1 2 3 4 5 6 7

Зрозуміло, що пошук найбільш раціональних шляхів оновлення всіх ступенів освіти вимагає від соціології ще більших зусиль на всебічний аналіз реального стану, визначення тенденцій її розвитку та участі у вирішенні нагальних проблем формування інтелектуального потенціалу країни.

Розбудава державності України, відродження й культурних здобутків у поєднанні із загальноцивілізаційними процесами розвитку ставлять проблеми освіти на вищий щабель. Вона повинна стати провідним національним пріоритетом, бо держава та нація без сучасної освітянської системи позбавлені майбутнього, нездатні до відтворення культурних цінностей, забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку економічних та інтелектуальних ресурсів, відновлення і збереження демократичних інститутів.

Для сучасної України освіта має стати умовою і одним з гарантів забезпечення історичного переходу нації до нового демократичного із соціально орієнтованою ринковою економікою суспільства, завдяки інтелектуальній енергії та відродженим моральним орієнтирам. Крім того, міжнародний досвід свідчить, що освіта не тільки сприяє збереженню культурних цінностей та соціальним змінам, пов’язаним з втіленням науково-технологічних досягнень та оновлення знання, а й сприймаеться передовим людством як капітаповкладення, що принесе винагороду в майбутньому.

Соціальні функції та соціальні принципи освіти.

На думку, М.В.Пічі, О.М.Семашко традиційно виділяють такі соціальні функції освіти:

— трансляція культури, знань і навиків;

— наслідування соціального досвіду і в цілому духовна спадкоємність поколінь;

— соціалізація особи та окремих верств населення;

— регуляція соціально-класового балансу суспільства;

— інтеграція з наукою та виробництвом;

— опосередкований вплив на політичні та національні процеси тощо.

Якщо суттєво визначити функцію як відношення двох об’єктів (груп) за яким зміни одного передбачають і зміни для інших, то в узагальненому вигляді вони їх характеризують таким чином:

Професійно-економічна функція визначає характер взаємозв’язку освіти з розвитком продуктивних сил суспільства.

Виховна функція втручається у процес гармонізації та вдосконалення людяних якостей, стимулює саморефлексію — глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій.

Соціальна функція містить можливості впливу на соціальну структуру, створює певні канали соціальної мобільності, рольових та статусних переміщень.

Функція соціального захисту поширює потенційні соціальні можливості людини у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов.

Гуманістична функція підкреслює її ціннісні аспекти у предметі діяльності та суб’єктивно-об’єктивному змісті.

Урбаністична функція розкриває вплив освіти на міграційні процеси (найбільше вона проявляється у діяльності вищої школи).

Демографічна функція підкреслює вагомість культурно-освітніх факторів у демографічних процесах держави (склад населення, тривалість життя, шлюбність, народжуваяість тощо).

Функція історичного спадкоємництва та наслідування соціального досвіду відтворює характер відносин із зовнішнім світом та відображає різноманіття соціально-рольової структури суспільства.

Висновки:

Масштабна криза охопила освіту практично всіх країн світу. Вона має транснаціональний характер та прояви глобальної проблеми сучасності. Однак ще не так давно радянське суспільствознавство відносило це явище винятково до західних країн, догматично доводячи, що для соціалістичної системи освіти дане явище інородне.

Вперше наукова діагностика кризового стану освіти була зроблена у соціологічних творах Ф.Кумбса у 1970 та 1985 рр. Нині констатація цих висновків сприймається та поглиблюється всією соціологічною, педагогічною і філософською науками. Фіксуючи структурні прояви кризи, Ф.Кумбс одним із перших запропонував розглядати освіту не як сукупність окремих елементів, що звернені до нас лише одним боком, а як єдину систему.

1 2 3 4 5 6 7