| Назва: | Розвиток християнства до розколу 1054 року |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 21,6 KB |
| Скачувань: | 28 |
До речі, обширні простори між Середньою Ельбою і Балтикою залишалися в ХІ ст.. справжнім заповідним краєм язичництва. Тут з початку ХІІ століття християнська місія супроводжувалася завойовницькими хрестовими походами німецьких рицарів проти словян-язичників. Поширення християнства в Полаб”ї закріпило і прискорило процес складання тут нових громадських відносин, сприяло ліквідації племінних кордонів, збагаченню місцевої традиційної культури.
Однак в цілому християнізація не стала для полабських словян важливою історичною подією, як для більшості інших народів регіону. В умовах завоювання вона вже не змогла привести до зміцнення в Полаб”ї самостійних словянських держав. З втратою полабськими словянами політичної самостійності (в Х ст.. на півдні, а в ХІІ ст.. і на півночі) і з початком німецької колонізації їх земель християнізація здійснювалася німецькими властями. Вона робила все неминучішою інтеграцію місцевого населення в іноетнічну державу, яка з часом завершилася для більшої частини словян між Ельбою і Одрою також повною їх асиміляцією.
В попередніх розділах було показано, яке велике значення в справі зміцнення державності і зміцненні позицій пануючого класу мав процес християнізації в словянських країнах.. важлива роль належить християнізації в процесі розвитку культури словянських народів. Християнство з часу виникнення стало формуватися не як регіональна, а як світова релігія.
За рівномірністю свого соціально-економічного розвитку в ІХ - ХІ ст.. словянські країни суттєво не відрізнялися. Всі словяни в цей період, за винятком, можливо, полабських, знаходилися на етапі ранньофеодального державного розвитку. Багато спільного в духовній культурі словян в епоху язичництва. Є підстави вважати, що і в діловій писемності на Русі до її хрещення використовували словянську азбуку, не лише кирилицю, а й глаголицю.
Потреба церковної служби Русі не могла не призвести до знайомства з болгарською музикою й нотними знаками. Помітні ранні зв'язки Київської Русі з Болгарією і в області архітектури.
Наступний етап культурного спілкування Русі з Болгарією - це ХІ - перша половина ХІІ ст.. Цей період можна визначити як час широкого і інтенсивного освоєння візантійського і болгарського літературного надбання на Русі. Багатства книжного слова йшли на Русь із різних центрів Болгарії. Вже в першій половині ХІ ст.. на Русі стали безпосередньо і самостійно звертатися до візантійського культурного надбання.
Наступний етап розвитку культурних зв'язків Русі з південними словянами (причому тепер не лише з болгарами, а й сербами) охоплює другу половину ХІІ - початок ХІІІ століття. він ознаменував появу і розвиток ряду принципово нових рис. Перш за все це пов'язано з еволюцією самої руської культури, яка мала можливість не лише розвиватися самостійно, а й впливала на розвиток балканських культур. Починаючи з ХІІ ст.. руські перекази з грецького йдуть на Балкани.
В період християнізації Русі існували тісні зв'язки між Польщею і Руссю, рівень розвитку культур яких взаємно доповнювався. Перед Давньою Руссю випав складний шлях щодо вибору християнства, оскільки вона межувала як з християнськими, так і з мусульманськими країнами.
Давньоруська держава розширилась і зміцніла в другій половині Х ст.., коли князем став син Ігоря Святослав. За часів його князювання Русь брала активну участь у подіях міжнародного життя того часу, вела війни за розширення своїх кордонів.
Протягом Х - ХІ ст.. Київська Русь стала наймогутнішою державою. Під владою київського князя перебувала більша частина Східної Європи, в т.ч. Галицька земля і Закарпатська Русь.
Особливо зміцніла і розширилась Київська Русь за князювання Володимира (978 - 1015 рр.). На час його правління Київська Русь являла собою сильну феодальну державу. Панівним класом в ній були велика землевласники - князі та бояри. В їхніх руках зосереджувались великі земельні володіння. За князювання Володимира для охорони південних кордонів держави було споруджено укріплені лінії з фортецями і валами. Як і попередні князі, Володимир робив походи на окремі племена і підкорив їх своїй владі. Він усував місцевих князів і на їх місця ставив своїх синів і родичів.
У 988 році на Русі почали запроваджувати нову релігію - християнство. До цього словяни були язичниками. Вони обожнювали сонце, дощ, вітер, блискавку, а також померлих предків. Християнська релігія визнавала тільки єдиного Бога. Вона більше відповідала інтересам феодалів, ніж стара язичницька, бо вчила бідних і рабів коритися своїм панам, виправдовувала бідність і гноблення. Християнська церква, звеличуючи владу київських князів, сприяла зміцненню єдності Русі. Зявилися великі земельні володіння церкви, що стала таким самим феодалом, як князі і бояри.
Однак в цілому християнізація не стала для полабських словян важливою історичною подією, як для більшості інших народів регіону. В умовах завоювання вона вже не змогла привести до зміцнення в Полаб”ї самостійних словянських держав. З втратою полабськими словянами політичної самостійності (в Х ст.. на півдні, а в ХІІ ст.. і на півночі) і з початком німецької колонізації їх земель християнізація здійснювалася німецькими властями. Вона робила все неминучішою інтеграцію місцевого населення в іноетнічну державу, яка з часом завершилася для більшої частини словян між Ельбою і Одрою також повною їх асиміляцією.
В попередніх розділах було показано, яке велике значення в справі зміцнення державності і зміцненні позицій пануючого класу мав процес християнізації в словянських країнах.. важлива роль належить християнізації в процесі розвитку культури словянських народів. Християнство з часу виникнення стало формуватися не як регіональна, а як світова релігія.
За рівномірністю свого соціально-економічного розвитку в ІХ - ХІ ст.. словянські країни суттєво не відрізнялися. Всі словяни в цей період, за винятком, можливо, полабських, знаходилися на етапі ранньофеодального державного розвитку. Багато спільного в духовній культурі словян в епоху язичництва. Є підстави вважати, що і в діловій писемності на Русі до її хрещення використовували словянську азбуку, не лише кирилицю, а й глаголицю.
Потреба церковної служби Русі не могла не призвести до знайомства з болгарською музикою й нотними знаками. Помітні ранні зв'язки Київської Русі з Болгарією і в області архітектури.
Наступний етап культурного спілкування Русі з Болгарією - це ХІ - перша половина ХІІ ст.. Цей період можна визначити як час широкого і інтенсивного освоєння візантійського і болгарського літературного надбання на Русі. Багатства книжного слова йшли на Русь із різних центрів Болгарії. Вже в першій половині ХІ ст.. на Русі стали безпосередньо і самостійно звертатися до візантійського культурного надбання.
Наступний етап розвитку культурних зв'язків Русі з південними словянами (причому тепер не лише з болгарами, а й сербами) охоплює другу половину ХІІ - початок ХІІІ століття. він ознаменував появу і розвиток ряду принципово нових рис. Перш за все це пов'язано з еволюцією самої руської культури, яка мала можливість не лише розвиватися самостійно, а й впливала на розвиток балканських культур. Починаючи з ХІІ ст.. руські перекази з грецького йдуть на Балкани.
В період християнізації Русі існували тісні зв'язки між Польщею і Руссю, рівень розвитку культур яких взаємно доповнювався. Перед Давньою Руссю випав складний шлях щодо вибору християнства, оскільки вона межувала як з християнськими, так і з мусульманськими країнами.
Давньоруська держава розширилась і зміцніла в другій половині Х ст.., коли князем став син Ігоря Святослав. За часів його князювання Русь брала активну участь у подіях міжнародного життя того часу, вела війни за розширення своїх кордонів.
Протягом Х - ХІ ст.. Київська Русь стала наймогутнішою державою. Під владою київського князя перебувала більша частина Східної Європи, в т.ч. Галицька земля і Закарпатська Русь.
Особливо зміцніла і розширилась Київська Русь за князювання Володимира (978 - 1015 рр.). На час його правління Київська Русь являла собою сильну феодальну державу. Панівним класом в ній були велика землевласники - князі та бояри. В їхніх руках зосереджувались великі земельні володіння. За князювання Володимира для охорони південних кордонів держави було споруджено укріплені лінії з фортецями і валами. Як і попередні князі, Володимир робив походи на окремі племена і підкорив їх своїй владі. Він усував місцевих князів і на їх місця ставив своїх синів і родичів.
У 988 році на Русі почали запроваджувати нову релігію - християнство. До цього словяни були язичниками. Вони обожнювали сонце, дощ, вітер, блискавку, а також померлих предків. Християнська релігія визнавала тільки єдиного Бога. Вона більше відповідала інтересам феодалів, ніж стара язичницька, бо вчила бідних і рабів коритися своїм панам, виправдовувала бідність і гноблення. Християнська церква, звеличуючи владу київських князів, сприяла зміцненню єдності Русі. Зявилися великі земельні володіння церкви, що стала таким самим феодалом, як князі і бояри.