| Назва: | Утвердження Америці статусу США |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 25,01 KB |
| Скачувань: | 25 |
Щоб дістати необхідні кошти, конгрес прибіг до масового випуску паперових грошей. Колишня грошова одиниця - англійські фунти стерлінгів - була відкинута. Вирішено було випускати власні гроші - долари, вартість яких прирівнювалася до іспанського долара. Щоб підняти значення паперових грошей, конгрес прийняв постанову про те, що вони обов'язково повинні прийматися при будь-яких платежах, включаючи сплату податків у штатах. Також були узяті позики за кордоном - 3 мільйони доларів у твердій валюті, що пішли на закупівлю озброєння й амуніції.
Питання про фінансову політику конгресу був однієї з причин гострих політичних розбіжностей між лівим і правим крилом визвольного руху.
У результаті постійної боротьби в конгресі по питанню про фінансово-економічну політику, що відбивала протиріччя між різними соціальними групами США, створилася тупикова ситуація.
Прихильники сильної центральної влади були за реформу фінансового відомства США, домігшись призначення на посаду його керівника представника великого філадельфійського купецтва Роберта Морріса, одного з лідерів консервативного угруповання в конгресі.
Складність положення центральної влади і труднощі здійснення курсу, задуманого Моррісом, полягала в тім, що суспільна думка і, насамперед, маса незаможного населення з підозрою відносилися до їхньої діяльності. До того ж, дії центральної влади не мали під собою міцної законної опори. Конституційний порядок, створений “Статтями конфедерації”, був такий, що консервативне крило не могло остаточно закріпити своє панування, постійно піддаючи тиску з боку демократичних елементів. Таке положення зберігалося протягом усієї війни.
Д.Фергюсон відзначає, що “Статті конфедерації” підкреслювали прерогативи місцевої влади, зокрема, їхнє право вводити податки, що “було самим головної”. Це важливе зауваження показує залежність конгресу від штатів, що серйозно утрудняла його дії по мобілізації матеріальних ресурсів для ведення війни. Центральний уряд мав визначені повноваження, якими воно користалося для регулювання економічного і фінансового життя країни, але вони були явно недостатні і постійно приходили в зіткнення з політикою штатів. “Статті конфедерації” у багатьох відносинах були непослідовні і носили двозначний характер. Перша загальамериканська конституція з'явилася плодом компромісу, продиктованого умовами воєнного часу і розрахованого на підтримку визначеного балансу між центральною і місцевою владою.
Уперше план “Статей конфедерації і постійного союзу” був запропонований представником революційних сил конгресу Б.Франкліним ще в липні 1775 року. Однак, під впливом депутатів консервативного крила, що виступили тоді проти проголошення незалежності, пропозиція Б.Франкліна було відкинуто. Вторинна безуспішна спроба поставити на обговорення конгресу “статті конфедерації” була зроблена півроку потому, у січні 1776 року. Положення змінилося лише після проголошення незалежності.
Вже в липні 1776 року конвент приступив до обговорення “Статей конфедерації”, що частково містили в собі план Франкліна і були вироблені спеціальною комісією, що складалася з представників усіх 13 штатів. Співвідношення сил у конвенті до цього часу докорінно змінилося. Депутати правого крила, що виступали колись проти об'єднання колоній і прийняття єдиної конституції, змушені були зайняти тепер зовсім іншу позицію. Після того, як незалежність стала фактом і влада британської корони, що охороняла при всіх її мінусах положення імущих класів, була ліквідована, представники цих класів виявили заклопотаність у тім, щоб створити їй рівноцінну заміну у виді центрального уряду, що володіє достатньої “силою примуса”. Навпаки, ліве радикальне крило конгресу тепер вважало, що після проголошення незалежності необхідність в об'єднанні відпала і централізація буде перешкодою на шляху демократизації політичної влади і ліквідації деспотичного правління. Істотним, також, було те, що між штатами мали місце протиріччя, що часом приводили до серйозних терть. Насамперед, це були протиріччя між південними рабовласницькими штатами і Новою Англією. “Усі наші нещастя виникають з одного джерела - з негативного відношення південних колоній до республіканського уряду,” - писав Джон Адамс американському генералу Гейтсу.
Питання про фінансову політику конгресу був однієї з причин гострих політичних розбіжностей між лівим і правим крилом визвольного руху.
У результаті постійної боротьби в конгресі по питанню про фінансово-економічну політику, що відбивала протиріччя між різними соціальними групами США, створилася тупикова ситуація.
Прихильники сильної центральної влади були за реформу фінансового відомства США, домігшись призначення на посаду його керівника представника великого філадельфійського купецтва Роберта Морріса, одного з лідерів консервативного угруповання в конгресі.
Складність положення центральної влади і труднощі здійснення курсу, задуманого Моррісом, полягала в тім, що суспільна думка і, насамперед, маса незаможного населення з підозрою відносилися до їхньої діяльності. До того ж, дії центральної влади не мали під собою міцної законної опори. Конституційний порядок, створений “Статтями конфедерації”, був такий, що консервативне крило не могло остаточно закріпити своє панування, постійно піддаючи тиску з боку демократичних елементів. Таке положення зберігалося протягом усієї війни.
Д.Фергюсон відзначає, що “Статті конфедерації” підкреслювали прерогативи місцевої влади, зокрема, їхнє право вводити податки, що “було самим головної”. Це важливе зауваження показує залежність конгресу від штатів, що серйозно утрудняла його дії по мобілізації матеріальних ресурсів для ведення війни. Центральний уряд мав визначені повноваження, якими воно користалося для регулювання економічного і фінансового життя країни, але вони були явно недостатні і постійно приходили в зіткнення з політикою штатів. “Статті конфедерації” у багатьох відносинах були непослідовні і носили двозначний характер. Перша загальамериканська конституція з'явилася плодом компромісу, продиктованого умовами воєнного часу і розрахованого на підтримку визначеного балансу між центральною і місцевою владою.
Уперше план “Статей конфедерації і постійного союзу” був запропонований представником революційних сил конгресу Б.Франкліним ще в липні 1775 року. Однак, під впливом депутатів консервативного крила, що виступили тоді проти проголошення незалежності, пропозиція Б.Франкліна було відкинуто. Вторинна безуспішна спроба поставити на обговорення конгресу “статті конфедерації” була зроблена півроку потому, у січні 1776 року. Положення змінилося лише після проголошення незалежності.
Вже в липні 1776 року конвент приступив до обговорення “Статей конфедерації”, що частково містили в собі план Франкліна і були вироблені спеціальною комісією, що складалася з представників усіх 13 штатів. Співвідношення сил у конвенті до цього часу докорінно змінилося. Депутати правого крила, що виступали колись проти об'єднання колоній і прийняття єдиної конституції, змушені були зайняти тепер зовсім іншу позицію. Після того, як незалежність стала фактом і влада британської корони, що охороняла при всіх її мінусах положення імущих класів, була ліквідована, представники цих класів виявили заклопотаність у тім, щоб створити їй рівноцінну заміну у виді центрального уряду, що володіє достатньої “силою примуса”. Навпаки, ліве радикальне крило конгресу тепер вважало, що після проголошення незалежності необхідність в об'єднанні відпала і централізація буде перешкодою на шляху демократизації політичної влади і ліквідації деспотичного правління. Істотним, також, було те, що між штатами мали місце протиріччя, що часом приводили до серйозних терть. Насамперед, це були протиріччя між південними рабовласницькими штатами і Новою Англією. “Усі наші нещастя виникають з одного джерела - з негативного відношення південних колоній до республіканського уряду,” - писав Джон Адамс американському генералу Гейтсу.