| Назва: | Розвиток вітчизняної соціології у хх ст. |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 14,61 KB |
| Опис: | Сучасна соціологія — це одне із найважливіших досягнень людства, теоретичне осмислення суспільного буття, без чого стає неможливим поступальний розвиток соціуму. Особливого значення соціологія набуває в умовах демократизації суспільства. Саме в такій ситуації соціологічні знання дають можливість визначати можливості конструктивних сил, зосередити всю увагу на вирішенні найголовніших завдань суспільного розвитку. Ось чому в кінці 80-х, на початку 90-х років XX століття стався прорив в громадській думці України на користь соціології. Сьогодні вона — самостійна галузь знань у вищій школі і академічній науці. Розвивається мережа наукових та науково-дослідних установ, засновано спеціалізовані часописи, побачили світ багато наукових, навчальних, популярних видань. Зріс попит на соціологічні послуги з боку суб'єктів політичної, соціально-економічної, духовної практики. У Вузах України йде процес становлення соціології як навчальної дисципліни, адже соціологічна освіченість, уміння мислити соціально, адекватно сприймати, осмислювати й тлумачити соціальні процеси та явища, врахувати у своєму бутті розмаїття соціальних чинників потрібні кожній людині. |
| Скачувань: | 2595 |
Соціологічна думка в СРСР (у тому числі і в Україні) була приглушена до початку 60-х років. А видані праці з історичного матеріалізму аналізували соціальні явища та процеси на загальному, абстрактно-теоретичному рівні, у відриві від реального життя. Філософський детермінізм, заперечення соціологічного мислення мали своїм наслідком безмежне панування догматизму і схоластики у науці про суспільство. Відродження соціологічних досліджень почалося з настанням «хрущовської відлиги». При цьому соціологічні дослідження одержали права громадянства, а соціологія як наука — ні. Для того щоб уникнути суперечок і конфліктів, у науковий обіг було введено визначення соціології як науки, яка займається тільки конкретними соціологічними дослідженнями.
Становлення і розвиток соціологічних досліджень наштовхувалися на жорсткий опір з боку деяких філософів. Розуміючи всю абсурдність заперечення існування науки про суспільство, вони взяли на озброєння концепцію 30-х років, згідно з якою історичний матеріалізм ототожнювався з соціологією і розглядався як органічна частина загальної системи філософського знання. Соціологія, таким чином, була оголошена філософською наукою (тобто складовою частиною філософії), а конкретні соціологічні дослідження, як • несумісні зі специфікою філософського пізнання навколишнього світу, виводилися за межі соціологічного знання. Ці дослідження трактувались як спроба привнести у філософію елементи позитивізму, тобто «буржуазної науки». Вчені-ініціатори конкретних соціологічних досліджень постійно піддавалися критиці, їм відводилася роль «збирачів фактів». Соціологи повинні були «збирати факти», а філософи їх «узагальнювати». При цьому соціологічним дослідженням нерідко відводилась апологетична роль, де головний акцент мав бути на позитивних досягненнях соціального розвитку країни, а негативний бік здебільшого примушували не висвітлювати. Саме тому багато праць «застійних» років були тенденційними, однобокими.
Значний масив соціальної інформації, який становив неабияку наукову цінність і міг бути використаний для вирішення багатьох соціальних проблем, заліг в архівах. Владними структурами не бралися до уваги тривожні сигнали соціологів щодо погіршення екологічного стану, наростання відчуження праці, відчуження влади від народу, негативних тенденцій у міжнаціональних відносинах і багато інших. Нерідко ініціатори досліджень піддавалися партійним, адміністративним покаранням. Багато наукових понять, таких як «екологія», «відчуження», «соціальна статистика», «соціальна динаміка», «соціологія релігії» та інші, навіть у період «відлиги» були заборонені, їх використання могло стати приводом до ярликування вченого як «послідовника» та «пропагандиста реакційної буржуазної соціології». Але, незважаючи на всі ці обставини, соціологічні дослідження розвивалися, поступово розширюючи сферу теоретичного соціологічного знання.
У 1958 р. виникла Радянська соціологічна асоціація. Через два роки в Інституті філософії АН СРСР був створений перший соціологічний підрозділ — сектор дослідження нових форм праці і побуту, пізніше перетворений на відділ конкретних соціологічних досліджень. У 1968 р. був створений Інститут конкретних соціальних досліджень. В Україні перший науковий підрозділ соціологічного профілю — відділ конкретних соціологічних досліджень Інституту філософії АН України — почав функціонувати у 1969р.
У 60-ті роки започатковуються різні соціологічні дослідження. Зокрема, на металургійних, текстильних, машинобудівних підприємствах Дніпропетровська, Запоріжжя, Одеси вивчалися питання, пов'язані з умовами життя, залежністю способу життя від соціально-побутових і соціально-демографічних чинників. Про діяльність соціологічної служби Дніпропетровського металургійного заводу ім. Петровського в 70-х роках було широко відомо з публікацій у періодичних виданнях. Робота заводських соціологів була висвітлена у художній повісті письменника О.І. Билінова «Вибір» (Дніпропетровськ: Промінь, 1980).
Широке коло соціальних проблем шлюбу і сім'ї було узагальнене у праці Л. Харчева «Шлюб і сім'я в СРСР» (1965). У 1966 р. вийшов двотомник «Соціологія в СРСР», в якому узагальнювався досвід емпіричних досліджень, проведених у різних сферах суспільства. До нього ввійшли дослідження із загальної соціологічної теорії, з різних проблем функціонування і розвитку соціальної сфери (праці, побуту тощо). У той же час в Англії були опубліковані два томи вибраних праць радянських соціологів під назвами «Індустрія і праця в СРСР», «Місто, регіон і народонаселення». З'явилося багато інших досліджень. У деяких університетах були запроваджені спецкурси з прикладної соціології. Для аспірантів і студентів вийшли перші навчальні посібники. Серед них — «Робоча книга соціолога» (1976), «Теорія і практика соціологічних досліджень в СРСР» (1979) та ін.
Становлення і розвиток соціологічних досліджень наштовхувалися на жорсткий опір з боку деяких філософів. Розуміючи всю абсурдність заперечення існування науки про суспільство, вони взяли на озброєння концепцію 30-х років, згідно з якою історичний матеріалізм ототожнювався з соціологією і розглядався як органічна частина загальної системи філософського знання. Соціологія, таким чином, була оголошена філософською наукою (тобто складовою частиною філософії), а конкретні соціологічні дослідження, як • несумісні зі специфікою філософського пізнання навколишнього світу, виводилися за межі соціологічного знання. Ці дослідження трактувались як спроба привнести у філософію елементи позитивізму, тобто «буржуазної науки». Вчені-ініціатори конкретних соціологічних досліджень постійно піддавалися критиці, їм відводилася роль «збирачів фактів». Соціологи повинні були «збирати факти», а філософи їх «узагальнювати». При цьому соціологічним дослідженням нерідко відводилась апологетична роль, де головний акцент мав бути на позитивних досягненнях соціального розвитку країни, а негативний бік здебільшого примушували не висвітлювати. Саме тому багато праць «застійних» років були тенденційними, однобокими.
Значний масив соціальної інформації, який становив неабияку наукову цінність і міг бути використаний для вирішення багатьох соціальних проблем, заліг в архівах. Владними структурами не бралися до уваги тривожні сигнали соціологів щодо погіршення екологічного стану, наростання відчуження праці, відчуження влади від народу, негативних тенденцій у міжнаціональних відносинах і багато інших. Нерідко ініціатори досліджень піддавалися партійним, адміністративним покаранням. Багато наукових понять, таких як «екологія», «відчуження», «соціальна статистика», «соціальна динаміка», «соціологія релігії» та інші, навіть у період «відлиги» були заборонені, їх використання могло стати приводом до ярликування вченого як «послідовника» та «пропагандиста реакційної буржуазної соціології». Але, незважаючи на всі ці обставини, соціологічні дослідження розвивалися, поступово розширюючи сферу теоретичного соціологічного знання.
У 1958 р. виникла Радянська соціологічна асоціація. Через два роки в Інституті філософії АН СРСР був створений перший соціологічний підрозділ — сектор дослідження нових форм праці і побуту, пізніше перетворений на відділ конкретних соціологічних досліджень. У 1968 р. був створений Інститут конкретних соціальних досліджень. В Україні перший науковий підрозділ соціологічного профілю — відділ конкретних соціологічних досліджень Інституту філософії АН України — почав функціонувати у 1969р.
У 60-ті роки започатковуються різні соціологічні дослідження. Зокрема, на металургійних, текстильних, машинобудівних підприємствах Дніпропетровська, Запоріжжя, Одеси вивчалися питання, пов'язані з умовами життя, залежністю способу життя від соціально-побутових і соціально-демографічних чинників. Про діяльність соціологічної служби Дніпропетровського металургійного заводу ім. Петровського в 70-х роках було широко відомо з публікацій у періодичних виданнях. Робота заводських соціологів була висвітлена у художній повісті письменника О.І. Билінова «Вибір» (Дніпропетровськ: Промінь, 1980).
Широке коло соціальних проблем шлюбу і сім'ї було узагальнене у праці Л. Харчева «Шлюб і сім'я в СРСР» (1965). У 1966 р. вийшов двотомник «Соціологія в СРСР», в якому узагальнювався досвід емпіричних досліджень, проведених у різних сферах суспільства. До нього ввійшли дослідження із загальної соціологічної теорії, з різних проблем функціонування і розвитку соціальної сфери (праці, побуту тощо). У той же час в Англії були опубліковані два томи вибраних праць радянських соціологів під назвами «Індустрія і праця в СРСР», «Місто, регіон і народонаселення». З'явилося багато інших досліджень. У деяких університетах були запроваджені спецкурси з прикладної соціології. Для аспірантів і студентів вийшли перші навчальні посібники. Серед них — «Робоча книга соціолога» (1976), «Теорія і практика соціологічних досліджень в СРСР» (1979) та ін.
Новости загрузка новостей...