| Назва: | Розвиток християнства до розколу 1054 року |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 21,6 KB |
| Скачувань: | 28 |
Щоб уникнути певної залежності від Візантійської імперії болгарський князь Борис запровадив ряд заходів у 80-х роках. По-перше, в Константинополь було відправлено групу болгарських юнаків для навчання і отримання ними духовних знань. З ними був відправлений і син Бориса Сімеон, якому батько безумовно пророчив високу церковну кар'єру. Мета Бориса щодо відправки юнаків на навчання до Візантії полягала в тому, щоб після їх повернення поступово замінити грецьких священникослужителів вітчизняними, болгарськими.
Другий захід Бориса полягав а подальшому розвитку культури Болгарії. З цією метою Борис прийняв вигнаних із Великої Моравії - групу учнів слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія і надав їм широке поле діяльності по організації училищ, навчанню Слов'янської писемності і підготовці їх до церковної і політичної діяльності молодих представників болгарського суспільства. розпочався поступовий процес заміни грецького духовенства болгарським, словяно-язичним.
Доказом відносно швидкої перемоги християнства в Болгарії після її офіційного хрещення може служити та обставина, що якраз на болгарських землях в другій половині Х століття оформлялась перша в Європі в епоху середньовіччя богословське Єресь-богомільство, яке користувалося широким впливом на народні маси. Швидка перемога християнства в Болгарії свідчить також про те, що політичний курс Бориса в цілому відповідає інтересам більшості пануючого класу країни, який забезпечить йому підтримку і був розроблений на основі правильної оцінки внутрішнього і міжнародного становища держави. Одна із особливостей в організації болгарської церкви полягає в тому, що на її структурі і на діяльності її служителів вплинула ідея удосконалення з сусідньою імперією, з престижем її влади і впливом її церкви.
Ідея ця проявилася в створенні болгарських ієрархів і світських правителів держави.
Болгарська церква з самого свого заснування була всеціло підпорядкована верховній світській владі, яка відігравала вирішальну роль в призначенні не тільки на пост глави церкви країни, а й на пости митрополитів і єпископів. Досить красномовно щодо цього свідчить “Життя Климента Охридского”, в якому сказано, що на пости єпископа Велікія і Дебріци Клемента поставив цар Сімеон. Церква послідовно виконувала свою соціальну роль як інтегральна частина ранньофеодальної державної системи. Болгарська церква в початковий період свого існування відіграла визначну роль в громадському житті, а особливо - в поширенні писемності, в розвитку оригінальної староболгарської літератури і в Культурному підйомі Древньогрецької держави в цілому.
þПроблеми християнізації сербів і хорватів, роль християнської церкви в історії цих південнослов'янських народів були неодноразовим предметом розгляду в існуючій історіографії. По даний час багато аспектів складного і неоднозначного кола питань залишаються мало розробленими або дискусійними. Основною причиною цього є відсутність багато чисельних писемних пам'яток цього періоду. А тому я зупинюся на загальних рисах і основних особливостях існуючих процесів християнізації сербів і хорватів, на ролі християнської церкви в ранньофеодальному суспільстві Сербії і Хорватії на різних етапах його розвитку.
Відповідно І етап (тобто з другої половини VII ст..) визначається поступовим поширенням християнства в сербських та хорватських землях і завершується хрещення сербів і хорватів.
Для ІІ етапу (тобто з кінця ІХ ст.. до початку ХІІ ст..) характерно утвердження позицій християнської церкви в системі ранньофеодальної державності, залежність діяльності місцевого духовенства від політичних цілей римської курії, Візантії і Франкського королівства.
З поселенням сербів і хорватів на Балканах (очевидно в 20 - 30-х роках VII століття) в ранній період їх історії і поступовому їх процесі християнізації ми дізнаємося переважно із матеріалів візантійських творів, перш за все із праць Костянтина Багрянородного (905 - 959 рр.) - “Про управління імперією” та інших.
Вчені-ісотрики вважають, що праці Костянтина Багрянородного дають нам відомості про християнізацію сербів і хорватів в VII - IX століттях і визнають їх в цілому достовірними. Тут ми знаходимо підтвердження посилення християнства на Балканах.
Посилення позицій Візантійської імперії на побережжі Адріатичного і Іонічного морів в кінці VII - початку ІХ століття співпадає з періодом інтенсивного будівництва церков в містах Південної Далмації і сусідніх районах сучасної Чорногорії, які в той час знаходилися під владою імперії.
На рубежі VII - ІХ ст..ст.. в цій частині Далматинського побережжя було споруджено не менше восьми церков. Число їх може бути збільшене за рахунок будівель, датування яких ще викликають дискусії. Це церкви і собори не тільки в стародавніх романських містах, а й аналогічні культові споруди в невеликих поселеннях, тобто в тих місцях, які незадовго до того знаходилися в складі місцевих слов'янських князівствах.
Другий захід Бориса полягав а подальшому розвитку культури Болгарії. З цією метою Борис прийняв вигнаних із Великої Моравії - групу учнів слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія і надав їм широке поле діяльності по організації училищ, навчанню Слов'янської писемності і підготовці їх до церковної і політичної діяльності молодих представників болгарського суспільства. розпочався поступовий процес заміни грецького духовенства болгарським, словяно-язичним.
Доказом відносно швидкої перемоги християнства в Болгарії після її офіційного хрещення може служити та обставина, що якраз на болгарських землях в другій половині Х століття оформлялась перша в Європі в епоху середньовіччя богословське Єресь-богомільство, яке користувалося широким впливом на народні маси. Швидка перемога християнства в Болгарії свідчить також про те, що політичний курс Бориса в цілому відповідає інтересам більшості пануючого класу країни, який забезпечить йому підтримку і був розроблений на основі правильної оцінки внутрішнього і міжнародного становища держави. Одна із особливостей в організації болгарської церкви полягає в тому, що на її структурі і на діяльності її служителів вплинула ідея удосконалення з сусідньою імперією, з престижем її влади і впливом її церкви.
Ідея ця проявилася в створенні болгарських ієрархів і світських правителів держави.
Болгарська церква з самого свого заснування була всеціло підпорядкована верховній світській владі, яка відігравала вирішальну роль в призначенні не тільки на пост глави церкви країни, а й на пости митрополитів і єпископів. Досить красномовно щодо цього свідчить “Життя Климента Охридского”, в якому сказано, що на пости єпископа Велікія і Дебріци Клемента поставив цар Сімеон. Церква послідовно виконувала свою соціальну роль як інтегральна частина ранньофеодальної державної системи. Болгарська церква в початковий період свого існування відіграла визначну роль в громадському житті, а особливо - в поширенні писемності, в розвитку оригінальної староболгарської літератури і в Культурному підйомі Древньогрецької держави в цілому.
þПроблеми християнізації сербів і хорватів, роль християнської церкви в історії цих південнослов'янських народів були неодноразовим предметом розгляду в існуючій історіографії. По даний час багато аспектів складного і неоднозначного кола питань залишаються мало розробленими або дискусійними. Основною причиною цього є відсутність багато чисельних писемних пам'яток цього періоду. А тому я зупинюся на загальних рисах і основних особливостях існуючих процесів християнізації сербів і хорватів, на ролі християнської церкви в ранньофеодальному суспільстві Сербії і Хорватії на різних етапах його розвитку.
Відповідно І етап (тобто з другої половини VII ст..) визначається поступовим поширенням християнства в сербських та хорватських землях і завершується хрещення сербів і хорватів.
Для ІІ етапу (тобто з кінця ІХ ст.. до початку ХІІ ст..) характерно утвердження позицій християнської церкви в системі ранньофеодальної державності, залежність діяльності місцевого духовенства від політичних цілей римської курії, Візантії і Франкського королівства.
З поселенням сербів і хорватів на Балканах (очевидно в 20 - 30-х роках VII століття) в ранній період їх історії і поступовому їх процесі християнізації ми дізнаємося переважно із матеріалів візантійських творів, перш за все із праць Костянтина Багрянородного (905 - 959 рр.) - “Про управління імперією” та інших.
Вчені-ісотрики вважають, що праці Костянтина Багрянородного дають нам відомості про християнізацію сербів і хорватів в VII - IX століттях і визнають їх в цілому достовірними. Тут ми знаходимо підтвердження посилення християнства на Балканах.
Посилення позицій Візантійської імперії на побережжі Адріатичного і Іонічного морів в кінці VII - початку ІХ століття співпадає з періодом інтенсивного будівництва церков в містах Південної Далмації і сусідніх районах сучасної Чорногорії, які в той час знаходилися під владою імперії.
На рубежі VII - ІХ ст..ст.. в цій частині Далматинського побережжя було споруджено не менше восьми церков. Число їх може бути збільшене за рахунок будівель, датування яких ще викликають дискусії. Це церкви і собори не тільки в стародавніх романських містах, а й аналогічні культові споруди в невеликих поселеннях, тобто в тих місцях, які незадовго до того знаходилися в складі місцевих слов'янських князівствах.