| Назва: | Теорія соціальної стратифікації |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 6,13 KB |
| Скачувань: | 82 |
Теорія соціальної стратифікації
Розглядаючи соціальну структуру як сукупність соціальних груп, що різняться своїм становищем у суспільстві, соціологія має відповісти на питання: як відрізняти ці групи одну від одної?
Інструментом у досягненні цього є теорія соціальної стра¬тифікації, її було створено на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К.Девісом, У. Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві.
На їх думку» соціальна стратифікація забезпечує виокрем¬лення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняються одна від одної певними важливими для дано¬го суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національ¬ними чи іншими рисами. При цьому соціально стратифіка¬ційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Цей підхід сповідує такі
основні принципи:
а) обов'язковість вивчення всіх без винятку соціальних
верств суспільства;
б) необхідність застосування при порівнянні їх одних і
тих самих критеріїв;
в) достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.
Очевидно, що за такого методологічного підходу згадува¬на вище сталінська модель «2+1» (два класи й прошарок) не має ніяких шансів на наукове обґрунтування.
Соціальна стратифікація означає процес, який безпе¬рервно триває у суспільстві і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «портретом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, мож¬на виділити страти (верстви), з яких це населення скла¬дається. Тому стратифікація - риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціаліс¬тичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому. Соціальна стратифікація - процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне ста¬новище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціаль¬ної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.
Аскрипція - просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (со¬ціальному становищу, фізичним даним та ін.).
Досягнення-здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.
Класова й стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки - на основі вичленування у науковому аналізі реально існуючих класів, верств, інших соціальних груп може бути збудована «об'ємна», а не однолінійна модель соціальної структури, що має міцну емпі¬ричну соціологічну базу. В останні роки у світовій соціо¬логічній літературі поняття «класи» посідає таке ж визначене місце, як і поняття «страти», й обидва вони використову¬ються як у національних, так і в міжнародних порівняльних дослідженнях.
У деяких трактуваннях соціальної стратифікації наявні й егалітаристські (зрівняльні) тенденції. Вони особливо помітні у концепціях «середнього» чи «нового середнього класу», який трактується як більшість населення, що має власність і дос¬татні можливості для заможного життя; він працьовитий, наполегливий у досягненні мети, вміє розпорядитися доступ¬ними благами й цінує надані суспільством можливості для соціальної мобільності. Зростання чисельності «середнього класу» фактично означає ліквідацію протистояння багатства й бідності. Ідея «середнього класу» є альтернативою поперед¬ньому поділу, відображає зрівняльні тенденції у соціологіч¬них поглядах.
За деякими даними, у нашому суспільстві наприкінці XX ст. «середній клас» становив лише 15%, а в США - приблизно 80%. Зростання його ролі у співвідношенні со¬ціальних і політичних сил визначає стабільність соціальної системи, забезпечує її динамізм.
Про те, наскільки складно стратифікувати суспільство радянського взірця, свідчать перші спроби соціологів, їх кла¬сифікація далеко не повна, оскільки до неї не потрапили деякі соціальні групи суспільства (представники приватного капі¬талу, студенти, учні тощо); очевидно, потребують уточнення й самі ознаки, за якими здійснюється соціальна стратифіка¬ція. Але навіть у такому вигляді ця класифікація значно реальніше відображає справжню соціальну структуру сучас¬ного суспільства.
Розглядаючи соціальну структуру як сукупність соціальних груп, що різняться своїм становищем у суспільстві, соціологія має відповісти на питання: як відрізняти ці групи одну від одної?
Інструментом у досягненні цього є теорія соціальної стра¬тифікації, її було створено на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К.Девісом, У. Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві.
На їх думку» соціальна стратифікація забезпечує виокрем¬лення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняються одна від одної певними важливими для дано¬го суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національ¬ними чи іншими рисами. При цьому соціально стратифіка¬ційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Цей підхід сповідує такі
основні принципи:
а) обов'язковість вивчення всіх без винятку соціальних
верств суспільства;
б) необхідність застосування при порівнянні їх одних і
тих самих критеріїв;
в) достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.
Очевидно, що за такого методологічного підходу згадува¬на вище сталінська модель «2+1» (два класи й прошарок) не має ніяких шансів на наукове обґрунтування.
Соціальна стратифікація означає процес, який безпе¬рервно триває у суспільстві і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «портретом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, мож¬на виділити страти (верстви), з яких це населення скла¬дається. Тому стратифікація - риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціаліс¬тичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому. Соціальна стратифікація - процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне ста¬новище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціаль¬ної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.
Аскрипція - просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (со¬ціальному становищу, фізичним даним та ін.).
Досягнення-здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.
Класова й стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки - на основі вичленування у науковому аналізі реально існуючих класів, верств, інших соціальних груп може бути збудована «об'ємна», а не однолінійна модель соціальної структури, що має міцну емпі¬ричну соціологічну базу. В останні роки у світовій соціо¬логічній літературі поняття «класи» посідає таке ж визначене місце, як і поняття «страти», й обидва вони використову¬ються як у національних, так і в міжнародних порівняльних дослідженнях.
У деяких трактуваннях соціальної стратифікації наявні й егалітаристські (зрівняльні) тенденції. Вони особливо помітні у концепціях «середнього» чи «нового середнього класу», який трактується як більшість населення, що має власність і дос¬татні можливості для заможного життя; він працьовитий, наполегливий у досягненні мети, вміє розпорядитися доступ¬ними благами й цінує надані суспільством можливості для соціальної мобільності. Зростання чисельності «середнього класу» фактично означає ліквідацію протистояння багатства й бідності. Ідея «середнього класу» є альтернативою поперед¬ньому поділу, відображає зрівняльні тенденції у соціологіч¬них поглядах.
За деякими даними, у нашому суспільстві наприкінці XX ст. «середній клас» становив лише 15%, а в США - приблизно 80%. Зростання його ролі у співвідношенні со¬ціальних і політичних сил визначає стабільність соціальної системи, забезпечує її динамізм.
Про те, наскільки складно стратифікувати суспільство радянського взірця, свідчать перші спроби соціологів, їх кла¬сифікація далеко не повна, оскільки до неї не потрапили деякі соціальні групи суспільства (представники приватного капі¬талу, студенти, учні тощо); очевидно, потребують уточнення й самі ознаки, за якими здійснюється соціальна стратифіка¬ція. Але навіть у такому вигляді ця класифікація значно реальніше відображає справжню соціальну структуру сучас¬ного суспільства.