Головна Головна -> Інше українською -> Література -> Переказ скорочено Знак біди (Василь Биков)

Переказ скорочено Знак біди (Василь Биков)

Назва:
Переказ скорочено Знак біди (Василь Биков)
Тип:
Інше
Мова:
Українська
Розмiр:
4,57 KB
Завантажень:
51
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Короткий переказ твору Знак біди (Василь Биков)
Степанида і Петрок Богатько живуть на хуторі Яхімовщіна, в трьох кілометрах від містечка Виселкі. Їх син Федько служить у танкових військах, дочка Феня вчиться «на лікарку» у Мінську. Починається війна. Швидко прокочується на схід фронт, приходять німці. Настає страшна в непередбачуваності нових бід життя.
Спочатку німці господарюють лише в містечку і на хуторі не навідуються. Першими є «свої» - поліцаї Гуж і Колонденок. Колонденок колись, в пору колективізації, був при сільраді хлопчиком на побігеньках. Хоча Гуж доводиться Петрок далеким родичем, він грубо принижує господарів, вимагаючи беззаперечного підпорядкування. Петрок терпить образи і погрози, Степанида тримає себе гордо й зухвало. Гуж пригадує, що вона була колгоспної активісткою, і погрожує розправою. Нарешті поліцаї йдуть, випивши принесену з собою самогонку. Степанида лає чоловіка за його запобігливе поведінку. Прихід поліцаїв був не випадковим - Гуж доглянув хутір для постою німецького офіцера з командою. Через кілька днів приїжджають на важкій вантажівці і німці. Вони наказують господарям вимити хату для офіцера, самих же Степаниду і Петрока виганяють жити в істопка. Німці учиняють повний розгром у господарстві. Господарі з острахом спостерігають все це і чекають ще більших бід. Коли Степанида намагається показати, що корова дає мало молока, німці самі доять корову і за «опір» б'ють господарку. Наступного разу Степанида потайки видоюють все молоко в траву. Не отримавши молока, фельдфебель пристрілює корову. Поки німці возяться з коров'ячої тушею, Степанида встигає заховати за хутором, в барсучьей норі, вцілілого порося. Допомагає їй у цьому глухонімий пастушок Янка. Вночі Степанида викрадає гвинтівку кухаря і кидає її в колодязь. На ранок німці перетрушують в пошуках гвинтівки всю істопка, забравши при цьому скрипку Петрока. Вдень його змушують копати клозет для офіцера. Підбадьорений тим, що офіцер похвалив його за роботу, Петрок вирішується ввечері йти просити скрипку. Він довго грає німцям. Скрипку повертають. Вночі чуються близькі постріли і крики: «Бандити!» Німці зносили у двір застреленого Янку, невідомо з якої причини підійшов до хутора. Назавтра, після приїзду посильного на мотоциклі, німці збираються і залишають хутір. Степаниді здається, що вона перестає відчувати себе в цьому світі, і думає тільки: за що? За що така кара обрушилася на неї, на людей? І пам'ять переносить її на десять років тому ...
Тоді в Висілках організовували колгосп. На чергових зборах виступав уповноважений з району, лаяв всіх за несвідомість - окрім членів комнезаму, ніхто в колгосп не записувався. Восьме зібрання закінчилось так само. Через день представник окружкому Новік застосував новий метод організації колгоспу: на комнезаму ставилося питання про розкуркулення тих, хто не хотів записуватися. Залякуючи членів комнезаму часто повторюваними словами «саботаж», «ухильництво», Новік домагався, щоб перевагу в голосуванні був за розкуркулення. На цих засіданнях присутній хлопчик на побігеньках при сільраді - переросток Потапко Колонденок, який все почуте використовував у своїх нотатках до районної газети. З жахом читали потім члени комнезаму ці замітки, підписані псевдонімом Грамотою. У них згадувалися багато местечковци, зовсім не кулаки. Але так як вони використовували найману силу, їх розкуркулювали. Степанида згадує горе родин, викинутих з будинків на сніг, вивозяться разом з малими дітьми в невідомість. Міліціонер Вася Гончарик, з місцевих, після того як розкуркулили сім'ю своєї коханої дівчини, застрелився. Він був старшим братом Янки, якому тоді було три роки і якого, став на все життя глухонімим, застрелять німці на хуторі Яхімовщіна.
Згадує Степанида й те, як дістався їм з Петрок цей хутір. Він належав панові яхимовских, збіднілому шляхтичу, самотньому старому. Степанида з Петрок, одружившись, працювали у старого і жили в нього на хуторі. Після революції почали відбирати у панів майно і землю, і ділити серед бідняків. Хутір дістався Богатько; з великих земельних володінь, які яхимовских здавав в оренду, Степаниді з Петрок нарізали дві десятини на горі.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Інше на тему: Переказ скорочено Знак біди (Василь Биков)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок