| Назва: | Українське військо періоду козаччини |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 14,33 KB |
| Скачувань: | 35 |
Козаки відзначалися розумом, хитрістю, умінням виграти бій, раптово напасти на ворога, заманити його в пастку. Українські козаки вражали ворогів відвагою, витривалістю, здатністю зносити нестатки, терпіти муки, не боятися смерті. Французький інженер Гійом Левассер де Боплан (бл. 1600-1673) в опублікованому у 1650 р. «Описі України» зазначав, що козаки «дуже міцні тілом, легко зносять спеку і холод, голод і спрагу. На війні витривалі, хоробрі, а навіть легкодушні, бо не цінять свого життя. На зріст гарні, повороткі, сильні, люблять гарно вбиратися... Від природи мають добре здоров'я... Від хвороби вмирають дуже рідко, і хіба в глибокій старості. Здебільшого кінчають життя на ложі слави, вбиті на війні».
Особлива роль у формуванні таких людей належала Січі. Саме Січ дала Україні видатних полководців, муд¬рих державних діячів, організаторів народного війська: Северина Наливайка, Петра Сагайдачного, Богдана Хме¬льницького, Івана Сірка, Максима Залізняка, Семена Палія, Петра Калнишевського та ін.
За часів козацької держави XVI-XVII ст. в Україні не було власних нагородних знаків. Натомість роль наго¬род виконували речі бойового призначення - холодна та вогнепальна зброя, обладунки, одяг, кінська збруя, які видавали козакам за виявлену особисту хоробрість, спритність, відвагу.
Стати козаком у ті часи мріяв кожний юнак. Батьки самі хотіли віддати своїх дітей у навчання до козаків. Крім бідних хлопців, ішли до козаків, щоб «вишко¬литись у порядку і чуйності лицарській», і сини з бага¬тих родин України, Росії, Польщі.
Спочатку поповнення козацького війська від¬бувалося стихійно, неорганізоване. Буваючи в походах, козаки прагнули залучити до війська молодь. Крім того,
щовесни у Січ зараховували тих, хто прийшов сам, щоб стати козаком. Кошовий отаман влаштовував відбір і випробування добровольців. Приймали навіть десяти¬літніх хлопчиків, але до війська, до товариства запи¬сували тільки тих, кому сповнилося 20 років. Молодші ж мали пройти серйозні випробування - показати своє вміння володіти зброєю, орієнтуватися на місцевості, виявляти дотепність. Однак для прийому не було спеціальних приписів, чітких нормативів. Є свідчення істориків, що до навчання і до війська у Січ брали тільки тих, хто міг переплисти Дніпрові пороги, і то проти течії. Кожний досвідчений козак навчав до десяти новобранців - джур. Після тривалого навчання та першого бою юнаки ставали справжніми козаками.
На початку XVII ст..„для підлітків і юнаків при церквах почали створюватися січові та козацькі школи. Вони стали осередками військового, фізичного вдос¬коналення, сприяли духовному і культурному розвитку. Чіткого терміну навчання у цих школах не було вста¬новлено; воно тривало від 10 до 18 років. Дітей навчали веслувати і кермувати човном, плавати на воді і під водою, їздити верхи, орудувати шаблею, стріляти з вог¬непальної зброї, долати перешкоди. Молодь на свята брала активну участь у різних змаганнях на силу, спри¬тність, точність, витривалість, швидкість.
У XVIII ст. настав період занепаду козацької держави. Україна потрапила у залежність від Росії. Піс¬ля того як цариця Катерина II у 1764 р. скасувала геть¬манство, козацьке військо ще проіснувало двадцять років. На початку літа 1775 р. була ліквідована Запо¬різька Січ. У 1783 р. козацькі полки, що залишились, були приєднані до регулярного війська Росії, а частина козаків переселилася на Кубань та організувала Задунайську Січ.
ПЛАСТУНСЬКИЙ І СІЧОВИЙ СТРІЛЕЦЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ
Кінець XIX - початок XX ст. ознаменовано новим піднесенням національно-визвольної боротьби укра-: їнського народу. Центром її стала Західна Україна (Га¬личина). Там зародився січовий стрілецький рух. Ця назва свідчила про його зв'язок з традиціями січового козацтва. Січовий стрілецький рух об'єднував у свої товариства радикально настроєних селян, інтелігенцію, пізніше - студентську й учнівську молодь. Стрілецькі товариства («Січ», «Сокіл» та ін.), до яких увіходили й дорослі, і юнаки, поповнювалися за рахунок пластунів - членів дитячих таємних гуртків «Пласт». Перший такий гурток створив Іван Чмола (1892-1939) з учнів шкіл і гімназій Львова у 1911 р.
Члени «Пласту» і «Січі» об'єднувались у курені, сот¬ні, чоти, гурти. Керівництво ними здійснювала виборна старшина: курінний, суддя, писар, скарбник. Ці това¬риства навчали своїх членів військового ремесла, тео¬ретичних військових положень, організовували вишкіл, тренувальну стрільбу. Розроблялася українська війсь¬кова термінологія, створювалася література, випускали¬ся підручники з військової справи (наприклад, «Пра¬вильник піхотинця»), видавалися журнали і газети. Проте діяльності цих товариств, створенню чіткої вій¬ськової організації в Галичині перешкоджали політика Австрії та Росії, відсутність досвідчених військових спе-ціалістів-інструкторів, матеріальна скрута, брак зброї, приладдя, одягу, взуття.
Особлива роль у формуванні таких людей належала Січі. Саме Січ дала Україні видатних полководців, муд¬рих державних діячів, організаторів народного війська: Северина Наливайка, Петра Сагайдачного, Богдана Хме¬льницького, Івана Сірка, Максима Залізняка, Семена Палія, Петра Калнишевського та ін.
За часів козацької держави XVI-XVII ст. в Україні не було власних нагородних знаків. Натомість роль наго¬род виконували речі бойового призначення - холодна та вогнепальна зброя, обладунки, одяг, кінська збруя, які видавали козакам за виявлену особисту хоробрість, спритність, відвагу.
Стати козаком у ті часи мріяв кожний юнак. Батьки самі хотіли віддати своїх дітей у навчання до козаків. Крім бідних хлопців, ішли до козаків, щоб «вишко¬литись у порядку і чуйності лицарській», і сини з бага¬тих родин України, Росії, Польщі.
Спочатку поповнення козацького війська від¬бувалося стихійно, неорганізоване. Буваючи в походах, козаки прагнули залучити до війська молодь. Крім того,
щовесни у Січ зараховували тих, хто прийшов сам, щоб стати козаком. Кошовий отаман влаштовував відбір і випробування добровольців. Приймали навіть десяти¬літніх хлопчиків, але до війська, до товариства запи¬сували тільки тих, кому сповнилося 20 років. Молодші ж мали пройти серйозні випробування - показати своє вміння володіти зброєю, орієнтуватися на місцевості, виявляти дотепність. Однак для прийому не було спеціальних приписів, чітких нормативів. Є свідчення істориків, що до навчання і до війська у Січ брали тільки тих, хто міг переплисти Дніпрові пороги, і то проти течії. Кожний досвідчений козак навчав до десяти новобранців - джур. Після тривалого навчання та першого бою юнаки ставали справжніми козаками.
На початку XVII ст..„для підлітків і юнаків при церквах почали створюватися січові та козацькі школи. Вони стали осередками військового, фізичного вдос¬коналення, сприяли духовному і культурному розвитку. Чіткого терміну навчання у цих школах не було вста¬новлено; воно тривало від 10 до 18 років. Дітей навчали веслувати і кермувати човном, плавати на воді і під водою, їздити верхи, орудувати шаблею, стріляти з вог¬непальної зброї, долати перешкоди. Молодь на свята брала активну участь у різних змаганнях на силу, спри¬тність, точність, витривалість, швидкість.
У XVIII ст. настав період занепаду козацької держави. Україна потрапила у залежність від Росії. Піс¬ля того як цариця Катерина II у 1764 р. скасувала геть¬манство, козацьке військо ще проіснувало двадцять років. На початку літа 1775 р. була ліквідована Запо¬різька Січ. У 1783 р. козацькі полки, що залишились, були приєднані до регулярного війська Росії, а частина козаків переселилася на Кубань та організувала Задунайську Січ.
ПЛАСТУНСЬКИЙ І СІЧОВИЙ СТРІЛЕЦЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ
Кінець XIX - початок XX ст. ознаменовано новим піднесенням національно-визвольної боротьби укра-: їнського народу. Центром її стала Західна Україна (Га¬личина). Там зародився січовий стрілецький рух. Ця назва свідчила про його зв'язок з традиціями січового козацтва. Січовий стрілецький рух об'єднував у свої товариства радикально настроєних селян, інтелігенцію, пізніше - студентську й учнівську молодь. Стрілецькі товариства («Січ», «Сокіл» та ін.), до яких увіходили й дорослі, і юнаки, поповнювалися за рахунок пластунів - членів дитячих таємних гуртків «Пласт». Перший такий гурток створив Іван Чмола (1892-1939) з учнів шкіл і гімназій Львова у 1911 р.
Члени «Пласту» і «Січі» об'єднувались у курені, сот¬ні, чоти, гурти. Керівництво ними здійснювала виборна старшина: курінний, суддя, писар, скарбник. Ці това¬риства навчали своїх членів військового ремесла, тео¬ретичних військових положень, організовували вишкіл, тренувальну стрільбу. Розроблялася українська війсь¬кова термінологія, створювалася література, випускали¬ся підручники з військової справи (наприклад, «Пра¬вильник піхотинця»), видавалися журнали і газети. Проте діяльності цих товариств, створенню чіткої вій¬ськової організації в Галичині перешкоджали політика Австрії та Росії, відсутність досвідчених військових спе-ціалістів-інструкторів, матеріальна скрута, брак зброї, приладдя, одягу, взуття.