| Назва: | Печери Київської Лаври |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 438,02 KB |
| Скачувань: | 9 |
Період другої половини XIII - кінця XVI століть в історичній науці залишається невивченим, що пояснюється відсутністю письмових джерел. Практично ніяких документів цього періоду про історію печер до наших днів не дійшло. Окремі свідчення, що дійшли до нас, стосуються переважно XVI — початку XVII століття. Дуже цікаві описи лаврських печер зробили такі мандрівники, як інок Зосима (1420), князь Андрій Володимирович, барон Сигизмунд Герберштейн (1486-1563), Олександр Гваньіні (1538-1614), Мартін Груневич (1559 - після 1606), Станіслав Сарницький. Але найбільший інтерес становлять записки Еріха Лясоти (народ. бл. 1550 р.), який перебував на службі в імператора Рудольфа II і за його дорученням їздив 1594 р. з посольством до запорізьких козаків. Перебуваючи у Києві, він відвідав Печерську Лавру, а згодом написав про це спогади. Зокрема, він пише, що печери мають багато ходів, "які бувають у зріст людини, а подекуди такі низькі, що треба нагинатися, але вони такі широкі, що двоє можуть розминутися... Вхід оброблений майже так само, як це буває при входах у шахти". У Ближніх печерах Еріх Лясота звернув увагу на дві підземні церкви, "в яких щосуботи правиться обідня".
Цікаво й те, що в описах розмірів печер іноземцями зустрічаються і явні перебільшення. Так, італієць Олександр Гваньіні в 1581 р. писав, що у Києві, який зберігає сліди минулої величі, є підземні печери, викопані на величезні відстані, "як свідчить дехто, на 80 миль". А польський літописець і географ Станіслав Сарницький стверджував, що печери тягнуться "аж до Новгорода Великого".
Найцікавіші відомості про лаврські печери залишив український письменник першої половини XVII століття Афанасій Кальнофойський у книзі "Тератургіма". Він докладно описав печери і додав до свого опису схематичні плани. Хоч ці плани не мають масштабу і не вказують напряму за сторонами світу і точної довжини печер, вони становлять незаперечну історичну цінність, оскільки є першими відомими науці картографічними зображеннями лаврських печер. Фактично з цього часу починається картографічний літопис печер Києво-Печерської Лаври.
У ХХ ст. вивчалися картографічні зображення Ближніх і Дальніх печер і проводилися їх археологічні дослідження. Але за часів радянської влади Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра не функціонувала як монастир, а була перетворена на "центр" атеїстичної пропаганди.
Археологічні розкопки проводилися у 1934, 1937, 1968-1969, 1979, 1988 роках. Розкопки мали не тільки наукову, а й пропагандистську антирелігійну спрямованість. У них брали участь антропологічні комісії, "які розкривали гробниці з мощами в 1922 і 1939 роках" і встановили, "що в гробницях було перемішано кістки людей, похованих у печерах у різні періоди існування монастиря, а не "нетлінні мощі святих", як стверджували ченці".
На території Лаври було влаштовано виставку "Історія лаврських печер", яка оскверняла не лише таку святиню як Києво-Печерська Лавра, а й почуття сотень тисяч православних християн. Серед її матеріалів були "різні плани печер, які свідчать про перебудови і пристосування їх ченцями для масового відвідування богомольців; культові предмети, що застосовувалися як "цілющі засоби" (металева шапка Іоанна Багатостраждального, так звані "мироточиві голови" — звичайні людські черепи, котрі ченці видавали за голови невідомих святих; ці голови ніби виділяли цілюще миро), вериги — залізні ланцюги, які носили на тілі фанатики, та інші експонати".
Екскурсоводи Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника, проводячи екскурсії по печерах, в дусі атеїстичної пропаганди розповідали про "наукові дані про муміфікації, тобто висихання трупів, і особливі природні умови лаврських печер, які сВіруючі могли потрапити у печери тільки приєднавшись до таких екскурсійних груп. Вони намагалися відстати від натовпу, щоб прикластися до святих мощей, попросити у преподобних зцілення і заступництва перед Богом.
Чи робились спроби в атеїстичну добу розкопати місце поховання преподобного Антонія?
Почнемо з того, що ще в середньовіччя були спроби знайти мощі преподобного Антонія Печерського. До наших днів збереглося декілька переказів про це. Так, німець Еріх Лясота, який відвідав Київ 1594 р. і про якого вже говорилося вище, записав розповідь ченця, котрий водив його по печерах. З цієї розповіді нам відомо, що коли наближалася кончина преподобного Антонія і він попрощався з братією, раптово між ним та іноками обвалилася земля. Ченці хотіли відкопати мощі преподобного, але з-під землі вирвалося полум'я і відігнало їх. Іноки вирішили відійти ліворуч і копати там, але на них обрушився потік води. Сліди вогню й води за іконою преподобного Антонія, що стоїть на тому місці, де обвалилася земля, видно й сьогодні.
Цікаво й те, що в описах розмірів печер іноземцями зустрічаються і явні перебільшення. Так, італієць Олександр Гваньіні в 1581 р. писав, що у Києві, який зберігає сліди минулої величі, є підземні печери, викопані на величезні відстані, "як свідчить дехто, на 80 миль". А польський літописець і географ Станіслав Сарницький стверджував, що печери тягнуться "аж до Новгорода Великого".
Найцікавіші відомості про лаврські печери залишив український письменник першої половини XVII століття Афанасій Кальнофойський у книзі "Тератургіма". Він докладно описав печери і додав до свого опису схематичні плани. Хоч ці плани не мають масштабу і не вказують напряму за сторонами світу і точної довжини печер, вони становлять незаперечну історичну цінність, оскільки є першими відомими науці картографічними зображеннями лаврських печер. Фактично з цього часу починається картографічний літопис печер Києво-Печерської Лаври.
У ХХ ст. вивчалися картографічні зображення Ближніх і Дальніх печер і проводилися їх археологічні дослідження. Але за часів радянської влади Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра не функціонувала як монастир, а була перетворена на "центр" атеїстичної пропаганди.
Археологічні розкопки проводилися у 1934, 1937, 1968-1969, 1979, 1988 роках. Розкопки мали не тільки наукову, а й пропагандистську антирелігійну спрямованість. У них брали участь антропологічні комісії, "які розкривали гробниці з мощами в 1922 і 1939 роках" і встановили, "що в гробницях було перемішано кістки людей, похованих у печерах у різні періоди існування монастиря, а не "нетлінні мощі святих", як стверджували ченці".
На території Лаври було влаштовано виставку "Історія лаврських печер", яка оскверняла не лише таку святиню як Києво-Печерська Лавра, а й почуття сотень тисяч православних християн. Серед її матеріалів були "різні плани печер, які свідчать про перебудови і пристосування їх ченцями для масового відвідування богомольців; культові предмети, що застосовувалися як "цілющі засоби" (металева шапка Іоанна Багатостраждального, так звані "мироточиві голови" — звичайні людські черепи, котрі ченці видавали за голови невідомих святих; ці голови ніби виділяли цілюще миро), вериги — залізні ланцюги, які носили на тілі фанатики, та інші експонати".
Екскурсоводи Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника, проводячи екскурсії по печерах, в дусі атеїстичної пропаганди розповідали про "наукові дані про муміфікації, тобто висихання трупів, і особливі природні умови лаврських печер, які сВіруючі могли потрапити у печери тільки приєднавшись до таких екскурсійних груп. Вони намагалися відстати від натовпу, щоб прикластися до святих мощей, попросити у преподобних зцілення і заступництва перед Богом.
Чи робились спроби в атеїстичну добу розкопати місце поховання преподобного Антонія?
Почнемо з того, що ще в середньовіччя були спроби знайти мощі преподобного Антонія Печерського. До наших днів збереглося декілька переказів про це. Так, німець Еріх Лясота, який відвідав Київ 1594 р. і про якого вже говорилося вище, записав розповідь ченця, котрий водив його по печерах. З цієї розповіді нам відомо, що коли наближалася кончина преподобного Антонія і він попрощався з братією, раптово між ним та іноками обвалилася земля. Ченці хотіли відкопати мощі преподобного, але з-під землі вирвалося полум'я і відігнало їх. Іноки вирішили відійти ліворуч і копати там, але на них обрушився потік води. Сліди вогню й води за іконою преподобного Антонія, що стоїть на тому місці, де обвалилася земля, видно й сьогодні.