| Назва: | Свобода совісті як елемент демократичних свобод |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 31,86 KB |
| Скачувань: | 23 |
Глибоку стрбованість діями “деяких поліьтиків і чиновників, що вважають себе вершителями долі українського Православ’я, маючи при цьому лише приблизне уявлення про природу і суть Церкви”, - висловив Архієрейскький собор Української Православної Церкви (УПЦ) у заяві від 28 липня 2000 року. Собор засудив намагання світської влади “втручатися у життя церкви, вирішувати за церковний народ його проблеми… постійні спроби тиску на Церкву”; засудив спроби застосувувати до церкви “ті стереотипи, які сформувалися в політичному житті”; підходити з “політичними мірками до дуже складної проблеми автокефалії УПЦ, вішати на УПЦ ярлик “п’ятої колони Москви” тільки за те, що заради церкви ми визнаємо сьогодні більш доцільним зберегти молитовну канонічну єдність із Руською Православною Церквою”. “Церква, - наголосили архієреї УПЦ, - зобов’язана бути вище націіональних амбіцій і забобонів, тому що в ній немає ні елліна, ні іудея, ні обрізання ні необрізання, ні варвара, ні скіфа, ні раба, але все і у всьому Христос(Колосянам, 3:11).”
Схожі позиціії займають також віруючі та їх їєрархи всіх інших конфесій, за винятков хіба що зполітизованої верхівки Украінської Православної Церкви-Київський патріархат на чолі з Філаретом (Денисенко) та Української Греко-Католицької церкви, які настирно домагаються створення “національної”, державної церкви, що мала б перевагу над рештою релігійних конфесій.
Наша світська влада, що сформована з числа глибоко нерелігійних людей, хоче облагодіяти віруючих громадян України своїм Богом, перетворити благодатну для віруючих церкву на освятителя своїх неоковирних реформ. Причому, в досягненні своєї безглуздої мети виконавча влада не зупиняється навіть перед святотатством. А чим іншим можна назвати цьогорічне (2000-го року) демонстративне паломництво в пасхальну ніч верхівки керівництва держави по чотирьох ворогуючих, проклятих одна однією, храмах: Київського патріархату, Автокефальної церкви, Греко-уніатських віруючих та Московської патріархії. І скрізь високі державні мужі з однаковою “чистою совістю” молилися, а Президент в одній з них навіть… причастився Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, - без всякої там сповіді, без всякого говіння, без відстоювання бодай одної повної літургії? За такі дії, згідно канонів кожної з названих релігійних установ, керівництво України підлягає чотирикратному відлученню від церкви, Президент – анафемі, а митрополит Володимир, що згопалу причастив невігласа, - позбавлення сану і осудженню на вічні страждання в пеклі.
Або візьмемо релігійні “добавки” до сценарію інавгурації Президента Кучми, згідно з яким у православному Софійському соборі на голову Знову обраного представники різних конфесій виливали благодать: Бога Московської Патріархії, Саваофа Київського патріархату, Господа Української автокефальної церкви, уніатського Пана Бога, католицького Деуса, мусульманського Аллаха, іудейського Ягве, не рахуючи вже баптистських, адвентистських та пятидесятницьких узливань. Такого бузувірства і насильства над Богом та богами цивілізована історія людства не пам’ятає . Хоч записуй в рекорди Гінеса!
15 серпня 2000 року Президент Кучма Л.Д. офіційно звернувся до Архієрейського собору Російської православної церкви з вимогою про надання православ’ю в Україні стутусу автокефальної (самостійної) патріархії. А що? Тут ми маємо справу з тим же прямим, як дишло, далекосяжнім задумом: залучити цих “зненавистних москалів” до справи створення спочатку єдиного православ’я в Україні, а потім – державного православ’я на взірець Священного Синоду, а потім – чим чорт не жартує! – наступного разу збагатити сценарій посвяти в президенти ритуалом посвяти на царство і таким чином запровадити у себе “нєзалєжную” спадкоємну монархію... Кожний свідомий український націонал-патріот своєю думкою багатіє!
Ніякими розумними, правовими чи релігійними міркуваннями не можна виправдати витрату державних коштів на підтримку діяльності релігійних організацій, на побудову за державних кошт храмів. Кожна релігія має в самій собі достатні резерви, щоб за рахунок своїх віруючих утримувати саму себе, а то й займатися благодіяльність серед знедолених верств населення. А якщо вона не може утримувати саме себе, то лише в тому випадку, коли вона не потрібна віруючим.
Схожі позиціії займають також віруючі та їх їєрархи всіх інших конфесій, за винятков хіба що зполітизованої верхівки Украінської Православної Церкви-Київський патріархат на чолі з Філаретом (Денисенко) та Української Греко-Католицької церкви, які настирно домагаються створення “національної”, державної церкви, що мала б перевагу над рештою релігійних конфесій.
Наша світська влада, що сформована з числа глибоко нерелігійних людей, хоче облагодіяти віруючих громадян України своїм Богом, перетворити благодатну для віруючих церкву на освятителя своїх неоковирних реформ. Причому, в досягненні своєї безглуздої мети виконавча влада не зупиняється навіть перед святотатством. А чим іншим можна назвати цьогорічне (2000-го року) демонстративне паломництво в пасхальну ніч верхівки керівництва держави по чотирьох ворогуючих, проклятих одна однією, храмах: Київського патріархату, Автокефальної церкви, Греко-уніатських віруючих та Московської патріархії. І скрізь високі державні мужі з однаковою “чистою совістю” молилися, а Президент в одній з них навіть… причастився Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, - без всякої там сповіді, без всякого говіння, без відстоювання бодай одної повної літургії? За такі дії, згідно канонів кожної з названих релігійних установ, керівництво України підлягає чотирикратному відлученню від церкви, Президент – анафемі, а митрополит Володимир, що згопалу причастив невігласа, - позбавлення сану і осудженню на вічні страждання в пеклі.
Або візьмемо релігійні “добавки” до сценарію інавгурації Президента Кучми, згідно з яким у православному Софійському соборі на голову Знову обраного представники різних конфесій виливали благодать: Бога Московської Патріархії, Саваофа Київського патріархату, Господа Української автокефальної церкви, уніатського Пана Бога, католицького Деуса, мусульманського Аллаха, іудейського Ягве, не рахуючи вже баптистських, адвентистських та пятидесятницьких узливань. Такого бузувірства і насильства над Богом та богами цивілізована історія людства не пам’ятає . Хоч записуй в рекорди Гінеса!
15 серпня 2000 року Президент Кучма Л.Д. офіційно звернувся до Архієрейського собору Російської православної церкви з вимогою про надання православ’ю в Україні стутусу автокефальної (самостійної) патріархії. А що? Тут ми маємо справу з тим же прямим, як дишло, далекосяжнім задумом: залучити цих “зненавистних москалів” до справи створення спочатку єдиного православ’я в Україні, а потім – державного православ’я на взірець Священного Синоду, а потім – чим чорт не жартує! – наступного разу збагатити сценарій посвяти в президенти ритуалом посвяти на царство і таким чином запровадити у себе “нєзалєжную” спадкоємну монархію... Кожний свідомий український націонал-патріот своєю думкою багатіє!
Ніякими розумними, правовими чи релігійними міркуваннями не можна виправдати витрату державних коштів на підтримку діяльності релігійних організацій, на побудову за державних кошт храмів. Кожна релігія має в самій собі достатні резерви, щоб за рахунок своїх віруючих утримувати саму себе, а то й займатися благодіяльність серед знедолених верств населення. А якщо вона не може утримувати саме себе, то лише в тому випадку, коли вона не потрібна віруючим.