1 2 3 4

Поміж тим, крізь призму цієї ідеї, масову комунікацію можна було б позначити особливим якісним станом суспільства, в якому на противагу позиції “всі проти всіх”, всі вступають в комунікацію з усіма, тобто взаємодіють реалізуючи внутрішні наміри на іншого, та в кінцевому рахунку співвідносять себе з усім соціальним світом. Нема підстав сумніватися в тому, що цей утопічний малюнок покоїться на деякому глибинному змісті. В ситуації постмодерну, цей образ можна пояснити напруженим рухом громадської думки в сторону тих форм та засобів людського існування, які б давали гарантії або, принаймні, скорочували ймовірність летальних випадків та катастроф не ідеалів, але доль соціальних спільнот та індивідів.

Сучасне визначається як “постіндустріальне” або “суспільство споживання, “інформаційне” або “суспільство mass-media”. Навряд чи якесь з цих визначень буде вичерпним. Проте беззаперечним те що, зміст цих назв охоплює суттєві деталі, без яких побудова цілого не може відбутися. І масова комунікація в назвах – не модус, а один з найважливіших атрибутів соціальної та культурної матерії.

Масова комунікація є цілком відповідним сюжетом соціологічних досліджень. Але штучно замикати ареал засобів масової комунікації виключно простором, який контролюється ідеологічними інституціями, як це було раніше, означало б ще раз продемонструвати дослідницьку нечуттєвість до тих очевидностей, що комунікативні канали не обмежуються обслуговуванням інформаційних та громадських процесів. Вони корелюють з будь-якими іншими рухами в культурі, і тому для вивчення сфери соціального спілкування, яке зветься масовою комунікацією, необхідний розгорнутий соціокультурний контекст.

Про те, що розвиток mass-media впливає на культуру куди більш значною мірою, ніж посилення ідеологічного пресингу, якому культурно автономний індивід спроможний у певній мірі протистояти, передбачалось художниками ще в ті часи, коли прикмети масово-комунікативної експансії лише починали з’являтися та множитися. Рафінована культурна рефлексія сприймала газетний текст, який набував популярності, як дещо чужорідне та несумісне з книжковим, як деяка його вульгарна подібність не пристосована до зв’язного опису та джерел та наслідків.

“Тепер, коли газети замінили історію, чи, точніше, ту традицію, яку можна назвати історичною пліткою, стало легше хоча б в одному відношенні – принаймні, зрозуміло, що ми не знаємо нічого крім кінця. Газети не просто повідомляють новини, вони повідомляють про все як про новини. Це дуже цікаво, як цікава остання сцена п’єси. а тим кому досить вистрілу чи поцілунку, простіше і легше приходити перед завісою. Але якщо хочеться дізнатися хто що зробив і чому, цього замало” (Честертон).

В XX столітті абсолютно змінився вектор культурного розвитку, хоча пильний погляд уже давно міг спрогнозувати образ культури mass-media та прототип того розвитку, який відбувається сьогодні. Несхожість двох культурних тенденцій переживались та тлумачились культурою в різних ракурсах. І якщо майстри традицій відстоювали класичне кредо, то автори початку та середини століття, досить гостро відповідаючи на ситуацію протистояння, ставили під сумнів адекватність класики сучасній епосі, використовуючи весь набір різноманітних прийомів – від естетичної агресії та епатажу до інтелектуального скепсису. Засоби освоєння знань та культурних цінностей, відпрацьовані традиційною наукою та просвітництвом, не визнавалися ними в якості адекватних.

Проте авангардизм пізнього модерну сам перетворюється в традицію з концептуалізованими напрямками та стилями. І та модель, що приходить йому на зміну останніми десятиліттями, позначена американськими теоретиками префіксом “пост”, має набагато лояльніше ставлення до культури минулого, припускаючи, принаймні, гру з його залишками. В цій моделі, орієнтованій на принцип плюралізму, відводиться місце всьому: гуманітарній місії та накопиченню переведених в зміст знаків, чистому мистецтву та комерціалізації, елітарності та масовості, змішуванню, підробці стилів та деконструкції оригінального тексту як сировини для нових творінь.

Можна стисло позначити масово-комунікативні аспекти сучасних культурних рухів, апелюючи до думки про прямий та зворотній вплив mass-media на структуру та склад жанрів літератури та мистецтва, на трансформацію текстових виразів світосприйняття, яке змінюється. Вдосконалення комунікативних засобів сприяє утвердженню унікальних способів обміну повідомленнями в межах великих соціальних та культурних територій. Вони в змозі виробляти свої власні системи знаків та значень, деякі з яких досить схоже символізують навколишню дійсність, інші ж відводять в простір ілюзій та міфів, створюючи особливу ”паралельну реальність”, яка лише в певних точках перетинається з повсякденням.

1 2 3 4