1 2 3 4

Впровадження сімейної медицини в Україні відбувається у складних соціально-економічних умовах, що значно сповільнює цей процес. Різке скорочення бюджетного фінансування на медико-санітарне забезпечення населення в умовах катастрофічного погіршення стану здоров'я народу України вимагає зміни ставлення керівництва держави до медицини та принципів фінансування у системі охорони здоров'я. Докорінне реформування такої розвиненої галузі вимагає кількаразового збільшення фінансування з наближенням його до рекомендованої Всесвітньою організацією охорони здоровя відповідної частки валового національного доходу, що дозволило б на належному рівні гарантувати медико-санітарне забезпечення громадян України. Очевидно, що нині життєвоважливо як задіяти додаткові джерела фінансування галузі - системи добровільного та обов'язкового медичного страхування, так і раціоналізувати використання наявних коштів [1, с.7].

Найефективнішою можливістю покращення їх використання є встановлення пріоритету фінансування первинної медико-соціальної допомоги. Адже за даними країн з розвиненими системами охорони здоров'я (Великобританія, Канада, США, Японія та ін.) вартість медичної допомоги, наданої на рівні первинної ланки, коштує у десять разів дешевше, ніж на наступних рівнях. До того ж на цю ланку покладено і здійснення всього комплексу профілактики та раннього виявлення захворювань, що дозволяє спеціалістам сімейної медицини, як найефективнішої форми організації первинної медико-соціальної допомоги за сімейним принципом, забезпечити 80-90 % звертань пацієнтів.

У своїй доповіді на підсумковій колегії МОЗ України В.Москаленко відмітив: “Головним напрямком реформування є первинна медико-санітарна допомога на засадах сімейної медицини. Перші підсумки її впровадження свідчать про високу ефективність. Сімейний лікар бере на себе до 60 % обсягу діагностичної роботи і, відповідно, у 2…3 рази зменшується рівень госпіталізації та кількість направлень до вузьких спеціалістів. Крім того, на 20 % знижується кількість викликів швидкої допомоги. За прогнозними оцінками лише ці заходи дадуть змогу отримувати щорічну економію близько 900 млл. грн.” [4, с.5].

Впровадження сімейної медицини як інноваційний процес в охороні здоров'я, супроводжується розробкою та апробацією різноманітних моделей, кожна з яких має свою специфіку. Економічні витрати на впровадження інституту сімейної медицини складається з витрат на розробку нормативно-правових документів; підготовку відповідних спеціалістів (лікарів, медсестер та менеджерів); переобладанання лікувально-профілактичних закладів та їх структурних підрозділів; дообладнання лікарських амбулаторій, створення мікроамбулаторій сімейної медицини і відділень сімейних лікарів у поліклініках; наукові дослідження; апробацію в експерименті науково-розроблених моделей впровадження сімейної медицини, формування програм підготовки та перепідготовки спеціалістів сімейної медицини; розробку і апробацію економічних методів управління сімейною медициною (стандарти надання медичної допомоги, нормативні навантаження, тарифікація, система контролю якості і оплати праці, прейскурант цін на лікувально-оздоровчі, діагностичні, реабілітаційні та інші види медпослуг); агітацію та пропаганду сімейної медицини серед населення.

Процес розвитку сімейної медицини обумовлює формування нормативно-законодавчої бази та належного фінансово-економічного забезпечення. Надалі необхідне подальше їх вдосконалення з тим, щоб забезпечити залежність оплати праці спеціалістів сімейної медицини як від обсягу та якості наданих профілактичних, діагностичних та лікувально-оздоровчих і реабілітаційних послуг, так і від кількості населення, що на добровільній основі обрало собі певного сімейного лікаря.

Матеріальна винагорода спеціалістів сімейної медицини має залежати певним чином від реалізації та ефективності заходів первинної медико-соціальної допомоги на сімейно-територіальних дільницях з врахуванням певних показників стану здоров'я та їх динаміки. Оплата за якість надання медичних послуг має визначатися з врахуванням коефіцієнтів складності виконаних процедур і видів роботи, передбачених розробленими прейскурантами, класифікаторами, тарифікацією. Оплата праці менеджерів сімейної медицини також має визначатися ефективністю діяльності сімейних лікарів, середнього і додаткового медичного персоналу, що перебувають під його керівництвом [2, с.213].

Фінансово-економічне забезпечення сімейної медицини може здійснюватись як неекономічними - адміністративними, так і економічними, ринковими методами. Принципи фінансування визначаються суспільними можливостями та державною політикою у галузі охорони здоров'я. Вона має бути спрямованою на децентралізацію управління, розвиток самоврядування у лікувально-профілактичних закладах та самостійность працівників охорони здоров'я на правовій, договірній основі.

1 2 3 4