| Назва: | Рослинність і світові релігії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 11,86 KB |
| Скачувань: | 19 |
Тарас Шевченко поетичним зором сягав сутності світової природної рівноваги. Захищаючи свій «тихий рай» - малий космос, він гнівився на всякі втручання у злагоду Людини з прекрасним Божим світом. Для нього Дніпро, Канівські гори з гаями, чисті ставки й потоки були тією основою, без якої життя земне втрачає сенс. Зрозуміло, до чого призведе загибель природного довкілля: частка не існуватиме без цілого. Ці думки Шевченка на диво співзвучні сучасним екологічним поглядам. До речі, оспівуючи дерева і трави, автор «Кобзаря» підкреслено дотримувався біблійної традиції і навіть згадував рослини у послідовності, навіяній Святим Письмом!
Надихаючи митців, Книга книг підносить їхню творчість на всесвітній рівень. Нас дивують фрески Сікстинської капели та скульптура Мойсея, створені геніальним Мікеланджело. Враження посилюється тим, що постаті людей, які говорили з Богом, близькі й співзвучні нам своєю земною природністю. А впізнаючи знайомі рослини, краще розуміємо Біблію. Тому Іван Франко у поемі «Мойсей» залучив до громади біблійних рослин - кедра, пальму, троянду та дуба - ще й не згадану у Святому Письмі слов'янську березу. І, нарешті, добре відомого, оспіваного в українських піснях дикого терна.
Серед біблійних рослин деяким деревам і травам належить визначне місце. Їх сім. Це число у біблійній традиції вважається богоугодним, а відтак сприятливим для доброго зачинання і завершення, символом достатку, розквіту і миру. Воно вказує на повноту кращих якостей, і якщо йдеться про тварин або рослини, означає необхідне різноманіття. Водночас це мінімальний набір порід або культур, які забезпечують добробут. Саме сім стародавніх культурних рослин згадуються як найважливіші в радощах і бідах. У книзі пророка Йоіла читаємо: «Опустошене поле, упала в жалобу земля, бо спустошене збіжжя, вино молоде пересохло, зів'яла оливка. Засоромилися рільники, голосили були виноградарі за пшеницю й ячмінь, бо вигинуло жниво поля. Усох виноград, а фіга зів'яла, гранатове дерево й пальма…» Віддамо ж належне чудовій сімці біблійних рослин.
Безневинна ягода винна
Широке, виїмчасте листя смокви, або фігового дерева, вражає різноманітністю. На одній гілці воно може бути п'ятилопатевим, на іншій галузці того ж дерева - трилопатевим або навіть цільним, іноді з півметра завбільшки. Ця культурна рослина не випадково згадується в Біблії першою після Дерева Життя та Дерева Пізнання Добра і Зла, бо відома з прадавніх часів. І була оспівана великим Гомером! У «Одіссеї» бачимо смокву в казковому саду Алкіноя. А щоб рідний батько впізнав Одіссея після повернення додому, герою довелося нагадати татові про його подарунки - сорок смоков та інші плодові дерева, кожне з яких мало власне ім'я («Одіссея», 7 та 24 пісні).
Так Гомер засвідчив, що у Х-ХІІ століттях до Р. Х. смоква була вже звичайною рослиною на теплих берегах Егейського та Іонічного морів. Понад три тисячі років тому її привезли до Європи з Єгипту або Аравії. Античний ботанік Теофраст у ІV ст. до Р. Х. підтвердив, що греки шанували фігові дерева і кращим із них навіть давали імена… Неплідні ж рослини стародавні садівники вилучали. Завдяки цілеспрямованому відбору виведено багато різноманітних сортів смоков, які родять від початку літа аж до зими.
Густий затінок цього дерева, як і затінок платанів, на Сході дуже цінують; говорячи, що хтось сидить під фіговницею, мають на увазі його душевний спокій, миролюбний стан. Побачивши Натанаїла під фіговим деревом, Христос покликав його згодом до себе в науку, і той став одним з апостолів.
Кажемо: неплідна смоква, неплідне фігове дерево. Цього не знаходимо безпосередньо у Біблії; поширена алегорія виникла на основі оповіді євангеліста Марка (11 : 13-21). Та досить влучно! Адже невибаглива смоква родить щороку; її соковиті, схожі на груші плоди виростають у пазухах листків без будь-якої ознаки квітування. Цей феномен здавна дивував, увівши в оману навіть великого вченого, знавця рослин, автора класичного твору «Система природи» Карла Ліннея, аж поки ботаніки у ХІХ ст. не знайшли йому пояснення. Річ у тому, що запилення й утворення насіння в смокви відбувається приховано, а сам плід може вирости й без цього. Отже, могло бути неплідним лише нікчемне фігове дерево, яке не виконувало свого призначення.
У текстах Біблії смоква часто стоїть поруч із виноградом, бо обидві ці рослини входили до «великої сімки», що забезпечувала добробут, розквіт і мир. Тому знищення фігових дерев було одним із найбільших Божих покарань: «Зберу їх дощенту, говорить Господь: не буде ягід у них на винограді, і не буде на фіговім дереві фіг, а їхнє листя пов'яне» (Єремія, 8 : 13). Плоди смокви, за біблійним узвичаєнням, сусідують саме з виноградом. У сповіді про щасливе минуле в поемі Тараса Шевченка «Великий льох» згадуються ті ж таки біблійні плоди: «А гетьманша, було, вийде… І фіг, і родзинок - всього мені понадає і на руках носить…»
Надихаючи митців, Книга книг підносить їхню творчість на всесвітній рівень. Нас дивують фрески Сікстинської капели та скульптура Мойсея, створені геніальним Мікеланджело. Враження посилюється тим, що постаті людей, які говорили з Богом, близькі й співзвучні нам своєю земною природністю. А впізнаючи знайомі рослини, краще розуміємо Біблію. Тому Іван Франко у поемі «Мойсей» залучив до громади біблійних рослин - кедра, пальму, троянду та дуба - ще й не згадану у Святому Письмі слов'янську березу. І, нарешті, добре відомого, оспіваного в українських піснях дикого терна.
Серед біблійних рослин деяким деревам і травам належить визначне місце. Їх сім. Це число у біблійній традиції вважається богоугодним, а відтак сприятливим для доброго зачинання і завершення, символом достатку, розквіту і миру. Воно вказує на повноту кращих якостей, і якщо йдеться про тварин або рослини, означає необхідне різноманіття. Водночас це мінімальний набір порід або культур, які забезпечують добробут. Саме сім стародавніх культурних рослин згадуються як найважливіші в радощах і бідах. У книзі пророка Йоіла читаємо: «Опустошене поле, упала в жалобу земля, бо спустошене збіжжя, вино молоде пересохло, зів'яла оливка. Засоромилися рільники, голосили були виноградарі за пшеницю й ячмінь, бо вигинуло жниво поля. Усох виноград, а фіга зів'яла, гранатове дерево й пальма…» Віддамо ж належне чудовій сімці біблійних рослин.
Безневинна ягода винна
Широке, виїмчасте листя смокви, або фігового дерева, вражає різноманітністю. На одній гілці воно може бути п'ятилопатевим, на іншій галузці того ж дерева - трилопатевим або навіть цільним, іноді з півметра завбільшки. Ця культурна рослина не випадково згадується в Біблії першою після Дерева Життя та Дерева Пізнання Добра і Зла, бо відома з прадавніх часів. І була оспівана великим Гомером! У «Одіссеї» бачимо смокву в казковому саду Алкіноя. А щоб рідний батько впізнав Одіссея після повернення додому, герою довелося нагадати татові про його подарунки - сорок смоков та інші плодові дерева, кожне з яких мало власне ім'я («Одіссея», 7 та 24 пісні).
Так Гомер засвідчив, що у Х-ХІІ століттях до Р. Х. смоква була вже звичайною рослиною на теплих берегах Егейського та Іонічного морів. Понад три тисячі років тому її привезли до Європи з Єгипту або Аравії. Античний ботанік Теофраст у ІV ст. до Р. Х. підтвердив, що греки шанували фігові дерева і кращим із них навіть давали імена… Неплідні ж рослини стародавні садівники вилучали. Завдяки цілеспрямованому відбору виведено багато різноманітних сортів смоков, які родять від початку літа аж до зими.
Густий затінок цього дерева, як і затінок платанів, на Сході дуже цінують; говорячи, що хтось сидить під фіговницею, мають на увазі його душевний спокій, миролюбний стан. Побачивши Натанаїла під фіговим деревом, Христос покликав його згодом до себе в науку, і той став одним з апостолів.
Кажемо: неплідна смоква, неплідне фігове дерево. Цього не знаходимо безпосередньо у Біблії; поширена алегорія виникла на основі оповіді євангеліста Марка (11 : 13-21). Та досить влучно! Адже невибаглива смоква родить щороку; її соковиті, схожі на груші плоди виростають у пазухах листків без будь-якої ознаки квітування. Цей феномен здавна дивував, увівши в оману навіть великого вченого, знавця рослин, автора класичного твору «Система природи» Карла Ліннея, аж поки ботаніки у ХІХ ст. не знайшли йому пояснення. Річ у тому, що запилення й утворення насіння в смокви відбувається приховано, а сам плід може вирости й без цього. Отже, могло бути неплідним лише нікчемне фігове дерево, яке не виконувало свого призначення.
У текстах Біблії смоква часто стоїть поруч із виноградом, бо обидві ці рослини входили до «великої сімки», що забезпечувала добробут, розквіт і мир. Тому знищення фігових дерев було одним із найбільших Божих покарань: «Зберу їх дощенту, говорить Господь: не буде ягід у них на винограді, і не буде на фіговім дереві фіг, а їхнє листя пов'яне» (Єремія, 8 : 13). Плоди смокви, за біблійним узвичаєнням, сусідують саме з виноградом. У сповіді про щасливе минуле в поемі Тараса Шевченка «Великий льох» згадуються ті ж таки біблійні плоди: «А гетьманша, було, вийде… І фіг, і родзинок - всього мені понадає і на руках носить…»