В.Колесов наводить такі цікаві лінгвістичні докази.
Майже все, що пов'язано з існуванням живих організмів, людини, слов'яни позначали коренем жи-. Напр., "жила" /вена - по ній тече кров /див. Кров/, що дарує життя. "Жило" /житло/ - місце проживання людини. "Жиръ" /жир/ - у давнину це слово означало їжу взагалі. "Животное" - тварина. І, звичайно, "жито" - хліб, плід, колос. "Жиця" /волосяна нитка/ - символічна носійка життя /див. Волосся/. "Животъ" - живий /про органічні форми життя, земне існування/.
Як бачимо з вищесказаного, домашні культури досить широкого набули поширення як у міфах, легендах, так і в сучасній поезії. Це позитивно впливає на єднання людини з природою.
Список використаної літератури:
Рослини в українській культурі. - К., 2000.
Рослини в нашому житті. - Харків, 1999.
Окремі дослідники зіставляють це слово із весняним сонцем у зеніті, тобто "вишнім" сонцем. Лінгвістичний аналіз етимології слова "вишня", зроблений нами, підтверджує думку про правильність зіставлення її з образом світового дерева, священного дерева життя.
По-перше, слово "вишня" - слов'янського походження, воно мало такі регіональні варіанти як "вишник", "вишника". Водночас слово "вись" /висота/ /світове дерево, як відомо, дуже високе, дістає кроною неба/ мало аналогічні форми - "вишник", тобто "вищий", "старший", "вишок" - вершина, шпиль.
Словник Б.Грінченка /Т.1. - С.201/ фіксує форму "вишній", тобто "верховний", а отже "небесний", "божественний". Водночас у Словнику вміщено фразу "Господи вишній, чи я в тебе лишній?", яку можна зіставити із фольклорним виразом "Ненько, моя вишня, Чи я в тебе лишня..." Отже, у свідомості праукраїнців вишня асоціювалася із небом, високим деревом життя, Богом. Окрім того, білий колір її цвіту асоціювався із святістю, бо "світ" - це "свят".
За даними М.Костомарова, слов'яни обожнювали саме світло як джерело життя, білий колір /пор. імена язичницьких богів Світовид, Білобог/. Споконвіку священні речі українців - білі /хата, вишиванка, хустина, рушник/. Священний птах лелека має біле забарвлення. Таким чином, безсумнівно, вишня була у наших пращурів Священним Деревом Життя, Матері-богині, України.
Відгомін цих вірувань знаходимо у творах усної народної творчості, українських письменників. У свідомості українців і нині вишня - це рідна домівка:"Садок вишневий коло хати" /Т.Г.Шевченко/. Або:"Як я любив у хмарах вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати" /М.Старицький/.
У поемі І.Я.Франка "Іван Вишенський" змальовано, зокрема, епізод, коли саме вишневий цвіт нагадав герою на чужині про рідну Україну і змусив повернутися із грецького Афону.
Ліна Костенко використала цей образ для опоетизації весни, кохання, нареченої:
Ще сніг ковтала повідь широченна,
І рала ждав іще тужливий лан.
А під горою вишня - наречена
Вже до віночка міряла туман.
У поемі І.Драча "Смерть Шевченка" вишневий цвіт асоціюється із безсмертям Великого Кобзаря.
І на завершення - рядки, написані одним із авторів Словника:
О, вишня - Матінко Всевишня -
Весь білий світ - то вишні цвіт.
Правічне дерево Вкраїни -
Її безсмертя в плині літ.
О.Потапенко.
Жито - символ життя; плодючості, достатку; здоров'я, щастя; символ неперервності роду, етнічної свідомості, духовності українців.
Жито - одна із найдавніших злакових культур на Землі. Зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними, символічними ще з часів Трипільської культури. Праукраїнці, одвічні хлібороби, розглядали жито як основу життя. В.В.Колесов наводить такі цікаві лінгвістичні докази.
Майже все, що пов'язано з існуванням живих організмів, людини, слов'яни позначали коренем жи-. Напр., "жила" /вена - по ній тече кров /див. Кров/, що дарує життя. "Жило" /житло/ - місце проживання людини. "Жиръ" /жир/ - у давнину це слово означало їжу взагалі. "Животное" - тварина. І, звичайно, "жито" - хліб, плід, колос. "Жиця" /волосяна нитка/ - символічна носійка життя /див. Волосся/. "Животъ" - живий /про органічні форми життя, земне існування/.
Як бачимо з вищесказаного, домашні культури досить широкого набули поширення як у міфах, легендах, так і в сучасній поезії. Це позитивно впливає на єднання людини з природою.
Список використаної літератури:
Рослини в українській культурі. - К., 2000.
Рослини в нашому житті. - Харків, 1999.