Головна Головна -> Інше українською -> Культура -> інша робота українською: Читаючи Монтеня

Читаючи Монтеня / сторінка 5

Назва:
Читаючи Монтеня
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
25,94 KB
Завантажень:
14
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 
Монтень розглядає людину як частину природи, її одиницю. Сама ж природа є головною наставницею у вихованні людини, її завдання — розвинути мислення індивіда, забезпечити здатністю до логічного умовиводу, до її «обов'язків» належить виявлення, розкриття й удосконалення того, що вона заклала в кожну людську натуру. Монтень, як дослідник людських душ, як створіння тієї ж природи, намагався своїми працями розкривати й виховувати людей вільних і природних, чесних і працьовитих. Він неодноразово підкреслював також індивідуальний підхід у справі виховання. «Нехай учитель вимагає в учня не тільки слова затвердженого уроку, але зміст і саму його суть, і нехай робить висновок про користь, яку він приніс, не за показниками пам'яті свого вихованця, а за його життям. І нехай, пояснюючи що-небудь учневі, він покаже йому це із сотні різних сторін і застосує до безлічі різних предметів, щоб перевірити, чи зрозумів учень як слід і якою мірою засвоїв це; у послідовності своїх роз'яснень нехай він керується прикладом Платона. Якщо хто вивергає їжу в тому самому вигляді, в якому поглинув її, то це свідчить про нестравність їжі й про нетравлення шлунка. Якщо шлунок не змінив якості й форми того, що йому належало переварити, отже, він не виконав своєї справи.

Нехай він змусить дитину пройтися перед ним і в такий спосіб одержить можливість судити про її ходу, а отже, і про те, наскільки йому самому потрібно стримати себе, щоб пристосуватися до сил учня... Здатність опуститися до потягів дитини і керувати ними властива лише піднесеній і сильній душі. Що ж до мене, то я твердіше і впевненіше йду в гору, ніж спускаюся з неї.

Стає -зрозумілим, чому освіта сьогодні настільки сіра й безлика. Сучасні класи напхані великою кількістю учнів, яким викладається однаковий матеріал, потрібне однакове поводження, хоча здібності їх можуть бути досить різними. Ось тому серед великої кількості учнів лише один або двоє одержують доступний їхньому розумінню матеріал, інші ж учні залишаються нерозкритими, немов бруньки на дереві при раптовому морозі. Чи не занадто дорога ціна такого навчання: дві бруньки, які розпустилися, на весь фруктовий сад?

Монтень акцентує увагу також і на практичній спрямованості виховання: «Чи можна навчити керувати конем, володіти списом, лютнею або голосом, не змушуючи день у день вправлятися в цьому, подібно до того, як дехто прагне навчити нас тверезому міркуванню і митецькому мовленню, не змушуючи вправлятися ні в міркуванні, ні в мовленні? А тим часом при вихованні в нас цих здібностей усе, що постає перед нашими очима, варте повчальної книги; витівка пажа, тупість слуги, застільна бесіда — усе це нова їжа для нашого розуму.

У цьому відношенні особливо корисним є спілкування з іншими людьми, а також поїздки до чужих країн, не для того, зрозуміло, щоб, дотримуючись звичаю нашої французької знаті, привозити із собою звідтіля різні відомості про те, наприклад, скільки кроків має завширшки церква Санта-Марія Ротонда, або до чого ж розкішні панталони синьйори Лівії, або, подібно до інших, наскільки обличчя Нерона на такій-то давній статуї довше й ширше, ніж його зображення на такій-то медалі, але для того, щоб вивезти звідтіля знання духу цих народів і їхнього способу життя, і для того також, щоб відточити й відшліфувати свій розум у зіткненні з думками інших. Я б порадив посилати нашу молодь за кордон у якомога більш ранньому віці й, щоб одним пострілом убити двох зайців, саме до тих з наших сусідів, чия мова найменш близька до нашої, так що якщо не привчити до неї свій язик змолоду, то потім уже засвоїти її не вдасться».

Такий підхід Монтеня до виховання заслуговує досить уважного вивчення, тому що не тільки в середньовіччі, але й у наші дні досить поширена ситуація, коли людина або пасивна у пошуках, або шукає те, що знаходиться далеко від істинних цінностей.

Монтень вітає ті глибокі, продумані знання, які можна застосувати на практиці. Він протестує проти тих учених мужів, що, «прагнучи піднятися над іншими і хвастнути власними знаннями», є насправді поверховими: «Вони вміють гарно говорити, але потрібно, щоб хтось інший застосував їхні слова на ділі». Сьогодні ці псевдознавці досить спритно «адаптувалися» в різних сферах діяльності, вони знову ж таки вміють міркувати, але не вміють діяти. Яку оцінку можна дати такій освіті або такій освіченості? «Я люблю й шаную науку, так само як і тих, хто нею володіє. І коли наукою користуються як слід, це найблагородніше і найбільше з досягнень роду людського. Але в тих (а таких безліч), для кого вона — головне джерело самовдоволення й впевненості у власному значенні, чиї пізнання ґрунтуються тільки на гарній пам'яті, хто все черпає тільки з книг, у тих, насмілюся сказати, я ненавиджу вченість навіть більше, ніж повне неуцтво. У нашій країні й у наш час ученість може бути корисною для кишені, але душі вона рідко що-небудь дає». Читаючи такі рядки, написані кілька сторіч назад, мимоволі думаєш про те, що людина по суті своїй мало змінюється.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 



Інше на тему: Читаючи Монтеня

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок