Рима. Види рим. Способи римування
Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Рима. Види рим. Способи римування

Рима. Види рим. Способи римування

Назва:
Рима. Види рим. Способи римування
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
10,69 KB
Завантажень:
167
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.4


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Рима (гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Інакше кажучи, — це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки.

Закінчення віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу, називаєтья клаузулою (лат. clausula — кінцівка, замикання). Таким чином, співзвучні клаузули утворюють риму. При цьому слід мати на увазі, що рима — явище звукове, а не графічне: в ній збігаються звуки, а не букви.

Функції рими:

1) підсилює зміст, ідейне й емоційне звучання вірша, бо слова, включені в риму, самим своїм місцем у рядку привертають до себе особливу увагу читача;

2) створює багатий звуковий повтор, який посилює музикальність віршованої мови;

3) є важливим елементом ритму у віршах, оскільки чітко підкреслює завершеність кожного віршового рядка, що є одиницею ритму;

4) має велике композиційне значення, бо за допомогою рим віршові рядки об’єднуються у строфи.

В. Маяковський писав: «Рима вертає вас до попереднього рядка, примушує згадати його, змушує всі рядки, що оформляють одну думку, триматися купи.

...Я завжди ставлю найхарактерніше слово на кінець рядка і добуваю для нього риму за всяку ціну...» (В. Маяковський, «Як робити вірші?»).

 

ВИДИ РИМ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Д. Павличко зауважив, що «буденне» і «сіре» слово, як тільки воно стає римою, перетворюється на очах, ніби в ньому оживає молодий голос, душа його оновлюється й розквітає. Стаючи римою, слово поєднується з іншим словом чи групою слів, причому це поєднання радісне,бажане, коли вібрація одного звука вільно входить у звук інший і слова обмінюються навзаєм як звуком, так і певними елементами свого внутрішнього змісту» (Д. Павличко. «В глибини слова»).

 

 

Рими класифікуються:

1. За місцем ритмічного акцену (наголосу) в суголосних словах на:

— окситонні (чоловічі);

— парокситонні (жіночі);

— дидактичні;

— гіпердактилічні.

Походження термінів «чоловіча» і «жіноча» рима пов’язане з французькими прикметникам, що в чоловічому роді мають наголос на останньому складі (vif — живий), а в жіночому наголос падає на передостанній склад (vive — жива), бо «е» на кінці глухе.

Окситонною (чоловічою) називається така рима, в якій наголос на останньому складі (чужинi — менi); ця рима має сильне звучання. З особливою силою і експресією звучать чоловічі рими у Бажана:

Козак на північ прудко мчить,

Козак не хоче відпочить.

Копито сніг примерзлий б’є,

Луною дзенькіт оддає.

Безлюддя й пустка навкруги.

Кошлаті гачарі. Сніги.

(М. Бажан. «Гонець»).

Цей чотиристопний ямб з чоловічими римами звучить і уривчасто падає, як удар меча, що вражає свою жертву. Пружність, енерґія і звучне одноманітне падіння його надзвичайно гармонує з зосередженим почуттям, незламною силою могутньої натури й трагічним становищем героя твору.

Парокситонною (жіночою) називається така рима, в якій наголос на передостанньом складі (бyду — забyде). Жіноча рима надає закінченню рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості.

Наприклад:

 

Тихий сон на горах хUдить,

За рученьку щастя вUдить.

І шумлять ліси вже тuхше,

Сон мені квітки колuше.

Спіть, мої дзвіночки сuні,

Дикі рожі в полонuні!

(О. Маковей. «Сон»).

 

Дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від кінця склад (вiченьки — нiченьки). Дактилічна рима надає віршеві ще повільнішого характеру, ще в більшій мірі відчувається співучість вірша. Наприклад:

 

Гори багрянцем кривавим спалaхнули,

З промінням сонця західним прощaючись,

Так моє серце жалем загорiлося,

З милим, коханим моїм розлучaючись.

(Леся Українка. «Східна мелодія»).

 

Гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на четвертий або п’ятий від кінця склад (кiшечкою — усмiшечкою). До цієї рими вдаються тільки тоді, коли треба надати віршеві особливої повільності. Наприклад:

Як була я молодою преподUбницею

Повісила фартушину над вікUнницею.

(Т. Шевченко. «Гайдамаки).

Цікавий приклад гіпердактилічної рими з вірша Дм. Білоуса «Лука лукавий»:

Він мурличе, бува,

Ходить кiшечкою.

Кусь — і зубки схова

За усмiшечкою.

 

Рима в непарних рядках чоловіча (бувa — сховa), а в парних — гіпердактилічна (кiшечкою — усмiшечкою).

Закінчення рядка не залежить від того, яким розміром написаний вірш; дактилічні рими є не тільки у віршах, написаних дактилями; так само чоловічі — не тільки в ямбічних і анапестних рядках, жіночі — не тільки в хореїчних та амфібрахічних. Закінчення віршового рядка часто не збігається з видом стопи, якою складено рядок.
Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 


Реферат на тему: Рима. Види рим. Способи римування

BR.com.ua © 1999-2014 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок