| Назва: | Україна та Європейський Союз |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 8,4 KB |
| Скачувань: | 75 |
Безумовно, найновішою подією у відносинах України та ЄС було підписання Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною. Цей документ, підписаний 14 червня 1994 року в Брюсселі представниками обох сторін, заклав стабільний політичний, економічний і культурний діалог між країнами ЄС з одного боку та Україною з іншого. До речі, Україна була першою республікою колишнього СРСР, яка підписала таку Угоду. Цей документ містить 1009 статей, 5 анексів та Протокол про взаємодопомогу щодо торговельних мит (до 2004 року). Угода передбачає систему регулярних консультацій на різних рівнях, створюючи основи для стабільного політичного діалогу Україна-ЄС. Згідно ст. 85 та ст. 90-92 були затверджені Рада Співпраці та Парламентська Комісія Співпраці, які складаються з українських та європейських депутатів.
Слід зазначити, що Верховна Рада України ратифікувала цю Угоду вже в листопаді 1994 року, а країни ЄС - 15 лише в лютому 1998 року. Із лютого 1996 року діяла Тимчасова Угода з торгівлі між двома сторонами, яка припинила свою дію 1 березня 1998 року із вступом в силу Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС. Із вступом в дію цього важливого документу для України, в разі використання всіх сприятливих положень Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та дотримання обраного курсу зовнішньої політики, відкривається перспектива асоційованого партнера ЄС в майбутньому.
В тому ж 1994 році ЄС прийняв ще один важливий документ: “Спільна позиція щодо України”, який визначив основні напрямки взаємодії Євросоюзу із нашою країною.
20 грудня 1996 року “План дій ЄС стосовно України” був прийнятий в Брюсселі. Згідно цього Плану - Україна до 1999 року отримала 700 млн. $ US. Євросоюз пообіцяв також додаткові кошти на закриття ЧАЕС.
В березні 1997 у Києві був відкритий Документаційний Центр ЄС. Одне із завдань цього Центру сприяти реформуванню українського законодавства відповідно до європейських стандартів. Таким чином вже можна відчути “присутність” ЄС в нашій державі.
Як вже зазначалось вище, із 1 березня 1998 року почала діяти Угода про партнерство України з ЄС, що вивела взаємовідносини двох сторін на якісно новий щабель відкриття для України перспективу асоційованого членства в ЄС.
Без сумніву, Європа готова до співпраці із Україною. Україна для ЄС виступає стратегічним партнером, перш за все внаслідок спільних сфер інтересів: безпека та мир на континенті, економічна співпраця, культурні зв'язки та ін.
Які можливі подальші кроки України на шляху інтеграції до європейських структур?
Перший варіант. Поглиблення співпраці відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС, використовуючи її економічні положення та створення зони вільної торгівлі вже в 1999/2000 рр. Цей варіант має всі підстави для успішного втілення в життя лише з однією умовою: Україна подолає економічний спад і досягне стабілізції своєї економіки, водночас, продовжуючи курс реформ.
Другий варіант. Тісна співпраця України з ЄС в галузі зовнішньої політики, повноправної участі в ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ, тісної співпраці із НАТО та ЗЄС і подальших кроків взаємодії із європейськими структурами, Україна цілком реально зможе отримати статус асоціативного партнера ЄС. В разі підйому своєї економіки, це “часткове асоційоване членство в ЄС у полічній сфері” Україна здатна перетворити на повноцінне.
Третій варіант. Цей варіант спирається на негативні тенденції розвитку Української держави, і хотілось би зазначити, що він повинен залишитись тільки на папері, не дивлячись на реальні можливості його втілення. Внаслідок нестабільності та соціальних протиріч ще протягом 5-10 років ЄС втратить інтерес до підтримки України. Держава, яка є неконкурентноспроможною на європейському та світовому ринках, держава-споживач застарілої техніки та неякісних товарів, держава із низьким життєвим рівнем населення і мінімальним рівнем свободи особистості не зможе бути рівним партнером Євросоюзу. Така держава врешті-решт перетвориться на сировинний придаток для розвинутих країн та джерело дешевої робочої сили. Будемо сподіватися, що цей сценарій ніколи не спіткає Україну.
Запропоновані варіанти можливих взаємовідносин України з ЄС можути мати своє продовження. Кожен з них більшою мірою залежить від самої України, ніж країн ЄС. Хотілось би сподіватись, що слова Президента Л. Кучми, з виступу на засіданні Асамблеї ЗЄС в 1996: “... питання інтеграції України в європейські структури не є питанням вибору, а це тільки питання часу” стануть реальністю вже в найближчому майбутньому.
Подальші темпи процесу інтеграції України до європейських структур в руках народу України, його бажанні та праці.
Література
1. Вектори української дипломатії // Політика і час. - Київ, 1995.-
№10. - с. 3-9.
2. Горбулін В. Сценарії наближення україни та Польщі до
Європейського Союзу мають багато складових // Урядовий
кур'єр. - 24 травня 1997р. - с.2.
3. Ігрошкін Г. Об'єднана Європа: що там нас чекає // Політика і час. - 1995. - №7 - с.3-10.
Слід зазначити, що Верховна Рада України ратифікувала цю Угоду вже в листопаді 1994 року, а країни ЄС - 15 лише в лютому 1998 року. Із лютого 1996 року діяла Тимчасова Угода з торгівлі між двома сторонами, яка припинила свою дію 1 березня 1998 року із вступом в силу Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС. Із вступом в дію цього важливого документу для України, в разі використання всіх сприятливих положень Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та дотримання обраного курсу зовнішньої політики, відкривається перспектива асоційованого партнера ЄС в майбутньому.
В тому ж 1994 році ЄС прийняв ще один важливий документ: “Спільна позиція щодо України”, який визначив основні напрямки взаємодії Євросоюзу із нашою країною.
20 грудня 1996 року “План дій ЄС стосовно України” був прийнятий в Брюсселі. Згідно цього Плану - Україна до 1999 року отримала 700 млн. $ US. Євросоюз пообіцяв також додаткові кошти на закриття ЧАЕС.
В березні 1997 у Києві був відкритий Документаційний Центр ЄС. Одне із завдань цього Центру сприяти реформуванню українського законодавства відповідно до європейських стандартів. Таким чином вже можна відчути “присутність” ЄС в нашій державі.
Як вже зазначалось вище, із 1 березня 1998 року почала діяти Угода про партнерство України з ЄС, що вивела взаємовідносини двох сторін на якісно новий щабель відкриття для України перспективу асоційованого членства в ЄС.
Без сумніву, Європа готова до співпраці із Україною. Україна для ЄС виступає стратегічним партнером, перш за все внаслідок спільних сфер інтересів: безпека та мир на континенті, економічна співпраця, культурні зв'язки та ін.
Які можливі подальші кроки України на шляху інтеграції до європейських структур?
Перший варіант. Поглиблення співпраці відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС, використовуючи її економічні положення та створення зони вільної торгівлі вже в 1999/2000 рр. Цей варіант має всі підстави для успішного втілення в життя лише з однією умовою: Україна подолає економічний спад і досягне стабілізції своєї економіки, водночас, продовжуючи курс реформ.
Другий варіант. Тісна співпраця України з ЄС в галузі зовнішньої політики, повноправної участі в ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ, тісної співпраці із НАТО та ЗЄС і подальших кроків взаємодії із європейськими структурами, Україна цілком реально зможе отримати статус асоціативного партнера ЄС. В разі підйому своєї економіки, це “часткове асоційоване членство в ЄС у полічній сфері” Україна здатна перетворити на повноцінне.
Третій варіант. Цей варіант спирається на негативні тенденції розвитку Української держави, і хотілось би зазначити, що він повинен залишитись тільки на папері, не дивлячись на реальні можливості його втілення. Внаслідок нестабільності та соціальних протиріч ще протягом 5-10 років ЄС втратить інтерес до підтримки України. Держава, яка є неконкурентноспроможною на європейському та світовому ринках, держава-споживач застарілої техніки та неякісних товарів, держава із низьким життєвим рівнем населення і мінімальним рівнем свободи особистості не зможе бути рівним партнером Євросоюзу. Така держава врешті-решт перетвориться на сировинний придаток для розвинутих країн та джерело дешевої робочої сили. Будемо сподіватися, що цей сценарій ніколи не спіткає Україну.
Запропоновані варіанти можливих взаємовідносин України з ЄС можути мати своє продовження. Кожен з них більшою мірою залежить від самої України, ніж країн ЄС. Хотілось би сподіватись, що слова Президента Л. Кучми, з виступу на засіданні Асамблеї ЗЄС в 1996: “... питання інтеграції України в європейські структури не є питанням вибору, а це тільки питання часу” стануть реальністю вже в найближчому майбутньому.
Подальші темпи процесу інтеграції України до європейських структур в руках народу України, його бажанні та праці.
Література
1. Вектори української дипломатії // Політика і час. - Київ, 1995.-
№10. - с. 3-9.
2. Горбулін В. Сценарії наближення україни та Польщі до
Європейського Союзу мають багато складових // Урядовий
кур'єр. - 24 травня 1997р. - с.2.
3. Ігрошкін Г. Об'єднана Європа: що там нас чекає // Політика і час. - 1995. - №7 - с.3-10.