| Назва: | РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РЕКЛАМИ В ПРАКТИЦІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 25,35 KB |
| Автор: | LIBERTY |
| Скачувань: | 1014 |
У Британії, що славиться своїми консервативними настроями, питання соціальної реклами, як і в більшості країн світу, не регулюється законодавством, однак нею фактично займається держава. Ще в 1946 році на базі Міністерства пропаганди, що існувало в роки Другої світової війни, був створений Центральний офіс інформації (COI). Сьогодні це незалежний маркетинговий центр, мета якого - координація діяльності урядових структур в області комунікацій і взаємодія з рекламними агентствами. Загальний річний бюджет COI - 300 млн. євро, витрати на рекламу - 195 млн. євро в рік. Принцип роботи досить простий: якомусь міністерству необхідно провести соціальну кампанію, воно звертається в Центр, фахівці якого розробляють таку кампанію, шукають виконавців, реалізують її.
Однак COI - не політична структура, у ньому не розробляються передвиборні кампанії для партій, а більшість співробітників прийшли туди з комунікаційного бізнесу. Завдання колишніх рекламістів у СOI - пояснити чиновникам, що саме можна зробити за допомогою реклами для рішення того або іншого завдання. Що ж стосується рекламних агентств, то COI не зобов'язує їх працювати безкоштовно, однак мова йде про стандартні ринкові розцінки. По суті, Центр - це звичайний клієнт.
Зовсім протилежна ситуація виникла на Україні.
Після розпаду Радянського Союзу соціальна реклама в Україні опинилася не при справах. Зв'язки із громадськістю в Україні почали розвиватися лише в середині 90-х років. Методи PR першими почали використовувати представники ділових кіл. В Києві були відкриті представництва міжнародних агентств, виникли українські агентства. До державного реєстру професій внесли нову спеціальність, і сьогодні вже багато вузів випускають дипломованих PR-фахівців.
Національні асоціації, що поєднують цих фахівців, існують у більшості країн світу. Консультанти по зв'язкам із громадськістю працюють у різних областях PR: у сфері ділових комунікацій, взаємин з інвесторами, у державному секторі, у сфері культури й мистецтв. Натомість в українських некомерційних і благодійних організаціях прес-секретарі з’явилися зовсім недавно. У соціальних службах недолік цих фахівців особливо очевидний. Тому про позитивний розвиток соціальної реклами не може йти і мови.
Якщо раніше на її рахунку були хоча б «Бережіть ліс – наше багатство», якщо в Росії вже в 1995 році підприємці заради престижу почали фінансувати такі програми, як « Подзвони батькам», «Це моє місто», то в Україні ще й досі немає жодного підходу і навіть жодного стандарту якості саме для соціальної реклами.
При цьому причиною ситуації став ряд насущних і конкретних проблем:
а) підприємці, особливо рекламісти, раді б зайнятися соціальною рекламою на професійних підставах, але чиновники не йдуть їм назустріч. Так, один із великих операторів зовнішньої реклами більше року намагався домовитися з учасниками Асоціації міст України про пільги. Компанія згодна була за свій рахунок розміщати «соціалку», але просила хоча б не брати гроші за «соціальні щити». У жодному з міст на це не пішли;
б) в Україні досить сильний контроль за «моральністю» випускаємої продукции. Тому навіть незалежні телеканали не можуть дозволити собі провокативную, жорстку соціальну рекламу - якою вона є на Заході;
в) у Держави немає грошей на соціальні кампанії, якщо ж якісь суми виділяються, то вони звичайно використовуються на нецільові витрати. Навіть у Россі ситуація з держфінансуванням виглядає краще.
Відповідно до результатів опитування, проведеного за замовленням Європейської програми взаємодії, співробітники некомерційних організацій вважають навчання основам зв’язків із громадськістю надзвичайно важливим, а проблему організації PR у третьому секторі – невирішеною. PR-програми здійснюють, відповідно до результатів опитування Інституту Гелапа, менше половини некомерційних організацій. Але у той час, як на Заході громадські організації становлять 13% клієнтів PR-агентів, то в нас цей відсоток практично дорівнює нулю .
Тому, нажаль, треба визнати той факт, що в сучасних умовах для забезпечення власної життєдіяльності, всі соціальні служби змушені займатися організованою діяльністю по зв’язкам із громадськістю: оцінкою реакцій громадськості на діяльність організації, встановленням контактів, підтримкою репутації, інформаційно-роз’яснювальною роботою й т. інш., покладаючись тільки на власні можливості й сили. Українські некомерційні організації на відміну від комерційних і державних організацій на сьогодні не мають у своєму розпорядженні ні фінансових, ні кадрових можливостей для ведення кампаній по зв’язкам із громадськістю. Лише одиниці можуть звернутися за професійною допомогою фахівців.
Однак COI - не політична структура, у ньому не розробляються передвиборні кампанії для партій, а більшість співробітників прийшли туди з комунікаційного бізнесу. Завдання колишніх рекламістів у СOI - пояснити чиновникам, що саме можна зробити за допомогою реклами для рішення того або іншого завдання. Що ж стосується рекламних агентств, то COI не зобов'язує їх працювати безкоштовно, однак мова йде про стандартні ринкові розцінки. По суті, Центр - це звичайний клієнт.
Зовсім протилежна ситуація виникла на Україні.
Після розпаду Радянського Союзу соціальна реклама в Україні опинилася не при справах. Зв'язки із громадськістю в Україні почали розвиватися лише в середині 90-х років. Методи PR першими почали використовувати представники ділових кіл. В Києві були відкриті представництва міжнародних агентств, виникли українські агентства. До державного реєстру професій внесли нову спеціальність, і сьогодні вже багато вузів випускають дипломованих PR-фахівців.
Національні асоціації, що поєднують цих фахівців, існують у більшості країн світу. Консультанти по зв'язкам із громадськістю працюють у різних областях PR: у сфері ділових комунікацій, взаємин з інвесторами, у державному секторі, у сфері культури й мистецтв. Натомість в українських некомерційних і благодійних організаціях прес-секретарі з’явилися зовсім недавно. У соціальних службах недолік цих фахівців особливо очевидний. Тому про позитивний розвиток соціальної реклами не може йти і мови.
Якщо раніше на її рахунку були хоча б «Бережіть ліс – наше багатство», якщо в Росії вже в 1995 році підприємці заради престижу почали фінансувати такі програми, як « Подзвони батькам», «Це моє місто», то в Україні ще й досі немає жодного підходу і навіть жодного стандарту якості саме для соціальної реклами.
При цьому причиною ситуації став ряд насущних і конкретних проблем:
а) підприємці, особливо рекламісти, раді б зайнятися соціальною рекламою на професійних підставах, але чиновники не йдуть їм назустріч. Так, один із великих операторів зовнішньої реклами більше року намагався домовитися з учасниками Асоціації міст України про пільги. Компанія згодна була за свій рахунок розміщати «соціалку», але просила хоча б не брати гроші за «соціальні щити». У жодному з міст на це не пішли;
б) в Україні досить сильний контроль за «моральністю» випускаємої продукции. Тому навіть незалежні телеканали не можуть дозволити собі провокативную, жорстку соціальну рекламу - якою вона є на Заході;
в) у Держави немає грошей на соціальні кампанії, якщо ж якісь суми виділяються, то вони звичайно використовуються на нецільові витрати. Навіть у Россі ситуація з держфінансуванням виглядає краще.
Відповідно до результатів опитування, проведеного за замовленням Європейської програми взаємодії, співробітники некомерційних організацій вважають навчання основам зв’язків із громадськістю надзвичайно важливим, а проблему організації PR у третьому секторі – невирішеною. PR-програми здійснюють, відповідно до результатів опитування Інституту Гелапа, менше половини некомерційних організацій. Але у той час, як на Заході громадські організації становлять 13% клієнтів PR-агентів, то в нас цей відсоток практично дорівнює нулю .
Тому, нажаль, треба визнати той факт, що в сучасних умовах для забезпечення власної життєдіяльності, всі соціальні служби змушені займатися організованою діяльністю по зв’язкам із громадськістю: оцінкою реакцій громадськості на діяльність організації, встановленням контактів, підтримкою репутації, інформаційно-роз’яснювальною роботою й т. інш., покладаючись тільки на власні можливості й сили. Українські некомерційні організації на відміну від комерційних і державних організацій на сьогодні не мають у своєму розпорядженні ні фінансових, ні кадрових можливостей для ведення кампаній по зв’язкам із громадськістю. Лише одиниці можуть звернутися за професійною допомогою фахівців.
Новости загрузка новостей...