1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

На найвищому рівні запопадливість перед деякими релігійними організаціями виправдовується тим, що в роки Радянської влади церкву, мовляв, ображали, майно в неї забрали, служителів культу переслідували тощо. Не слід приходити в благочестивий захват від поривань державних структур, бо тут ми маємо справу саме з тими благими намірами, якими стелиться дорога в пекло. Адже сучасні можновладці при цьому мають на меті не розрахуватися з громадянами за гріхи колишньої, радянської, влади, а як мога яскравіше і огидніше продемонструвати свою ненависть до недавнього славного минулого нашого народу. З цією метою сучасна влада “розраховується” зі своїми громадянами за 1933 рік тим, що ставить пам’ятки та урочисто, як велике свято, відзначає Голодомор в Україні; нещадно зруйнувала кращу в світі систему медичного обслуговування і повертає своїх громадян до лікування мощами Пантелеймона, чудтотворними та міроточивими черепами святих, народними цілителями, білими відьмами та знахарями; дискредитувала всі напрямки освітньої і культурної роботи, витіснила з країни виплеканий радянською владою багатотисячний загін вищого світового рівня вчених і спрямовує підростаюче покоління на одержання освіти в дусі дореволюційного трирічного навчання в церковно-приходських школах; колишніх національних бандитів років Радянської влади підвела в ранг національних героїв самостійної України….

Слід також сказати, що успішна розбудова зусиллями держави і на державний кошт релігійного життя в нашій країні органічно пов’язується з занепадом життя духовного. Так, на одну побудовану чи заново відкриту церкву в Україні припадає закриття двох шкіл, чотирьох бібліотек, п’яти клубів, одного театру, палацу культури чи кінотеатру. До того ж, участь держави в будівництві храмів можна було б вважати благородною справою, якби вона, сучасна держава, вчасно і повністю розраховувалася перед своїми громадянами за свої власні борги: виплатила їм заробітну платню і пенсії, повернула б вкрадені якраз нею заощадження наших тружеників; забезпечила б їм за рахунок держави безоплатне навчання, лікування: надала всім роботу, як то по кожному пункту вимагає Конституція сучасної України. А сховати за будівництвом храмів своє вороже до простого народу обличчя, - це вже давно відоме лицемірство паразитарного чиновництва. Саме про нього писав наш великий Кобзар – Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО в поемі “Сон”:

… А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка підкрадеться,

Вижде нещасливий

У тебе час та й запустить

Пазурі в печінки. –

І не благай: не вимолять

Ні діти, ні жінка.

А той щедрий та розкішний

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Та із нього, сердешного,

Кров, як воду точить!... А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята: “Нехай, - каже, -

Може так і треба”

Так і треба! Бо немає

Господа на небі!

А ви в ярмі падаєте

Та якогось раю

На тім світі благаєте? –

Немає! Немає!

Шкода й праці. Схаменіться:

Усе на сім світі –

І царята, і старчата –

Адамові діти.

В своїх антиконституційних діях вище чиновництво посилається на начебто традиції українського народу, та звичаї в цивілізованих країнах Заходу. Але український народ не настільки дурний, щоб виплекати собі такі бузувірські традиції. А у сучасних цивілізованих країн наша влада нічому не хоче вчитися. А якби хотіла, то могла б навчитися тому, з якою наполегливістю цивілізовані країні - навіть ті, в конституціях яких значиться запис про релігію державну чи про релігію традиційну, - дбають про свободу совісті своїх громадян. Не будемо зараз говорити про Францію, Англію, Німеччину, Бельгію, Австрію, скандинавські країни чи Італію, де віруючі зараз складають від 15 до 45 процентів дорослого населення. В Україні, згідно разноманітним соціологічним дослідженням, віруючі складають всього 15-30% кількості дорослого населення. Візьмемо Сполучені Штати Америки, де віруючими вважають себе від 60 до 85 процентів громадян країни.

Один з найбільш впливових й авторитетних членів Верховного Суду США Гарри Эндрю БЛЭКМАН (Harry Andrew Blackmun: 1908-1999) говорив:

“Співробітництво держави і церкви в будь-яких сферах державного життя загрожує правам і свободам громадян навіть у тому випадку, коли і церква, і держава співробітничають не за примусом, а добровільно… Якщо держава в тому чи іншому випадку обрала для вшанування якусь конкретну релігію чи віросповідання, то це автоматично веде до дискредитації тих громадян країни, хто до цієї, вшанованої державними владами, релігії чи віросповідання не належать. В такому випадку держава ніяким чином не переконає своїх громадян в їх рівності перед законом і державою, якщо вона, держава, самим фактом публічного вшанування надає одній релігії чи віросповіданню перевагу над іншими релігіями чи віросповіданнями.” (З промови в 1992 році на судовому процесі: “Лі проти Вейсмана”)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11