1 2 3 4 5

Тут, я думаю, цілком доречно буде зробити зауваження про ще одне протиріччя між ідеалами і дійсністю. Для Ніколо Макіавеллі важливою суспільною цінністю була воля в широкому розумінні цього слова. Воля важлива і для держави в цілому - країна повинна вміти зберігати свою незалежність; воля необхідна для будь-якого суспільного шару - так, на думку Макіавеллі, найбідніші шари населення мають невід'ємне право захищатися від зазіхань з боку привілейованих класів на свої права, волі і майно; воля важлива і для окремого громадянина - воля совісті, воля вибору своєї долі, воля від страху за своє життя, честь і стан. Але самі по собі ці два поняття - воля й абсолютна монархія - сполучаються досить погано. Не знаходячи виходу з цього протиріччя, Макіавеллі укладається, що кращої з теоретично можливих форм правління є "змішана", тобто та, де різні шари і класи населення "стежать" друг за другом, за дотриманням законів і збереженням воль. Так, не в "Керівник державиі", але в близькому йому добутку - "Міркуваннях про першу декаду Тита Лівія" - Макіавеллі говорить, що саме змішання правління царів, оптиматів і народу зробило зробленим державний устрій Римської республіки до часів Гракхов. Зробленим ідеалом на думку Макіавеллі є та форма правління, при якій одна людина може одержати необмежену владу тільки тоді, коли гостро вимагаються рішучі і негайні дії, у випадку війни, наприклад. В інший же час рішення про керування державою повинні прийматися колегіально, за участю як можна більшого числа зацікавлених сторін. І саме ясно усвідомлюючи всю утопічність цієї ідеї, Макіавеллі, свідомо вибрав оптимальний з можливих у той час способів керування державою.

Серед інших практичних проблем Макіавеллі розглядав і питання оборони держави від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Проти перших Макіавеллі пропонував тільки дві зброї: удалі політичні союзи і сильну армія. Що стосується зовнішньої політики, те отут Макіавеллі радить керівник державию спиратися не тільки на свої розум і силу, але і на "звірину" хитрість. Саме на зовнішньополітичному поприщі повинне придатися йому уміння бути не тільки "левом", але і "лисом". Нерозумного чи необережного політика, - попереджає Ніколо Макіавеллі, - підстерігає безліч смертельних небезпек; небезпечно занадто довіряти союзникам, занадто покладатися на них, тому що жодна людина не буде відстоювати твої інтереси так само завзято, як свої власні, небезпечно беззастережно вірити даним тобі обіцянкам - мало хто з людей стримає слово, якщо його порушення обіцяє велику вигоду, але ж у політику ставками в грі є долі держав, небезпечно і нерозумно тримати власну обіцянку, якщо не стримав її, ти здобуваєш щось для себе, але також небезпечно бути представлений, як брехун; у такий спосіб необхідно дотримувати міру й у неправді, і в правді. Небезпечні занадто сильні союзники - далеко не завжди вдається тягати каштани з вогню чужими руками, і, допустивши сильного союзника в сферу своїх інтересів, можна в один прекрасний момент знайти, що при розділі трофеїв тобі дістався зненацька маленький шматочок, а те і зовсім не дісталося нічого. Саме на цю помилку вказує Макіавеллі багатьом своїм сучасникам ( наприклад, неправильними він вважає дії французького короля, що допустив в Італію іспанців як своїх союзників ). Також украй небезпечно неправильно оцінювати розміщення політичних сил і діяти в благо своїм ворогам. Фактично, цим Макіавеллі проповідує принцип "розділяй і пануй". Як приклад численних політичних помилок Макіавеллі наводить дії Ватикану в так званих Італійських війнах, що відбувалися в ту епоху. Намагаючись об'єднати під своєю владою всю Італію, Рим призвав собі на допомогу війська короля Франції, що вже з'явилося помилкою, тому що французька армія була багато сильніше власних військ Рима, але, мало того, далі власними руками Рим допоміг знищити єдиного реального супротивника Франції на Аппенінському півострові - Венеціанську республіку.

У такий спосіб для успіху на ниві зовнішньої політики керівник держави повинний бути розумний, хитрий, виверткий, він повинний уміти передбачати наслідку кожного зробленого їм кроку, повинний відкинути убік усі принципи честі і поняття моралі і керуватися єдино розуміннями практичної вигоди. Як політик, ідеальний керівник держави зобов'язаний сполучити в собі сміливість і рішучість з обережністю і передбачливістю. Таким прикладом щасливого і розумного політичного і державного діяча є для Макіавеллі похмуро відомий Цезар Борджіа, практично всі кроки якого по завоюванню Роман'ї Макіавеллі визнав правильними і ведучими до досягнення поставленої мети.

1 2 3 4 5