1 2 3

Спадщина академіка Богдан Кістяківський цікава з того погляду, що його ідеї є прикладом європейського підходу у визначенні соціальної і правової спрямованості держави. Він народився у 1868 р. у сім"ї відомого українського громадського діяча та правознавця, професора Київського університету Олександра Федоровича Кістяківського. З 1888 р., тобто з часів навчання в Київському університеті, Богдан Кістяківській захопився ідеями Михайла Драгоманова, якого ми знаємо саме як фундатора ідеології вітчизняного конституціоналізму. Спадщина Кістяківського та Драгоманова дуже відрізняється від настанов, які притаманні прибічникам українського радикального націоналізму, оскільки ці два мислителя апелювали насамперед до загальноєвропейських і універсальних цінностей. Зближення з ідеологією Драгоманова, який був прибічником соціальних реформ, спонукало Кістяківського та його соратників у Київському університеті до встановлення контактів з галицьким рухом "радикалів" (який очолювався двома іншими учнями Драгоманова - Михайлом Павликом і Іваном Франком - і фактично мав соціал-демократичне спрямування-. Богдан Кістяківський намагався зміцнити діалог між східноукраїснькими та західноукраїнськими драгоманівцями. На його думку, саме завдяки нелегального поширенню у східній України журналу "Народ", який видавався "радикалами", розвиток соціал-демократичної ідеології на цих землях набрав великих обертів. Кістяківський на той час (1891-1892 рр.- дедалі більше зближувався з соціал-демократичним рухом, відігравши чільну роль у діяльності перших соціал-демократичних груп у Києві, зокрема у Київському університеті. Під час перебування в Німеччині, на навчанні у Берлінському та Страсбурзькому університетах його погляди еволюціонували у бік ідейної течії у соціал-демократії, відомої під назвою "ревізіонізму". Найвідомішим речником "ревізіонізму" був Едуард Бернштейн. "Ревізіоністи" дійшли висновку, що ряд основних прогнозів Маркса не справдився, у Європі не відбувалося прогнозованого Марксом скорочення кількості середніх і малих підприємств, зникнення середнього класу, зубожіння робітничих верств. У колі "ревізіоністів" намагалися відкоригувати теорію Маркса, поєднавши її з етичним підходом у руслі ідей Канта. Якщо марксисти розглядали рух за соціалізм як прояв історичної необхідності, то ревізіоністи порушили питання про соціальну справедливість як моральну належність. Причому шлях до більш справедливого суспільства, як вони вважали, на відміну від ортодоксальних марксистів, має торуватися не через революцію, а шляхом соціальних реформ. В межах Росії та України поширення ідей, близьких до ревізіонізму, пов'язане з угрупованням інтелектуалів, представників якого охрестили "легальними марксистами". До них належали Микола Бердяєв, Сергій Булгаков, Михайло Туган-Барановський, Петро Струве та Богдан Кістяківський. На засадах ідей, що оберталися у колі ревізіоністів" та "легальних марксистів", Богданом Кістяківським далі була розроблена теорія правової і соціальної (у його термінології "соціально-справедливої" або "соціалістичної") держави, яка актуальна й нині.

Праця Кісятківського "Держава правова і соціалістична" була опублікована у 1906 році. В рамках ортодоксальної марксистської теорії держава розглядалась як знаряддя забезпечення інтересів панівного класу. Марксизм наголошував на тому, що держава має зникнути в результаті ліквідації суспільства експлуатації, розглядаючи водночас існуючу державу суто як засіб класового пригноблення. Навпаки, для Кістяківськиого характерним було розуміння держави як інституції, покликаної в ідеалі слугувати реалізації загального блага та обстоювати солідарні інтереси громадян. Фактично він висловлювався за те, щоб держава була суто правовою установою і водночас визнавав можливість соціального компромісу між різними соціальними верствами в умовах поглиблення соціальних реформ. Кістяківський наголошував на тому, що реформування державних інституцій за рецептами соціальної демократії має означати зміцнення правових засад, а не їх заперечення. Він вважав, що держава має бути такою структурою, в рамках якої, по-перше, гарантовані недоторкані права людини, по-друге, здійснюється народне представництво, по-третє, забезпечено верховенство закону, по-четверте, визнані не тільки громадянські та політичні права, але також і соціальні права (які він розглядав як права, що забезпечують "гідне людське існування"-. Це на той час було новацією, соціальні права не розглядалися як такі, що можуть бути запроваджені до текстів конституційних документів.

1 2 3