| Назва: | Соціально-економiчнi процеси в Україні |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 39,08 KB |
| Скачувань: | 69 |
Таким чином, співвідношення втрачених робочих днів до кілі кості працівників, що взяли участь у страйках, становило приблизно 10:1, що, як відзначають експерти Міжнародної Організації Праці, дуже багато за міжнародними стандартами.
Після 1993 року страйковий рух в Україні пішов на спад. 199 року страйкували головним чином працівники освіти (93,5 тисячі з 126,3 тисячі страйкарів). Співвідношення втрачених робочих дні до кількості працівників, які взяли участь у страйках, скоротилося до 3:1.
1995 року загальна кількість працівників, які брали участь страйках, скоротилася більш ніж удвічі й становила 57,6 тисячі чоловік. Страйки мали суто економічний характер і були недовгочасними (2-4 дні). Переважна частина страйкарів 1995 рок припадала на вугільну промисловість (48,2 тисячі чоловік).
1996 року ситуація у страйковому русі України кардинально змінилася. Лише за січень - липень у страйках взяли участь 134,6 тисяч чоловік, тобто у 2,3 раза більше, ніж за весь попередній період Втрати робочого часу через страйки досягли майже 1800 людино днів. Співвідношення їх до кількості працівників, що взяли участі у страйках, становило 13:1. Отже, рівень цього важливого індика тора соціальної небезпеки виявився навіть вищим, ніж 1993 року.
Головну частину страйкарів 1996 року становили працівники вугільної промисловості - 104,8 тисячі чоловік. Два страйки шахтарів (лютневий та липневий) спричинили значні не лишень економічні, а й політичні наслідки для всієї країни.
Лютневий (1996 р.) страйк шахтарів призвів до реальної загрози економічній безпеці держави. На межі зупинки опинилися коксохімічні та металургійні заводи, в тому числі цехи з неперервним циклом виробництва, відновити роботу яких могло б потім коштувати дорожче, ніж збудувати нозі. Зупинка низки ТЕЦ через відсутність вугілля призвела до критичного падіння частоти струму енергосистемі України. Як відзначалося урядом України, винятково несприятливу роль відіграв шахтарський страйк, який вніс дезорганізацію у функціювання виробничої га житлово-комунальної сфери.
Слід мати на увазі те, то хоча шахтарі й виходили на страйк під гаслами ліквідації заборгованості по заробітній платі, справжньою метою організаторів акції, зокрема директорів вугільних підприємств та профспілкових керівників (ЦК профспілки працівників вугільної промисловості України), можна вважати здобуття державних дотацій вугільній галузі та перешкоджання здійсненню у ній реформ.
Так, проти страйку виступили керівники Незалежної профспілки гірників Донбасу (НГТГД) та Регіональної ради страйкових комітетів Донбасу (РРСКД). Повністю підтримуючи економічні вимоги, вони агітували проти страйку саме через імовірність використання акції гірників у політичних цілях.
Глибоко кризовий стан вугільної промисловості, необхідність здійснення її докорінної реструктуризації, що пов'язане з масштабними негативними соціальними наслідками, об'єктивно визначають цю галузь як джерело потенційних та реальних загроз національній безпеці України. Це потребує відповідного врахування щодо реалізації єдиної державної політики у сфері національної безпеки а оборони України. Необхідна розробка взаємопов'язаних і скоординованих дій органів виконавчої влади щодо запобігання конфліктним ситуаціям у вугільній галузі, а у разі виникнення таких ситуацій - їх щонайшвидшого та ефективного розв'язання. Як показали подальші події, спроби розв'язання цих проблем як суто соціально-економічних лише в режимі повсякденної діяльності уряду не змогли ні відвернути вже через півроку нову небезпечну ситуацію у вугільній промисловості, ні здійснити ефективні заходи щодо раціонального виходу з неї.
Незважаючи на те, що соціально-економічні питання вугільної промисловості за перше півріччя (996 року чотири рази спеціально розглядалися урядом, липневий страйк шахтарів за своїм характером виявився не менш небезпечним, ніж лютневий. Хоча масштабами та тривалістю він поступався попередньому (в ньому взяли участь близько 40000 чоловік та було втрачено через страйк 60 тисяч людино-днів), крім припинення роботи страйкарі такс удалися до масового тривалого заблокування автомобільних шлях та залізничних транспортних комунікацій. Це поставило під загрозу нормальну життєдіяльність цілого регіону, зокрема 1100 тисі жителів м-Донецька, завдало шкоди транспортуванню транзитні вантажів і пасажирів через Донбас.
Після 1993 року страйковий рух в Україні пішов на спад. 199 року страйкували головним чином працівники освіти (93,5 тисячі з 126,3 тисячі страйкарів). Співвідношення втрачених робочих дні до кількості працівників, які взяли участь у страйках, скоротилося до 3:1.
1995 року загальна кількість працівників, які брали участь страйках, скоротилася більш ніж удвічі й становила 57,6 тисячі чоловік. Страйки мали суто економічний характер і були недовгочасними (2-4 дні). Переважна частина страйкарів 1995 рок припадала на вугільну промисловість (48,2 тисячі чоловік).
1996 року ситуація у страйковому русі України кардинально змінилася. Лише за січень - липень у страйках взяли участь 134,6 тисяч чоловік, тобто у 2,3 раза більше, ніж за весь попередній період Втрати робочого часу через страйки досягли майже 1800 людино днів. Співвідношення їх до кількості працівників, що взяли участі у страйках, становило 13:1. Отже, рівень цього важливого індика тора соціальної небезпеки виявився навіть вищим, ніж 1993 року.
Головну частину страйкарів 1996 року становили працівники вугільної промисловості - 104,8 тисячі чоловік. Два страйки шахтарів (лютневий та липневий) спричинили значні не лишень економічні, а й політичні наслідки для всієї країни.
Лютневий (1996 р.) страйк шахтарів призвів до реальної загрози економічній безпеці держави. На межі зупинки опинилися коксохімічні та металургійні заводи, в тому числі цехи з неперервним циклом виробництва, відновити роботу яких могло б потім коштувати дорожче, ніж збудувати нозі. Зупинка низки ТЕЦ через відсутність вугілля призвела до критичного падіння частоти струму енергосистемі України. Як відзначалося урядом України, винятково несприятливу роль відіграв шахтарський страйк, який вніс дезорганізацію у функціювання виробничої га житлово-комунальної сфери.
Слід мати на увазі те, то хоча шахтарі й виходили на страйк під гаслами ліквідації заборгованості по заробітній платі, справжньою метою організаторів акції, зокрема директорів вугільних підприємств та профспілкових керівників (ЦК профспілки працівників вугільної промисловості України), можна вважати здобуття державних дотацій вугільній галузі та перешкоджання здійсненню у ній реформ.
Так, проти страйку виступили керівники Незалежної профспілки гірників Донбасу (НГТГД) та Регіональної ради страйкових комітетів Донбасу (РРСКД). Повністю підтримуючи економічні вимоги, вони агітували проти страйку саме через імовірність використання акції гірників у політичних цілях.
Глибоко кризовий стан вугільної промисловості, необхідність здійснення її докорінної реструктуризації, що пов'язане з масштабними негативними соціальними наслідками, об'єктивно визначають цю галузь як джерело потенційних та реальних загроз національній безпеці України. Це потребує відповідного врахування щодо реалізації єдиної державної політики у сфері національної безпеки а оборони України. Необхідна розробка взаємопов'язаних і скоординованих дій органів виконавчої влади щодо запобігання конфліктним ситуаціям у вугільній галузі, а у разі виникнення таких ситуацій - їх щонайшвидшого та ефективного розв'язання. Як показали подальші події, спроби розв'язання цих проблем як суто соціально-економічних лише в режимі повсякденної діяльності уряду не змогли ні відвернути вже через півроку нову небезпечну ситуацію у вугільній промисловості, ні здійснити ефективні заходи щодо раціонального виходу з неї.
Незважаючи на те, що соціально-економічні питання вугільної промисловості за перше півріччя (996 року чотири рази спеціально розглядалися урядом, липневий страйк шахтарів за своїм характером виявився не менш небезпечним, ніж лютневий. Хоча масштабами та тривалістю він поступався попередньому (в ньому взяли участь близько 40000 чоловік та було втрачено через страйк 60 тисяч людино-днів), крім припинення роботи страйкарі такс удалися до масового тривалого заблокування автомобільних шлях та залізничних транспортних комунікацій. Це поставило під загрозу нормальну життєдіяльність цілого регіону, зокрема 1100 тисі жителів м-Донецька, завдало шкоди транспортуванню транзитні вантажів і пасажирів через Донбас.
Новости загрузка новостей...