1 2 3 4 5 6

Звернімо увагу на соціологічні дані. Так, визначаючи причини конфліктів між церквами, опитані громадяни України назвали: 47,4 % - жадання влади церковними ієрархами, 32 % - матеріальні питання: щодо майна, культових будівель, кожен п'ятий - міжцерковні конфлікти відстоювання політичних інтересів, 14,2 % респондентів переконані, що суть протистояння церков полягає у національному питанні. Найменша частка тих опитаних, хто вважає, що церковні діячі вступають у конфлікти з метою довести виняткову істинність своєї Церкви - 8,8 %. Разом з цим, участь духовних лідерів Церкви в міжконфесійних конфліктах та надмірна увага церковних діячів до політики, а не до духовних цінностей називалися респондентами серед причин їх відмови від відвідування релігійних служб (відповідно 6,8 % і 9,1 %).

Отже, з огляду на означені "конфліктні зони" у сфері традиційних релігій (безумовно, були наведені лише найзагальніші з них), поряд з багатьма іншими висновками, можна дійти й такого, що конфлікти між церквами занижують їхню суспільну вагу. Тобто конфлікти між християнами ставлять під сумнів автентичність християнського свідчення в очах невіруючих. Тривала конфліктність поміж "історичними" церквами України применшує їхню привабливість також в очах тих людей, які вважають себе християнами, однак вагаються у виборі конкретної церковної приналежності.

Зокрема, за результатами соціологічного дослідження "просто християнами" себе назвали 6,4 % населення України, зокрема 4,3 % з-поміж тих, хто ідентифікував себе як віруючий, 8,5 % тих, хто вагається між вірою і невір'ям, і навіть 6,1 % - серед невіруючих. Усім респондентам, які віднесли себе до православної релігії (таких 75,8 %), ставилося запитання "До якої саме православної деномінації Ви себе відносите?". І виявилося, що для 53,1 % це не має значення (варіант відповіді "я просто православний"): серед віруючих таких 51,3 %, серед тих, хто вагається між вірою і невір'ям, - 57,9 % та невіруючих - 47,8 %. Ще 5,8 % усіх православних відповіли, що не знають, до якої деномінації себе віднести, а отже, для них це також є неважливим (таких серед віруючих 5,2 %, тих, хто вагається між вірою та невір'ям - 4 % та 8,9 % серед невіруючих)28. Такий розподіл відповідей дає підстави для твердження, що міжконфесійні суперечності, які протягом тривалого часу дискутуються лідерами православних церков, далеко не завжди зорієнтовані на задоволення духовних потреб віруючих, підштовхуючи їх тим самим до пошуку іншої "духовної обітниці".

У зв'язку з цим питання, чому має місце тенденція позацерковної релігійності або ж чому західні місіонери, новітні релігійні рухи є досить привабливими, залишається відкритим, оскільки важко сказати однозначно, що саме спонукає віруючих, які прагнуть інституційної релігійності, зробити вибір на їхню користь: особливі методики прозелітизму й матеріального заохочення з боку місіонерів чи розчарування віруючих в "історичних" церквах.

ЛІТЕРАТУРА

Архипович Д. Глобалізація як явище: позитивні та негативні риси // Незалежний культурологічний часопис "Ї". - 2001. - № 22 - С. 51-53;

Маринович М. Ґлобалізація і церковний контекст України // Незалежний культурологічний часопис "Ї". - 2000. - № 19. - С. 26-27;

Рязанова Л. Фундаментализм и модернизм в религиозной жизни как ответы на вызовы глобализации // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наукових праць. - Харків, 2001. - С. 245-249.

Єленський В.Є. Інституційована релігія в посттоталітарному соціумі // Сучасна релігійна ситуація в Україні: стан, тенденції, прогнози. - К., 1994. - С. 77.

Сорокин П. А. Главные тенденции нашего времени: Пер. с англ. - М., 1997. - С. 13-14, 198-200.

Дудар Н., Биченко А. Релігійність українського суспільства: рівень, характер, особливості // Національна безпека і оборона. - 2002. - № 10. - С.14-21.

1 2 3 4 5 6